іванку, іванку! надінь вишиванку,
та поїдь до бабусі, до чернівців.
а вона вже стоїть виглядає на ґанку:
хоче, щоб ти їй борщу наварив.

борщу? отакої! не розумію:
вона ж його вміє варити й сама.
а я лиш плекаю тиху надію,
що нічого страшного в тому нема.

гаразд, одягайте мені вишиванку!
я вирішив: їду до чернівців.
не наварю, але дам обіцянку,
як давав її вже дев'яносто разів, ―

посадити картоплю, скопати город,
спорудити альтанку й ще одну хату;
не вимагати прав чи свобод,
а трудитися чемно, важко й багато;

навпростець прокладати свій курс у майбутнє,
попри все не чекати смачних нагород,
відділяти щодня від непутнього путнє,
а цукерки "дюшес" ― від пустих насолод;

не бурчати, не чхати, не глипати скоса;
шанувати і владу, й батьків та дідів;
не встромляти свого легковажного носа,
де й собака не рився, й бог не велів.

у-ха-ха, тра-ля-ля, доживу до врожаю ―
перегляну вимоги й до тебе, й до всіх.
а тим часом виконуй, чого зажадаю,
і скачи та радій, бо журитися ― гріх;

ти чекаєш на вдячність. ― рухайся далі:
знов скопати город, пересіяти мак;
як чогось недобрав, розбери на деталі,
та склади то по-своєму: так чи ніяк.

незворушно дивитися картам у вічі
тоді, як ворожать на мир та війну,
щоб потому сумлінніше вдвічі і втричі
гартувати себе до здорового сну;

а якщо ми ― романтики, й надто охочі
до бабусиних пундиків та казочок,
назбирати на небі темної ночі
незчисленно добірних дрібних зірочок, ―

і подібне. оце вам ― такі забаганки.
тут комусь би й заплакати, та не мені,
бо мої, слава богу, на те обіцянки ―
урочисті, докладні, й доладно смішні