вийшов з хати дід мартин, дивиться довкола:
гарні в мене сад, город, клуня та стодола!

все ― чистеньке, певне, рівне, правильне й доцільне
й навіть те, що ексцентричне, й нібито свавільне.

ромби, перпендикуляри, дуги й паралелі ―
все докладно до ладу у моїй оселі.

і стежки, мов на воді кам'яні рядочки,
й краєвиди всі виходять з однієї точки.

бачу сонце, поле, ліс, кладку через річку,
і оцю посеред двору золоту копичку.

біла хата, мов стріла, підпирає небо ―
все, як є, мені на втіху, радість та потребу.

ось тому-то я хвалю все, на що погляну:
все влаштовано чудово, просто й бездоганно.

хто ж то склав її так ловко, щиро по-сільському?
га, то ж я! а ви того не кажіть нікому