Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарєв (1955) /
Проза
Прогулянка Хрещатиком із Вірою Агеєвою
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прогулянка Хрещатиком із Вірою Агеєвою
Здавалося вже, що вислів: «Книга - найкращий подарунок» сьогодні, в епоху інтернету, має дещо ностальгічний відтінок. Але тепер зрозумів: ніколи не варто поспішати з передчасними висновками…
Ось зовсім недавно на свій день народження отримав від близької мені людини подарунок - нову книгу Віри Агеєвої «Марсіани на Хрещатику» (Київ, «Віхола», 2023 рік).
Так, Віра Агеєва, знана літературознавиця, лауреатка Шевченківської премії…
Узяв книжку до рук, трохи погортав сторінки, відокремив від обкладинки закладку… А потім так занурився, що навіть і не помітив, що перед очима вже останні речення.
Починав читати про марсіан - представників «Майстерні революційного слова», яку було утворено 1926 року в Києві. Але у процесі читання зрозумів, що йдеться про марсіан вищого гатунку - про творців нової духовної планети.
Із великим задоволенням прийняв запрошення авторки - ніби на машині часу, перенестися на сто років назад, щоб прогулятися тогочасними київськими вулицями, відчути дивовижно творчу атмосферу…
Ось у «Льоху мистецтв» на Городецького п‘є каву елегантний Лесь Курбас.
Чую глухуватий делікатний голос: «Сестру я вашу так любив - Дитинно, злотоцінно…» Це Павло Тичина промовляє чарівні рядки у підвалі готелю «Континенталь».
А це рівно о третій (кияни навіть звіряли годинники) виходить на прогулянку стрункий сивобородий Іван Нечуй-Левицький…
Пригадую, як у студентські роки готував під проводом свого викладача - молодої імпозантної Тамари Щербатюк, майбутньої мами українського телебачення, літературно-художню сторінку «Київські адреси Лесі Українки» для навчального ТБ Київського університету ім. Т. Шевченка. Навіть спілкувався з бабусею, якій ще дівчинкою поталанило бачити живу Лесю…
Книга Віри Агеєвої - це феєричне багатоголосся: поети, художники, літературно-мистецькі кав‘ярні... Це Київ - справжній елітний європеєць! Це українське новаторське мистецтво, яке випереджало свій час.
Відклавши цю книжку, аж ніяк не хочеться розлучатися з її героями, й у цьому я вбачаю її найголовнішу для себе цінність.
Так, я одразу перечитав «Місто» Валер‘яна Підмогильного, «Будівлі» Миколи Бажана, відкрив для себе модернову ритміку Михайля Семенка…
Навіть склав чималенький список читання: «Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича, «Майстер корабля» Юрія Яновського, поезії Євгена Плужника…
Отже, запрошую всіх колег на Хрещатик - до марсіан!
Тримаймо у руці томик Віри Агеєвої, щоб знайти одне одного…
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
Ось зовсім недавно на свій день народження отримав від близької мені людини подарунок - нову книгу Віри Агеєвої «Марсіани на Хрещатику» (Київ, «Віхола», 2023 рік).
Так, Віра Агеєва, знана літературознавиця, лауреатка Шевченківської премії…
Узяв книжку до рук, трохи погортав сторінки, відокремив від обкладинки закладку… А потім так занурився, що навіть і не помітив, що перед очима вже останні речення.
Починав читати про марсіан - представників «Майстерні революційного слова», яку було утворено 1926 року в Києві. Але у процесі читання зрозумів, що йдеться про марсіан вищого гатунку - про творців нової духовної планети.
Із великим задоволенням прийняв запрошення авторки - ніби на машині часу, перенестися на сто років назад, щоб прогулятися тогочасними київськими вулицями, відчути дивовижно творчу атмосферу…
Ось у «Льоху мистецтв» на Городецького п‘є каву елегантний Лесь Курбас.
Чую глухуватий делікатний голос: «Сестру я вашу так любив - Дитинно, злотоцінно…» Це Павло Тичина промовляє чарівні рядки у підвалі готелю «Континенталь».
А це рівно о третій (кияни навіть звіряли годинники) виходить на прогулянку стрункий сивобородий Іван Нечуй-Левицький…
Пригадую, як у студентські роки готував під проводом свого викладача - молодої імпозантної Тамари Щербатюк, майбутньої мами українського телебачення, літературно-художню сторінку «Київські адреси Лесі Українки» для навчального ТБ Київського університету ім. Т. Шевченка. Навіть спілкувався з бабусею, якій ще дівчинкою поталанило бачити живу Лесю…
Книга Віри Агеєвої - це феєричне багатоголосся: поети, художники, літературно-мистецькі кав‘ярні... Це Київ - справжній елітний європеєць! Це українське новаторське мистецтво, яке випереджало свій час.
Відклавши цю книжку, аж ніяк не хочеться розлучатися з її героями, й у цьому я вбачаю її найголовнішу для себе цінність.
Так, я одразу перечитав «Місто» Валер‘яна Підмогильного, «Будівлі» Миколи Бажана, відкрив для себе модернову ритміку Михайля Семенка…
Навіть склав чималенький список читання: «Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича, «Майстер корабля» Юрія Яновського, поезії Євгена Плужника…
Отже, запрошую всіх колег на Хрещатик - до марсіан!
Тримаймо у руці томик Віри Агеєвої, щоб знайти одне одного…
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
