Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Поети, поезія (роздуми, цитати)
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 158–165
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поети, поезія (роздуми, цитати)
* * *
Свій світ для поета – це блаженство, окреслене не ним самим,
а власне відношенням до його вибриків оточуючого розуму.
* * *
Поезія – мов кінь.
Поет – мов незагублена підкова.
Читач – мов степ ще невитоптаної ковили.
* * *
Між слізьми світовими ходить поет.
* * *
Сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі…
Між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі.
* * *
Я вірю в ліру ту і в ті слова святі,
які через віки несуть
святої правди огне́нні сили.
* * *
Вірші не можуть чекати.
Їх треба писати.
* * *
Саме поезію серце цінує за те, що водночас:
думка – цвіт,
слово – плід,
серце – жорна.
* * *
Поезія не любить поклоніння.
* * *
Поезії хвиля потужна.
Поета слабка голова.
* * *
Поетом бути – то нещастя.
Чи щастя чути риму?
Як примітивно! Римо, здрастуй!
І вже до щастя стимул!
* * *
Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці.
* * *
Я пишу і пишу.
Я пронизаний запахом свіжого чорнила.
* * *
Віршів нескінченність – упертість музи.
* * *
Вірші випадають снігом від Бога.
* * *
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
* * *
Сам не заспіваю –
як немає птахи,
то й пісень не маю.
* * *
Пише мозок, очі й рука,
і при цьому багато присутніх –
птахи, небо, любов і ріка.
* * *
Досягни землю, спотворену променем відродження.
* * *
Папір – то день, поранений думками ранніми,
коли довкола міфів карусель
на всю Євразію і Африку…
* * *
Маю, що сказати... і маю про що промовчати.
* * *
Плаха Поетові – вся з молито́в,
вся вперемі́ж із прокляттями.
Римою ллється неміряна кров,
склавшись ясни́ми бага́ттями
* * *
Надходить мрія нової поезії.
* * *
Пора міняти стилі застарілі.
* * *
Перо співає – перо і судить.
* * *
Рукоприкладство слів чи словоприкладство рук?
* * *
Рукоприкладство слів – неперевершеність рим.
* * *
Змі́ни стилю – це штампи постійні,
це екскурсії у підсвідомість,
а затим, поміж проміжків ліні,
навпаки – у свідомість, натомість.
* * *
Можна звужувати поняття і міняти стилі...
цебто здійснювати постійні екскурсії
з підсвідомості – у свідомість і навпаки.
* * *
Рано говорити віршем про те, що вічне.
* * *
У полі поет загинає тополі.
* * *
З сивоголосих кіс звуки складають рядки.
* * *
Багряну кров розкраплюю між Миру.
* * *
Цього ві́рша нема і не буде!
Але є читачі, є люди!
* * *
Заснув поет у світлій спальні літа,
на кухні осені, в гостинній у зими, –
і на порозі весен, ледь прогріті,
прокинулися вірші, себто ми.
Що з нами буде? і куди піти нам?
Які вітри підхоплять різних нас?
Одні зупиняться, мов папірці під тином,
а інші пі́дуть з ді́тьми в перший клас.
Якісь потраплять до макулатури
чи то під чорний чайник злидняка,
або в архіви міністерств культури…
І невідомо, в кого путь яка.
Поет знайшов для кожного годину
під Божий час, відведений йому.
Він кожного зачав, немов дитину,
перш ніж піти самому у пітьму́.
У цьому вірші він говорить просто,
не кваплячись розставивши слова:
люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Я загубив свій вірш.
Дуже добре!
Може, його хтось знайде.
Вірш задихає на нього ладаном –
і чиєсь горе пройде.
* * *
Зі свічок небесних ліплю я віршів обеліски.
* * *
Часто поета на допит всі непоети ведуть.
* * *
Як пише вірші сліпий?
Як пише вірші глухонімий?
Як пише вірші той,
у якого не працює жоден чуттєвий орган?
* * *
Халепа
Знаходяться вірші, яких не було.
Слова вже такі, мов дорослі люди.
Мов хлопчик маленький заліз у дупло,
враз виріс! а далі – ніяк і нікуди…
* * *
Чиїсь слова, мов хмиз, що не горить ніяк
і в час морозний не зігріє вогнищем,
але заходить інколи простак
у хащі ці, живих поезій по́вний ще.
І що він робить, бачачи плоди сумні?
крім жаху, що́ вполює в мертвих вимірах?
І як до нього встигнути мені
на ко́нях цих, на цих звичайних літерах?..
