…бо вогонь перелічує пальці на білих ногах,
спершу злизує нігті, і вгору повзе - під спідницю.
З журавлями не склалось. Згорає в зіницях синиця
і зникає останнє, що в мене лишалося – страх,
він згортається в кокон, густішає і щемить.
- Як горить!
І здається, що біль розтікається тілом, ніби
вже з’явився місток. Як захочу – умить перескочу.
( А вони ще стоять піді мною – порожні очі!)
Ах, видовище смерті! – ну що ж, заїдайте хлібом!
…………………………………………………………
Але й тепло горіти! І вже не суттєво, що там
скажуть люди: «Відьмачка!», «Невинна!»…
Людей багато.
Перебігти хутенько це піротехнічне свято
І тікати по небу. Тікати по небу доти,
Доки коси не стануть густими, немов отава,
Дим втече із найменшого спогаду – отоді-то
Знов пробігти по колу: вечеря, господар, діти.
І у снах – нетутешня, прийдешня, гінка заграва:
Пальчик, нігтик, згортається шкіра, як вутле шмаття.
- Божевільна!
- Додайте хмизу!
- Яке ж багаття!
Як багато багать! Як згорає в душі багато!
( А вони ще стоять.
Бо у них – насолода свята,
І свята простота, що дзвіночком вертепним дзенька)…
…………………………………………………………
…А синичка-душа відлетіла – така маленька!
…А багаття любові накрило нічною млою…
…І спідниця стікає ногами униз - смолою…