
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.12.08
15:25
Є кому слати привіти
у суєті самоти,
є ще до кого іти
душі живі обігріти.
Інші шляхи до мети
наші освоїли діти,
є кому слати привіти
у суєті самоти,
є ще до кого іти
душі живі обігріти.
Інші шляхи до мети
наші освоїли діти,
є кому слати привіти
2023.12.08
12:58
Що ти, ноче, хочеш тут знайти?
Тобі місяць брат, але ж не рідний.
І мотиви західні чи східні
не співай мені до ранку ти.
Я напився сонячних заграв,
цілував тумани, чисті роси,
ти ж мене немов коханка просиш,
Тобі місяць брат, але ж не рідний.
І мотиви західні чи східні
не співай мені до ранку ти.
Я напився сонячних заграв,
цілував тумани, чисті роси,
ти ж мене немов коханка просиш,
2023.12.08
11:00
Вже січень, а не видно апліке морозне,
І не танцює в білій сукні заметіль.
Лиш на столі у кришталевій вазі рози,
І поряд пахнуть сніжні яблука кальвіль.
Зривали разом бережно у пізню осінь...
Ще скачуть спомини якимось табуном,
А в серці проросло
І не танцює в білій сукні заметіль.
Лиш на столі у кришталевій вазі рози,
І поряд пахнуть сніжні яблука кальвіль.
Зривали разом бережно у пізню осінь...
Ще скачуть спомини якимось табуном,
А в серці проросло
2023.12.08
10:55
Олені Побийголод
Складається враження, що Данило Хармс
завждИ українською писав для нас.
Просто найпершою його голос
розчула Олена Побийголод.
Автор: Юрко Дар
Складається враження, що Данило Хармс
завждИ українською писав для нас.
Просто найпершою його голос
розчула Олена Побийголод.
Автор: Юрко Дар
2023.12.08
10:51
Моя поезія не вільна
Від божевільних почуттів.
Стрясають вихори свавільні
Нещонайкращий із світів.
Нема ні ради, ні розради,
Ані кількох утішних слів.
Стихає шерех листопаду,
Від божевільних почуттів.
Стрясають вихори свавільні
Нещонайкращий із світів.
Нема ні ради, ні розради,
Ані кількох утішних слів.
Стихає шерех листопаду,
2023.12.08
09:23
Сказав я: «Обережний буду на шляху своїм,
Стерегтиму вуста,
Допоки злочинець передо мною.
Заціпенів я, принишк, замовк від добра.
Та біль мій нараз збаламутивсь.
Розпалилося серце, палахкотить роздумом,
Заговорив я своєю мовою:
«Повідом мені, Бо
Стерегтиму вуста,
Допоки злочинець передо мною.
Заціпенів я, принишк, замовк від добра.
Та біль мій нараз збаламутивсь.
Розпалилося серце, палахкотить роздумом,
Заговорив я своєю мовою:
«Повідом мені, Бо
2023.12.08
08:57
Хіба жебрачка, щоб любов святу
вимолювати на колінах в неба?
Та ліпше гріть під серцем самоту,
ніж виглядати ницою ганебно.
Не звикла я ні з ким любов ділить,
жада замучить — вип'ю біль до краплі,
розчулених мелодій щемну мить,
вимолювати на колінах в неба?
Та ліпше гріть під серцем самоту,
ніж виглядати ницою ганебно.
Не звикла я ні з ким любов ділить,
жада замучить — вип'ю біль до краплі,
розчулених мелодій щемну мить,
2023.12.08
08:46
По білому ступаю і стікає
Із мене хмуровиння сірих снів,
Досада від чужих колючих слів,
Все губиться у білому безкраї.
Іду по білому, немов лечу по раю!
Не віриться, що то звичайний сніг.
Не знаю, зваба в тім мені, чи мука-
Із мене хмуровиння сірих снів,
Досада від чужих колючих слів,
Все губиться у білому безкраї.
Іду по білому, немов лечу по раю!
Не віриться, що то звичайний сніг.
Не знаю, зваба в тім мені, чи мука-
2023.12.08
07:20
Із Данила Хармса
Тягнув я санки крізь узлісся,
стояли сосни по боках;
і враз – по річці хтось пронісся
на начебто стальних крючках.
