Із О.А.Галича
От стою я перед вами під насмішкою,
на плечах моїх – тягар злої доленьки...
Я гуляв із тітки Паши небіжкою,
і в «Пекін»¹ її водив, і в Сокольники².
Хустку їй подарував оксамитову,
під палатою гуляв Грановитою³...
А дружинонька, товаришка Миронова,
мандрувала в цей час закордонами.
Повернулась – їй привіт, анонімочка:
фотознімочок, а там – я та Ніночка...
Прокидаюся – нема моєї булочки,
ні речей її усіх, ні цидулочки!
Ну – нема,
ну, просто – геть нема!
Я – до неї, в суєту виконкомову,
і винюся, і уже в ноги падаю:
«Ти пробач мені, товаришко Миронова,
що зв’язався із тією я падлою!»
А вона як закричить, вся аж коралова:
«Ти із нюнями – йди геть на всі сторони!
Начувайся, я заяву відправила,
ти постій перед людьми, перед зборами!»
І трясе її, немов лихоманкою,
й холуї вже тут як тут з валер’янкою:
і Тамарка Шестопал, й Вітька Строганов,
та іще той референт, що із «органів»⁴.
Тут як тут,
ну, просто – тут як тут!
Ну, приходжу я на збори назначені,
протискаюся зі входу службового.
Звісно, в мене лікарняний заначений,
ще і лист із диспансе́ру нервового.
А Миронова – у модному шарфику;
як ввійшов я – залила́ся жовти́зною.
Першим пунктом йшло – «Підтримаймо Африку!»,
а про мене – перегодом, у «різному».
Як про Гану⁵, всі – в буфет, за курчатами;
я би теж взяв, та біда з грошенятами...
Тут згадали і про мене нероби ці:
«Ну, виходь вже, викладай всі подробиці!»
Всі як є,
ну, просто – всі як є!
І стою я перед ними під насмішкою,
й на душі моїй – тягар злої доленьки!
Я гуляв із тітки Паши небіжкою,
і в «Пекін» її водив, і в Сокольники.
І кажу, що у моральному вигляді
я під вплив попав розтлінного Заходу;
та трапляється ж потьмарення іноді,
що й не виявиш ворожого запаху!
І на жалість я купляв їх, мучителів,
і папірчик, що я псих, їм зачитував –
а пішов звідтіль добряче обтесаним:
із доганою, авжеж, із занесенням!
Ой-йой-йой,
ну, просто – ой-йой-йой!
Взяв букет я, та і став під конторою
біля входу номер сім, для начальників.
А Миронова, як вийшла, – стала чорною,
шмиг у «Волгу»⁶ – і без мене відчалила...
Я тоді у роздягальню заскакую,
тітці Паші шепочу́: «Буду ввечері!»
А вона мені: «Ну ні! З аморалкою
мати справу ми, пробач, не приречені.
І племінниця моя, Ніна Яківна,
має судження зі мною однакове,
тож вона розторгувалась редискою –
і додому відбула, за пропискою».
Чорт зна що,
ну, просто – чорт зна що!
Я іду тоді в райком, шлю цидулочку, –
особисту, та іще й з нотабеною!
А у Грошиної – глядь, моя булочка,
й видно, з подиву – вся стала зеленою...
Ми застигли, на ослінчику містячись,
й посміхнулася товаришка Грошина:
«Строгача він упіймав – ну, і вистачить,
помиріться ви тепер по-хорошому!»
І пішли ми з нею вдвох, як при нагляді,
і дістались до «Пекіну» у злагоді.
Вона випила «Дюрсо»⁷, а я – «Перцевої»
в честь радянської родини взірцевої!
От і все!
(2023)
——————————
¹ Пафосний ресторан у Москві.
² Парк у Москві.
³ Музей у московському Кремлі.
⁴ Тобто, КДБ.
⁵ Африканська країна.
⁶ Легковий автомобіль середнього класу, широко використовувався в державних організаціях СРСР.
⁷ Шампанське вино «Абрау-Дюрсо».