Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як чоловік цвіт папороті знайшов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як чоловік цвіт папороті знайшов
Сидять рибалки понад ставом.
Над воду вудлища стирчать.
Мабуть, ідуть не надто справи –
Чи що й вдалося упіймать,
Бо і садки в воді порожні.
Та хто би переймався тим?
По пляшці виставили кожен,
Бо ж всяк подався зі своїм.
Уже й набралися добряче
Та в пляшках ще доволі є.
Ведуть розмови. Нетерпляче
Говорить кожен про своє.
Один хизується: - Учора
Такого коропа впіймав,
Що ледве і дотяг до двору.
Від жінки прочухана мав –
На цілу ніч із ним мороки. –
Показує, що ось такий,
Та й розчепірив руки в боки.
- Та то дрібниця, короп твій!
От я минулим роком, братці,
Такого сома упіймав.
Везли додому на безтарці,
Бо сам його б і не підняв.
Здоровий! Вуса, як у діда.
Хвостом, бувало, як мотне,
Дерева валяться по сліду.
Було - ледь не звалив мене.
Нема що третьому й казати,
Рибалка, видно, ніякий,
Про рибу ще не звик брехати,
А хочеться: - А ну, налий, -
Говорить другому. Ковтає.
Шматочком пирога заїв.
- Про рибу, хлопці, мало знаю…
Та запитати вас хотів –
Хто з вас цвіт папороті бачив?
А я в руках його тримав!
- Ну, не скажи! – Брехня собача!
- Чого би я оце брехав?!
Не вірите? Перехрещуся! -
І, справді, вмить перехрестивсь. -
Казати правди не боюся!
- І де ж його ти надививсь?-
Уже з цікавістю питають.
- Було то,хлопці, рік тому.
Я то все добре пам’ятаю,
Хоч дещо в розум не візьму.
Коротше, ми робили в лісі
Із хлопцями. Ну, розпили
За день не одну пляшку, звісно.
Чим закусити узяли.
Надвечір хлопці розійшлися.
А я ж напився та й заснув.
Ніхто зі мною не возився.
А це ж якраз Купала був.
Оскільки йти я був не в силах,
Під папороттю і проспав.
Прокинувсь – зорі вже світили.
Протверезів та й пригадав,
Що то за ніч. Давай шукати –
А раптом папороть цвіте?
А тут не треба і блукати,
Бо ж поряд папороть росте.
І бачу - цвіт блакитним сяє,
Блищить, як місяць угорі.
Я хутко квітку ту зриваю,
В надії, що на скарб набрів.
Та тут зірвавсь страшенний вітер,
Свистить, реве, дерева гне,
Ламає і кидає віти,
Здається, цілить все мене́.
Цвіт з рук у мене видирає.
Тож я тікати. Та куди?
Страшенний вітер з ніг збиває.
Чи ж то далеко до біди?
Аж чую – ззаду крик вчинився
Страшенний, тріск, вогонь і дим.
Волає хтось, щоб подивився,
Бо ж, наче, мій палає дім.
А від людей старих я знаю,
Що озиратися не слід,
Як би там страшно не буває.
Ранковий слід чекати світ.
Тож я й не озирнувся. Пхаю
Крізь бурю далі. Знову крик,
Що моя мати помирає,
Хоч не старий ще має вік.
Позаду плачуть і голосять,
А я іду крізь буревій,
Який ще й посильнішав досі.
Тут долітає крик новий.
Немов дочка моя благає
Порятувати. Люд зібравсь.
Та помогти чим їй, не знає.
Тут я і озирнувсь…Ураз
Все щезло, наче й не бувало.
Пропала буря, крик затих.
У лісі тихо й темно стало.
Тоді я роззирнутись зміг.
Стою на тому ж місці саме,
Де і заснув. І цвіт пропав.
Тож я одразу і утямив –
То чорт робив та й цвіт украв…
- А, щоб світанку дочекався,
Багато би чого умів.
І скарб в землі би відкривався,
Зі звіром-птахом говорив?! –
Протяг один. Другий піддакнув.
Той головою похитав.
- Та ні вже, хлопці, красна дяка.
До ранку я би й дурнем став.
- А, може, то тобі наснилось?
Зелені бавились чорти?