Я витягнув на берег санки,
Тягнув я санки крізь узлісся,
стояли сосни по боках;
і враз – по річці хтось пронісся
на начебто стальних крючках.
Я витягнув на берег санки,
2023.12.08
04:48
Про успіхи наші і втрати
Новини приємні й сумні, –
За вас, українські солдати,
Молюся всі ночі та дні.
Щомиті звертаюсь до Бога
З проханням своїм і чужим:
Даруй нам скоріш Перемогу
Й солдат від смертей вбережи!
Новини приємні й сумні, –
За вас, українські солдати,
Молюся всі ночі та дні.
Щомиті звертаюсь до Бога
З проханням своїм і чужим:
Даруй нам скоріш Перемогу
Й солдат від смертей вбережи!
2023.12.07
22:01
…Зі слів майструє човен в небо,
Не копіюючи чуже.
Дощі супротив стелять ревно
На тлі, завідомо брудне…
Ще й вітер змотує в мотузки.
Бо ненароком зачепивсь…
Щоб розлетітися на друзки -
Старечий небу ніч моливсь…
Не копіюючи чуже.
Дощі супротив стелять ревно
На тлі, завідомо брудне…
Ще й вітер змотує в мотузки.
Бо ненароком зачепивсь…
Щоб розлетітися на друзки -
Старечий небу ніч моливсь…
2023.12.07
17:32
День разом з сонцем за горою згас,
Розбіглись хмари, що весь день блукали.
Сипнуло зорі небом, бо в цей час
Ще місяця година не настала.
Тож небо все усіяне було
Перлинами, що сяяли яскраво.
Над річкою на луках за селом,
Закінчивши свої всі денні с
Розбіглись хмари, що весь день блукали.
Сипнуло зорі небом, бо в цей час
Ще місяця година не настала.
Тож небо все усіяне було
Перлинами, що сяяли яскраво.
Над річкою на луках за селом,
Закінчивши свої всі денні с
2023.12.07
13:06
Заплітає зима папільотки своїх вітрів
Затирає сліди і заковує сизим льодом
Поети буває дописують власний вірш,
Що хапає за хвіст
І з’їдає себе до рогів.
А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,
Ледь помітних немов би закінчилась чорна стрічк
Затирає сліди і заковує сизим льодом
Поети буває дописують власний вірш,
Що хапає за хвіст
І з’їдає себе до рогів.
А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,
Ледь помітних немов би закінчилась чорна стрічк
2023.12.07
12:19
…Листопад. Осінь переходила в стадію старечої щуплості, дні її були вже обчислені, її сльози вже вичерпувались перед неминучим кінцем. Вона стала тиха й холодна, нахмурена й спокійна напередодні сніжного загину, і кам'яні звуки міста глухіш бриніли в цій
2023.12.07
10:33
Місяць в темнім небі п'є кумис...
В оди не складаються катрени.
Чом же, добрий друже, ти не спиш? —
Бачу в чаті світлофор зелений.
Розгорнув обійми інтернет,
І затяг у темну павутину.
Вирватися важко із тенет,
В оди не складаються катрени.
Чом же, добрий друже, ти не спиш? —
Бачу в чаті світлофор зелений.
Розгорнув обійми інтернет,
І затяг у темну павутину.
Вирватися важко із тенет,
2023.12.07
09:51
У кожної сніжинки унікальна сукня,
Неначе на замовлення пошита.
Чиїсь старанні, ніжні доторкнулись руки,
І філігранний залишивсь відбиток.
Вбрання, мережане сріблястими нитками.
Мороз їм додає і шарму й блиску.
Під усмішками сонця і небес вершками
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Неначе на замовлення пошита.
Чиїсь старанні, ніжні доторкнулись руки,
І філігранний залишивсь відбиток.
Вбрання, мережане сріблястими нитками.
Мороз їм додає і шарму й блиску.
Під усмішками сонця і небес вершками
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
2023.05.28
2023.04.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Поети, поезія (роздуми, цитати)
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 158–165
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поети, поезія (роздуми, цитати)
* * *
Свій світ для поета – це блаженство, окреслене не ним самим,
а власне відношенням до його вибриків оточуючого розуму.
* * *
Поезія – мов кінь.
