ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
23:52
Недобре добро називати добром недобре.
Кремлівські недомірки міряють світ своєю міркою.
Ворожка ворогам ворожила вороже.
Генії на гени не нарікають.
Світило у світі недовго світило.
Пан Баняк до банку поклав грошей банку.
Одержимі своє о
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Григорій Лютий (1949) /
Вірші
ЛАСТІВКА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛАСТІВКА
Добре душі неполоханій,
Доки не рветься назад.
Світе мій, світе непроханий,
Ти – як на вії сльоза.
Стану-пристою на хвилечку,
В щастя на самій межі…–
Боже, за пам’ять аж винесе,
Навіть за берег душі…
Діти гасають галасвіта,
Їхня пора – від і до…
Двері лишають, і ластівка
В сінцях зліпила гніздо.
Стільки тут зав’язі зв’яжеться…
Вічних питань прошумить…
Вітер і той не наважиться
В хату дверей причинить…
Ходять дорослі – щасливляться,
Бабця – навшпиньках стара,
В вічі їм ластівка дивиться, –
Аж у грудях завмира…
Здрастуй, душа моя, ластонько…
Як же хатам без дверей?
Чом ти, не навчена пастками,
Вічно летиш до людей?
Що ти намислила все-таки?
Що провіщаєш, скажи?
Тісно в дворі і у Всесвіті,
Хочеш у грудях пожить…
Ластонько, літа принцесонько,
Сонячний зайчик душі…
Слід твій записують весноньки
У золоті віражі…
Спіла босенька черешенька,
Хміль оно грушку трясе,
Воду у божому решеті
Хмарка од річки несе.
Старості юність не застує,
Віє Той Світ полином.
Човником вічності ластівка
Тче те усе в полотно.
Заполоч срібною ниткою,
Донечок білі банти,
Півень червоною квіткою,
Ось на порозі й свати…
Як тобі ніколи, ластонько,
Жде жовторотий букет.
Тільки б не впасти, не впастоньки,
Тільки продовжити лет…
Стільки тих літ одкружлялася
У клопітливім танку!
Всім наша хата всміхалася,
Наче стояла в вінку…
Звісно, тому і пускали ми
Дні – мов рікою вінки…
Доки в дворі щебетала ти,
Вічні були ми таки…
Впала грозою обпалена,
Звідки – впізнать не вдалось…
Небо в дворі прихиляла нам,
Стільки в нас неба було!
Крилечка-ручки і ніжечки…
Все – розказать не берусь…
Ткала, як бабця доріжечки,
Пісню життя у обрус…
Сядь же, присядь, моя ластонько, –
Ось і долоня й плече…
Чому нестерпно і часто так
Світу в сльозі гаряче?
Хай що було – не до осуду…
Як же я жив – не тужив? –
Навіть довіри у Господа
Ластівки не заслужив…
Мало в житті неспалимого
Істини мить запита…
З дерева віку незримого
Щебет, як цвіт, обліта…
Я вже заплутавсь прояснювать
Наші родинні зв’язки.
Маю дружиноньку – ластоньку,
Доньки мої – ластівки…
Де іще стільки я знатиму
Ласки, пісень нічиїх…
Може, ти й справді не мати нам,
Ми ж усі – діти твої…
8 березня 2007р.
Доки не рветься назад.
Світе мій, світе непроханий,
Ти – як на вії сльоза.
Стану-пристою на хвилечку,
В щастя на самій межі…–
Боже, за пам’ять аж винесе,
Навіть за берег душі…
Діти гасають галасвіта,
Їхня пора – від і до…
Двері лишають, і ластівка
В сінцях зліпила гніздо.
Стільки тут зав’язі зв’яжеться…
Вічних питань прошумить…
Вітер і той не наважиться
В хату дверей причинить…
Ходять дорослі – щасливляться,
Бабця – навшпиньках стара,
В вічі їм ластівка дивиться, –
Аж у грудях завмира…
Здрастуй, душа моя, ластонько…
Як же хатам без дверей?
Чом ти, не навчена пастками,
Вічно летиш до людей?
Що ти намислила все-таки?
Що провіщаєш, скажи?
Тісно в дворі і у Всесвіті,
Хочеш у грудях пожить…
Ластонько, літа принцесонько,
Сонячний зайчик душі…
Слід твій записують весноньки
У золоті віражі…
Спіла босенька черешенька,
Хміль оно грушку трясе,
Воду у божому решеті
Хмарка од річки несе.
Старості юність не застує,
Віє Той Світ полином.
Човником вічності ластівка
Тче те усе в полотно.
Заполоч срібною ниткою,
Донечок білі банти,
Півень червоною квіткою,
Ось на порозі й свати…
Як тобі ніколи, ластонько,
Жде жовторотий букет.
Тільки б не впасти, не впастоньки,
Тільки продовжити лет…
Стільки тих літ одкружлялася
У клопітливім танку!
Всім наша хата всміхалася,
Наче стояла в вінку…
Звісно, тому і пускали ми
Дні – мов рікою вінки…
Доки в дворі щебетала ти,
Вічні були ми таки…
Впала грозою обпалена,
Звідки – впізнать не вдалось…
Небо в дворі прихиляла нам,
Стільки в нас неба було!
Крилечка-ручки і ніжечки…
Все – розказать не берусь…
Ткала, як бабця доріжечки,
Пісню життя у обрус…
Сядь же, присядь, моя ластонько, –
Ось і долоня й плече…
Чому нестерпно і часто так
Світу в сльозі гаряче?
Хай що було – не до осуду…
Як же я жив – не тужив? –
Навіть довіри у Господа
Ластівки не заслужив…
Мало в житті неспалимого
Істини мить запита…
З дерева віку незримого
Щебет, як цвіт, обліта…
Я вже заплутавсь прояснювать
Наші родинні зв’язки.
Маю дружиноньку – ластоньку,
Доньки мої – ластівки…
Де іще стільки я знатиму
Ласки, пісень нічиїх…
Може, ти й справді не мати нам,
Ми ж усі – діти твої…
8 березня 2007р.
| Найвища оцінка | Вікторія Забава | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0963 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0963 seconds