* * *
Калейдоскоп думо́к, мов пам’ято́к культури,
колишніх, домої́х, ледь пі́днятих з руїн,
цей якнайдовший шлях у світ літератури,
цей лабіринт у склі розбитих Україн,
мене ані́ шалить і мало інтриґує,
бо все, буквально все – то іґрек, зет чи ікс,
які дурна рука лише автоґрафує,
бо кожна думка є струмком у Стікс.
* * *
Гляньте, поети, сюди
та й розгорніть папери.
Бийте у дзвін біди
післявоєнної ери!
* * *
Поет любився з нами,
повідав стільки див,
перекотивши світ піснями.
* * *
Я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
* * *
Найкраще вдається відчути красу саме поетам.
* * *
Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Верховію і я! Понад хвилями ліри
обживаю висоти фантазій стрімких,
тих, які – від землі, з протиріччями віри,
одцурались колись у небесні струмки!
Верховітиму ще! Бо стаю верховіттям
над хрестами, які вже мохами цвітуть,
бо в грайливому гомоні птиць – не помітять,
як одразу крізь смерть нарождається суть.
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!
* * *
Хто є Поетом – той згубився в пісні.
* * *
Без слів поета настає тиша.
* * *
Тим, хто любить читати вірші,
надто ласий до вихилясів,
раджу Гессе, Превера, Ніцше,
будь-кого хоч з яких пасьянсів.
* * *
Мабуть, те, що належить перу,
та любов, що складає літопис,
залишивши печеру стару,
спише Землю, покинувши глобус.
* * *
Є та вища віра, яка примусить наш народ заговорити віршами.
* * *
Ще буде час – й увійде в моду вірш,
захочуть люде говорити в риму.
Ще більш розчресне череп, глибш і ширш
пересічно́му зорепіліґріму.
* * *
Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?
* * *
Люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Безсмертна природа зробить своє: зерно проросте.
З’являтимуться нові поети, неповторні й щирі у своїх талантах.
Свій світ для поета – це блаженство, окреслене не ним самим,
а власне відношенням до його вибриків оточуючого розуму.
* * *
Поезія – мов кінь.
Поет – мов незагублена підкова.
Читач – мов степ ще невитоптаної ковили.
* * *
Між слізьми світовими ходить поет.
* * *
Сила поета – на Землі.
І в імлі, бо в імлі…
Між тенет на лаштунках скелету
розмовляють ці рими малі.
* * *
Я вірю в ліру ту і в ті слова святі,
які через віки несуть
святої правди огне́нні сили.
* * *
Вірші не можуть чекати.
Їх треба писати.
* * *
Саме поезію серце цінує за те, що водночас:
думка – цвіт,
слово – плід,
серце – жорна.
* * *
Поезія не любить поклоніння.
* * *
Поезії хвиля потужна.
Поета слабка голова.
* * *
Поетом бути – то нещастя.
Чи щастя чути риму?
Як примітивно! Римо, здрастуй!
І вже до щастя стимул!
* * *
Я зі мною живу,
на папері існую,
вимальовую літери ці.
Риму, білу вдову,
вечорами цілую
з одночасним пером у руці.
* * *
Я пишу і пишу.
Я пронизаний запахом свіжого чорнила.
* * *
Віршів нескінченність – упертість музи.
* * *
Вірші випадають снігом від Бога.
* * *
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
* * *
Сам не заспіваю –
як немає птахи,
то й пісень не маю.
* * *
Пише мозок, очі й рука,
і при цьому багато присутніх –
птахи, небо, любов і ріка.
* * *
Досягни землю, спотворену променем відродження.
* * *
Папір – то день, поранений думками ранніми,
коли довкола міфів карусель
на всю Євразію і Африку…
* * *
Маю, що сказати... і маю про що промовчати.
* * *
Плаха Поетові – вся з молито́в,
вся вперемі́ж із прокляттями.
Римою ллється неміряна кров,
склавшись ясни́ми бага́ттями
* * *
Надходить мрія нової поезії.
* * *
Пора міняти стилі застарілі.
* * *
Перо співає – перо і судить.
* * *
Рукоприкладство слів чи словоприкладство рук?
* * *
Рукоприкладство слів – неперевершеність рим.
* * *
Змі́ни стилю – це штампи постійні,
це екскурсії у підсвідомість,
а затим, поміж проміжків ліні,
навпаки – у свідомість, натомість.
* * *
Можна звужувати поняття і міняти стилі...
цебто здійснювати постійні екскурсії
з підсвідомості – у свідомість і навпаки.