Поет – мов незагублена підкова.
Читач – мов степ ще невитоптаної ковили.
* * *
Між слізьми світовими ходить поет.
* * *
Сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі…
Між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі.
* * *
Я вірю в ліру ту і в ті слова святі,
які через віки несуть
святої правди огне́нні сили.
* * *
Вірші не можуть чекати.
Їх треба писати.
* * *
Саме поезію серце цінує за те, що водночас:
думка – цвіт,
слово – плід,
серце – жорна.
* * *
Поезія не любить поклоніння.
* * *
Поезії хвиля потужна.
Поета слабка голова.
* * *
Поетом бути – то нещастя.
Чи щастя чути риму?
Як примітивно! Римо, здрастуй!
І вже до щастя стимул!
* * *
Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці.
* * *
Я пишу і пишу.
Я пронизаний запахом свіжого чорнила.
* * *
Віршів нескінченність – упертість музи.
* * *
Вірші випадають снігом від Бога.
* * *
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
* * *
Сам не заспіваю –
як немає птахи,
то й пісень не маю.
* * *
Пише мозок, очі й рука,
і при цьому багато присутніх –
птахи, небо, любов і ріка.
* * *
Досягни землю, спотворену променем відродження.
* * *
Папір – то день, поранений думками ранніми,
коли довкола міфів карусель
на всю Євразію і Африку…
* * *
Маю, що сказати... і маю про що промовчати.
* * *
Плаха Поетові – вся з молито́в,
вся вперемі́ж із прокляттями.
Римою ллється неміряна кров,
склавшись ясни́ми бага́ттями
* * *
Надходить мрія нової поезії.
* * *
Пора міняти стилі застарілі.
* * *
Перо співає – перо і судить.
* * *
Рукоприкладство слів чи словоприкладство рук?
* * *
Рукоприкладство слів – неперевершеність рим.
* * *
Змі́ни стилю – це штампи постійні,
це екскурсії у підсвідомість,
а затим, поміж проміжків ліні,
навпаки – у свідомість, натомість.
* * *
Можна звужувати поняття і міняти стилі...
цебто здійснювати постійні екскурсії
з підсвідомості – у свідомість і навпаки.
* * *
Рано говорити віршем про те, що вічне.
* * *
У полі поет загинає тополі.
* * *
З сивоголосих кіс звуки складають рядки.
* * *
Багряну кров розкраплюю між Миру.
* * *
Цього ві́рша нема і не буде!
Але є читачі, є люди!
* * *
Заснув поет у світлій спальні літа,
на кухні осені, в гостинній у зими, –
і на порозі весен, ледь прогріті,
прокинулися вірші, себто ми.
Що з нами буде? і куди піти нам?
Які вітри підхоплять різних нас?
Одні зупиняться, мов папірці під тином,
а інші пі́дуть з ді́тьми в перший клас.
Якісь потраплять до макулатури
чи то під чорний чайник злидняка,
або в архіви міністерств культури…
І невідомо, в кого путь яка.
Поет знайшов для кожного годину
під Божий час, відведений йому.
Він кожного зачав, немов дитину,
перш ніж піти самому у пітьму́.
У цьому вірші він говорить просто,
не кваплячись розставивши слова:
люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Я загубив свій вірш.
Дуже добре!
Може, його хтось знайде.
Вірш задихає на нього ладаном –
і чиєсь горе пройде.
* * *
Зі свічок небесних ліплю я віршів обеліски.
* * *
Часто поета на допит всі непоети ведуть.
* * *
Як пише вірші сліпий?
Як пише вірші глухонімий?
Як пише вірші той,
у якого не працює жоден чуттєвий орган?
* * *
Халепа
Знаходяться вірші, яких не було.
Слова вже такі, мов дорослі люди.
Мов хлопчик маленький заліз у дупло,
враз виріс! а далі – ніяк і нікуди…
* * *
Чиїсь слова, мов хмиз, що не горить ніяк
і в час морозний не зігріє вогнищем,
але заходить інколи простак
у хащі ці, живих поезій по́вний ще.
І що він робить, бачачи плоди сумні?
крім жаху, що́ вполює в мертвих вимірах?
І як до нього встигнути мені
на ко́нях цих, на цих звичайних літерах?..
