Яка осінь, яка чудова осінь.
І неба глибина і рОси трав
І теплий вітер озеро рябить.
Між верболозами горобина горить.
Рибалка в осоці
Сховавсь,
Сидить.
І чайки…
Ластівка, як блискавка
Летить…
А в вечері цикади.
Як же так?
Не хоче літо скінчитись ніяк?
І тепло на душі,
І світло у очах.
Хоч сум печаль вже на крилах
Летить із півночі, в ключі
Його несуть пташки,
Не люблять що зими.
Коли дощі і сніг кружляють до землі
Не спішно так сніжинками впадуть,
Коли морозні дні до нас прийдуть…
І стихне шепіт трав і листя пад,
І хтось можливо скаже невпопад.
Можливо про любов, що змерзла без плаща
І скотиться сльоза…..
Омиє сіль утрат.
І буде знову день і вечір…
А з ранку кава з сумом пополам
А вічне що?
Душа!
Горить свіча
Допоки.

Вже сутінки в очах.
А ми чекаєм вірим ждем,
Що знову до весни все ж доживем.
І буде сонце, спів пташок, сльоза
Не гіркою, а веселковою вона.