Вірш

Наташа

Сьогодні мені знову не до сну
з неба на землю дивиться місяць
Ніхто про це не знає,
Що вервольф в умі приховує.
Що вночі жахи в імлі,
але Рівно опівночі в час повного місяця
мужик подобу свою змінює
Перетворюючись на вервольфа прямо на очах.
Верх бере звіряча натура
при цьому мені невідомий страх.
І з диким страшним ревом вию на місяць.
Людиною знову стати намагаюсь.
Я намагаюся, тільки не можу.

Прокляття духу вовка,
Дано було дитині.
Він з дитинства на звіра був схожий
Ікла та пазурі наростив!
і миттєво прокидався якийсь звірячий апетит.
Розірву будь-яку жертву на жмути!
Від мене ніхто не втече!
Знову вистежуватиму свій видобуток.
Знову жертву свою очикувати.
Вбиваю з дикою байдужістю будь-яку жертву.
Просто вовку теж треба з'їсти когось.
коли вовк бачить чийсь силует,
миттєво летить зловити свою здобич
і відразу Встромляє в плоть свої ікла,
випиваючи з її плоті теплу кров.
Щоб наступної опівночі жертва
перетворилася на вовколака.

Лякав він однолітків своїх
Очима, що ні як у них.
слідом за тобою йду.
Нікому не втекти Від вовка.
Не намагайтеся впоратися зі мною.
Проти вервольфу вам не встояти.

Мене вам точно не спіймати.
Адже я народжений, щоби вбивати.
З немислимою швидкістю
Свою наздоганяю ціль.
Не впоратись вам зі мною.
Адже я справжній звір – не людина.
і залишуся їм навіки.
А при місяці собача тінь,
Прокляття духу-перевертень…