Поле виціловує насіння,
Розпускає його пожовклою комою
моєї роздумки про завтра
(Коли вже готуюся пірнути до сну).
За цією комою — інша межа.
Це — спогад про збирання врожаю,
І ностальгія за сонячною млосною втомою.
І перетинається мною золота зернова пустеля —
мої спогади,
Коли змолочене старим дідовим ціпом зерно,
Розтікалося по розстеленому серед городу
латаному брезенту.
Це польове золото горнеться й липне до
моїх босих ніг,
Які грузнуть у ньому, немов це зерновий сніг.
І стає так тепло від того зерна,
Не тільки ногам, а всьому тілу,
Бо здається, що з роками цей, викоханий сонцем, лан
тепер починає дихати всім своїм колоссям в мені,
або дихати мною...,
витанцьовуючи кожним новим ковтком спогадів свій життєдайний танок,
вплітаючись у мій новий ранок.
осінь 2020 - січень 2021