- Хто зна?! - та пити розхотілось, -
Мабуть, додому буду йти.
Над воду вудлища стирчать.
Мабуть, ідуть не надто справи –
Чи що й вдалося упіймать,
Бо і садки в воді порожні.
Та хто би переймався тим?
По пляшці виставили кожен,
Бо ж всяк подався зі своїм.
Уже й набралися добряче
Та в пляшках ще доволі є.
Ведуть розмови. Нетерпляче
Говорить кожен про своє.
Один хизується: - Учора
Такого коропа впіймав,
Що ледве і дотяг до двору.
Від жінки прочухана мав –
На цілу ніч із ним мороки. –
Показує, що ось такий,
Та й розчепірив руки в боки.
- Та то дрібниця, короп твій!
От я минулим роком, братці,
Такого сома упіймав.
Везли додому на безтарці,
Бо сам його б і не підняв.
Здоровий! Вуса, як у діда.
Хвостом, бувало, як мотне,
Дерева валяться по сліду.
Було - ледь не звалив мене.
Нема що третьому й казати,
Рибалка, видно, ніякий,
Про рибу ще не звик брехати,
А хочеться: - А ну, налий, -
Говорить другому. Ковтає.
Шматочком пирога заїв.
- Про рибу, хлопці, мало знаю…
Та запитати вас хотів –
Хто з вас цвіт папороті бачив?
А я в руках його тримав!
- Ну, не скажи! – Брехня собача!
- Чого би я оце брехав?!
Не вірите? Перехрещуся! -
І, справді, вмить перехрестивсь. -
Казати правди не боюся!
- І де ж його ти надививсь?-
Уже з цікавістю питають.
- Було то,хлопці, рік тому.
Я то все добре пам’ятаю,
Хоч дещо в розум не візьму.
Коротше, ми робили в лісі
Із хлопцями. Ну, розпили
За день не одну пляшку, звісно.
Чим закусити узяли.
Надвечір хлопці розійшлися.
А я ж напився та й заснув.
Ніхто зі мною не возився.
А це ж якраз Купала був.
Оскільки йти я був не в силах,
Під папороттю і проспав.
Прокинувсь – зорі вже світили.
Протверезів та й пригадав,
Що то за ніч. Давай шукати –
А раптом папороть цвіте?
А тут не треба і блукати,
Бо ж поряд папороть росте.
І бачу - цвіт блакитним сяє,
Блищить, як місяць угорі.
Я хутко квітку ту зриваю,
В надії, що на скарб набрів.
Та тут зірвавсь страшенний вітер,
Свистить, реве, дерева гне,
Ламає і кидає віти,
Здається, цілить все мене́.
Цвіт з рук у мене видирає.
Тож я тікати. Та куди?
Страшенний вітер з ніг збиває.
Чи ж то далеко до біди?
Аж чую – ззаду крик вчинився
Страшенний, тріск, вогонь і дим.
Волає хтось, щоб подивився,
Бо ж, наче, мій палає дім.
А від людей старих я знаю,
Що озиратися не слід,
Як би там страшно не буває.
Ранковий слід чекати світ.
Тож я й не озирнувся. Пхаю
Крізь бурю далі. Знову крик,
Що моя мати помирає,
Хоч не старий ще має вік.
Позаду плачуть і голосять,
А я іду крізь буревій,
Який ще й посильнішав досі.
Тут долітає крик новий.
Немов дочка моя благає
Порятувати. Люд зібравсь.
Та помогти чим їй, не знає.
Тут я і озирнувсь…Ураз
Все щезло, наче й не бувало.
Пропала буря, крик затих.
У лісі тихо й темно стало.
Тоді я роззирнутись зміг.
Стою на тому ж місці саме,
Де і заснув. І цвіт пропав.
Тож я одразу і утямив –
То чорт робив та й цвіт украв…
- А, щоб світанку дочекався,
Багато би чого умів.
І скарб в землі би відкривався,
Зі звіром-птахом говорив?! –
Протяг один. Другий піддакнув.
Той головою похитав.
- Та ні вже, хлопці, красна дяка.
До ранку я би й дурнем став.
- А, може, то тобі наснилось?
Зелені бавились чорти?
- Хто зна?! - та пити розхотілось, -
Мабуть, додому буду йти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