* * *
Рано говорити віршем про те, що вічне.
* * *
У полі поет загинає тополі.
* * *
З сивоголосих кіс звуки складають рядки.
* * *
Багряну кров розкраплюю між Миру.
* * *
Цього ві́рша нема і не буде!
Але є читачі, є люди!
* * *
Заснув поет у світлій спальні літа,
на кухні осені, в гостинній у зими, –
і на порозі весен, ледь прогріті,
прокинулися вірші, себто ми.
Що з нами буде? і куди піти нам?
Які вітри підхоплять різних нас?
Одні зупиняться, мов папірці під тином,
а інші пі́дуть з ді́тьми в перший клас.
Якісь потраплять до макулатури
чи то під чорний чайник злидняка,
або в архіви міністерств культури…
І невідомо, в кого путь яка.
Поет знайшов для кожного годину
під Божий час, відведений йому.
Він кожного зачав, немов дитину,
перш ніж піти самому у пітьму́.
У цьому вірші він говорить просто,
не кваплячись розставивши слова:
люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Я загубив свій вірш.
Дуже добре!
Може, його хтось знайде.
Вірш задихає на нього ладаном –
і чиєсь горе пройде.
* * *
Зі свічок небесних ліплю я віршів обеліски.
* * *
Часто поета на допит всі непоети ведуть.
* * *
Як пише вірші сліпий?
Як пише вірші глухонімий?
Як пише вірші той,
у якого не працює жоден чуттєвий орган?
* * *
Халепа
Знаходяться вірші, яких не було.
Слова вже такі, мов дорослі люди.
Мов хлопчик маленький заліз у дупло,
враз виріс! а далі – ніяк і нікуди…
* * *
Чиїсь слова, мов хмиз, що не горить ніяк
і в час морозний не зігріє вогнищем,
але заходить інколи простак
у хащі ці, живих поезій по́вний ще.
І що він робить, бачачи плоди сумні?
крім жаху, що́ вполює в мертвих вимірах?
І як до нього встигнути мені
на ко́нях цих, на цих звичайних літерах?..
* * *
Калейдоскоп думо́к, мов пам’ято́к культури,
колишніх, домої́х, ледь пі́днятих з руїн,
цей якнайдовший шлях у світ літератури,
цей лабіринт у склі розбитих Україн,
мене ані́ шалить і мало інтриґує,
бо все, буквально все – то іґрек, зет чи ікс,
які дурна рука лише автоґрафує,
бо кожна думка є струмком у Стікс.
* * *
Гляньте, поети, сюди
та й розгорніть папери.
Бийте у дзвін біди
післявоєнної ери!
* * *
Поет любився з нами,
повідав стільки див,
перекотивши світ піснями.
* * *
Я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
* * *
Найкраще вдається відчути красу саме поетам.
* * *
Ти даєш мені все! Ти – мов сонце велике!
На палаючий день перероджуєш ніч
і на крилах пісень, полохливих і диких,
надсилаєш мене до божественних віч!
Верховію і я! Понад хвилями ліри
обживаю висоти фантазій стрімких,
тих, які – від землі, з протиріччями віри,
одцурались колись у небесні струмки!
Верховітиму ще! Бо стаю верховіттям
над хрестами, які вже мохами цвітуть,
бо в грайливому гомоні птиць – не помітять,
як одразу крізь смерть нарождається суть.
Ти – кохання моє! Перше ліпше натхнення,
мов поривчастий вітер, до тебе несе!
На ревучий Парнас! На пекельне щодення!
Хай читають про нас! Ти даєш мені! Все!
* * *
Хто є Поетом – той згубився в пісні.
* * *
Без слів поета настає тиша.
* * *
Тим, хто любить читати вірші,
надто ласий до вихилясів,
раджу Гессе, Превера, Ніцше,
будь-кого хоч з яких пасьянсів.
* * *
Мабуть, те, що належить перу,
та любов, що складає літопис,
залишивши печеру стару,
спише Землю, покинувши глобус.
* * *
Є та вища віра, яка примусить наш народ заговорити віршами.
* * *
Ще буде час – й увійде в моду вірш,
захочуть люде говорити в риму.
Ще більш розчресне череп, глибш і ширш
пересічно́му зорепіліґріму.
* * *
Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?
* * *
Люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Безсмертна природа зробить своє: зерно проросте.
З’являтимуться нові поети, неповторні й щирі у своїх талантах.
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-поети-поезія-роздуми-цитати-вірші.html
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 158–165
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