* * *
Калейдоскоп думо́к, мов пам’ято́к культури,
колишніх, домої́х, ледь пі́днятих з руїн,
цей якнайдовший шлях у світ літератури,
цей лабіринт у склі розбитих Україн,
мене ані́ шалить і мало інтриґує,
бо все, буквально все – то іґрек, зет чи ікс,
які дурна рука лише автоґрафує,
бо кожна думка є струмком у Стікс.
* * *
Гляньте, поети, сюди
та й розгорніть папери.
Бийте у дзвін біди
післявоєнної ери!
* * *
Поет любився з нами,
повідав стільки див,
перекотивши світ піснями.
* * *
Я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
* * *
Найкраще вдається відчути красу саме поетам.
* * *
Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Верховію і я! Понад хвилями ліри
обживаю висоти фантазій стрімких,
тих, які – від землі, з протиріччями віри,
одцурались колись у небесні струмки!
Верховітиму ще! Бо стаю верховіттям
над хрестами, які вже мохами цвітуть,
бо в грайливому гомоні птиць – не помітять,
як одразу крізь смерть нарождається суть.
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!
* * *
Хто є Поетом – той згубився в пісні.
* * *
Без слів поета настає тиша.
* * *
Тим, хто любить читати вірші,
надто ласий до вихилясів,
раджу Гессе, Превера, Ніцше,
будь-кого хоч з яких пасьянсів.
* * *
Мабуть, те, що належить перу,
та любов, що складає літопис,
залишивши печеру стару,
спише Землю, покинувши глобус.
* * *
Є та вища віра, яка примусить наш народ заговорити віршами.
* * *
Ще буде час – й увійде в моду вірш,
захочуть люде говорити в риму.
Ще більш розчресне череп, глибш і ширш
пересічно́му зорепіліґріму.
* * *
Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?
* * *
Люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Безсмертна природа зробить своє: зерно проросте.
З’являтимуться нові поети, неповторні й щирі у своїх талантах.
Свій світ для поета – це блаженство, окреслене не ним самим,
а власне відношенням до його вибриків оточуючого розуму.
* * *
Поезія – мов кінь.
Поет – мов незагублена підкова.
Читач – мов степ ще невитоптаної ковили.
* * *
Між слізьми світовими ходить поет.
* * *
Сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі…
Між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі.
* * *
Я вірю в ліру ту і в ті слова святі,
які через віки несуть
святої правди огне́нні сили.
* * *
Вірші не можуть чекати.
Їх треба писати.
* * *
Саме поезію серце цінує за те, що водночас:
думка – цвіт,
слово – плід,
серце – жорна.
* * *
Поезія не любить поклоніння.
* * *
Поезії хвиля потужна.
Поета слабка голова.
* * *
Поетом бути – то нещастя.
Чи щастя чути риму?
Як примітивно! Римо, здрастуй!
І вже до щастя стимул!
* * *
Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці.
* * *
Я пишу і пишу.
Я пронизаний запахом свіжого чорнила.
* * *
Віршів нескінченність – упертість музи.
* * *
Вірші випадають снігом від Бога.
* * *
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
* * *
Сам не заспіваю –
як немає птахи,
то й пісень не маю.
* * *
Пише мозок, очі й рука,
і при цьому багато присутніх –
птахи, небо, любов і ріка.
* * *
Досягни землю, спотворену променем відродження.
* * *
Папір – то день, поранений думками ранніми,
коли довкола міфів карусель
на всю Євразію і Африку…
* * *
Маю, що сказати... і маю про що промовчати.
* * *
Плаха Поетові – вся з молито́в,
вся вперемі́ж із прокляттями.
Римою ллється неміряна кров,
склавшись ясни́ми бага́ттями
* * *
Надходить мрія нової поезії.
* * *
Пора міняти стилі застарілі.
* * *
Перо співає – перо і судить.
* * *
Рукоприкладство слів чи словоприкладство рук?
* * *
Рукоприкладство слів – неперевершеність рим.
* * *
Змі́ни стилю – це штампи постійні,
це екскурсії у підсвідомість,
а затим, поміж проміжків ліні,
навпаки – у свідомість, натомість.
* * *
Можна звужувати поняття і міняти стилі...
