Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарєв (1955) /
Проза
Прогулянка Хрещатиком із Вірою Агеєвою
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прогулянка Хрещатиком із Вірою Агеєвою
Здавалося вже, що вислів: «Книга - найкращий подарунок» сьогодні, в епоху інтернету, має дещо ностальгічний відтінок. Але тепер зрозумів: ніколи не варто поспішати з передчасними висновками…
Ось зовсім недавно на свій день народження отримав від близької мені людини подарунок - нову книгу Віри Агеєвої «Марсіани на Хрещатику» (Київ, «Віхола», 2023 рік).
Так, Віра Агеєва, знана літературознавиця, лауреатка Шевченківської премії…
Узяв книжку до рук, трохи погортав сторінки, відокремив від обкладинки закладку… А потім так занурився, що навіть і не помітив, що перед очима вже останні речення.
Починав читати про марсіан - представників «Майстерні революційного слова», яку було утворено 1926 року в Києві. Але у процесі читання зрозумів, що йдеться про марсіан вищого гатунку - про творців нової духовної планети.
Із великим задоволенням прийняв запрошення авторки - ніби на машині часу, перенестися на сто років назад, щоб прогулятися тогочасними київськими вулицями, відчути дивовижно творчу атмосферу…
Ось у «Льоху мистецтв» на Городецького п‘є каву елегантний Лесь Курбас.
Чую глухуватий делікатний голос: «Сестру я вашу так любив - Дитинно, злотоцінно…» Це Павло Тичина промовляє чарівні рядки у підвалі готелю «Континенталь».
А це рівно о третій (кияни навіть звіряли годинники) виходить на прогулянку стрункий сивобородий Іван Нечуй-Левицький…
Пригадую, як у студентські роки готував під проводом свого викладача - молодої імпозантної Тамари Щербатюк, майбутньої мами українського телебачення, літературно-художню сторінку «Київські адреси Лесі Українки» для навчального ТБ Київського університету ім. Т. Шевченка. Навіть спілкувався з бабусею, якій ще дівчинкою поталанило бачити живу Лесю…
Книга Віри Агеєвої - це феєричне багатоголосся: поети, художники, літературно-мистецькі кав‘ярні... Це Київ - справжній елітний європеєць! Це українське новаторське мистецтво, яке випереджало свій час.
Відклавши цю книжку, аж ніяк не хочеться розлучатися з її героями, й у цьому я вбачаю її найголовнішу для себе цінність.
Так, я одразу перечитав «Місто» Валер‘яна Підмогильного, «Будівлі» Миколи Бажана, відкрив для себе модернову ритміку Михайля Семенка…
Навіть склав чималенький список читання: «Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича, «Майстер корабля» Юрія Яновського, поезії Євгена Плужника…
Отже, запрошую всіх колег на Хрещатик - до марсіан!
Тримаймо у руці томик Віри Агеєвої, щоб знайти одне одного…
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
Ось зовсім недавно на свій день народження отримав від близької мені людини подарунок - нову книгу Віри Агеєвої «Марсіани на Хрещатику» (Київ, «Віхола», 2023 рік).
Так, Віра Агеєва, знана літературознавиця, лауреатка Шевченківської премії…
Узяв книжку до рук, трохи погортав сторінки, відокремив від обкладинки закладку… А потім так занурився, що навіть і не помітив, що перед очима вже останні речення.
Починав читати про марсіан - представників «Майстерні революційного слова», яку було утворено 1926 року в Києві. Але у процесі читання зрозумів, що йдеться про марсіан вищого гатунку - про творців нової духовної планети.
Із великим задоволенням прийняв запрошення авторки - ніби на машині часу, перенестися на сто років назад, щоб прогулятися тогочасними київськими вулицями, відчути дивовижно творчу атмосферу…
Ось у «Льоху мистецтв» на Городецького п‘є каву елегантний Лесь Курбас.
Чую глухуватий делікатний голос: «Сестру я вашу так любив - Дитинно, злотоцінно…» Це Павло Тичина промовляє чарівні рядки у підвалі готелю «Континенталь».
А це рівно о третій (кияни навіть звіряли годинники) виходить на прогулянку стрункий сивобородий Іван Нечуй-Левицький…
Пригадую, як у студентські роки готував під проводом свого викладача - молодої імпозантної Тамари Щербатюк, майбутньої мами українського телебачення, літературно-художню сторінку «Київські адреси Лесі Українки» для навчального ТБ Київського університету ім. Т. Шевченка. Навіть спілкувався з бабусею, якій ще дівчинкою поталанило бачити живу Лесю…
Книга Віри Агеєвої - це феєричне багатоголосся: поети, художники, літературно-мистецькі кав‘ярні... Це Київ - справжній елітний європеєць! Це українське новаторське мистецтво, яке випереджало свій час.
Відклавши цю книжку, аж ніяк не хочеться розлучатися з її героями, й у цьому я вбачаю її найголовнішу для себе цінність.
Так, я одразу перечитав «Місто» Валер‘яна Підмогильного, «Будівлі» Миколи Бажана, відкрив для себе модернову ритміку Михайля Семенка…
Навіть склав чималенький список читання: «Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича, «Майстер корабля» Юрія Яновського, поезії Євгена Плужника…
Отже, запрошую всіх колег на Хрещатик - до марсіан!
Тримаймо у руці томик Віри Агеєвої, щоб знайти одне одного…
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