цебто здійснювати постійні екскурсії
з підсвідомості – у свідомість і навпаки.
* * *
Рано говорити віршем про те, що вічне.
* * *
У полі поет загинає тополі.
* * *
З сивоголосих кіс звуки складають рядки.
* * *
Багряну кров розкраплюю між Миру.
* * *
Цього ві́рша нема і не буде!
Але є читачі, є люди!
* * *
Заснув поет у світлій спальні літа,
на кухні осені, в гостинній у зими, –
і на порозі весен, ледь прогріті,
прокинулися вірші, себто ми.
Що з нами буде? і куди піти нам?
Які вітри підхоплять різних нас?
Одні зупиняться, мов папірці під тином,
а інші пі́дуть з ді́тьми в перший клас.
Якісь потраплять до макулатури
чи то під чорний чайник злидняка,
або в архіви міністерств культури…
І невідомо, в кого путь яка.
Поет знайшов для кожного годину
під Божий час, відведений йому.
Він кожного зачав, немов дитину,
перш ніж піти самому у пітьму́.
У цьому вірші він говорить просто,
не кваплячись розставивши слова:
люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Я загубив свій вірш.
Дуже добре!
Може, його хтось знайде.
Вірш задихає на нього ладаном –
і чиєсь горе пройде.
* * *
Зі свічок небесних ліплю я віршів обеліски.
* * *
Часто поета на допит всі непоети ведуть.
* * *
Як пише вірші сліпий?
Як пише вірші глухонімий?
Як пише вірші той,
у якого не працює жоден чуттєвий орган?
* * *
Халепа
Знаходяться вірші, яких не було.
Слова вже такі, мов дорослі люди.
Мов хлопчик маленький заліз у дупло,
враз виріс! а далі – ніяк і нікуди…
* * *
Чиїсь слова, мов хмиз, що не горить ніяк
і в час морозний не зігріє вогнищем,
але заходить інколи простак
у хащі ці, живих поезій по́вний ще.
І що він робить, бачачи плоди сумні?
крім жаху, що́ вполює в мертвих вимірах?
І як до нього встигнути мені
на ко́нях цих, на цих звичайних літерах?..
* * *
Калейдоскоп думо́к, мов пам’ято́к культури,
колишніх, домої́х, ледь пі́днятих з руїн,
цей якнайдовший шлях у світ літератури,
цей лабіринт у склі розбитих Україн,
мене ані́ шалить і мало інтриґує,
бо все, буквально все – то іґрек, зет чи ікс,
які дурна рука лише автоґрафує,
бо кожна думка є струмком у Стікс.
* * *
Гляньте, поети, сюди
та й розгорніть папери.
Бийте у дзвін біди
післявоєнної ери!
* * *
Поет любився з нами,
повідав стільки див,
перекотивши світ піснями.
* * *
Я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
* * *
Найкраще вдається відчути красу саме поетам.
* * *
Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Верховію і я! Понад хвилями ліри
обживаю висоти фантазій стрімких,
тих, які – від землі, з протиріччями віри,
одцурались колись у небесні струмки!
Верховітиму ще! Бо стаю верховіттям
над хрестами, які вже мохами цвітуть,
бо в грайливому гомоні птиць – не помітять,
як одразу крізь смерть нарождається суть.
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!
* * *
Хто є Поетом – той згубився в пісні.
* * *
Без слів поета настає тиша.
* * *
Тим, хто любить читати вірші,
надто ласий до вихилясів,
раджу Гессе, Превера, Ніцше,
будь-кого хоч з яких пасьянсів.
* * *
Мабуть, те, що належить перу,
та любов, що складає літопис,
залишивши печеру стару,
спише Землю, покинувши глобус.
* * *
Є та вища віра, яка примусить наш народ заговорити віршами.
* * *
Ще буде час – й увійде в моду вірш,
захочуть люде говорити в риму.
Ще більш розчресне череп, глибш і ширш
пересічно́му зорепіліґріму.
* * *
Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?
* * *
Люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Безсмертна природа зробить своє: зерно проросте.
З’являтимуться нові поети, неповторні й щирі у своїх талантах.
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-поети-поезія-роздуми-цитати-вірші.html
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 158–165
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію