Лаконічність підкреслює драматизм ситуації...

Знаєш, у всі ті дівочі "Ой, ні!", "Не треба!"
Вірити я припинив вже давним-давно.
Все починається в грудях, десь біля ребер.
Щоб потім в голову бити, як те вино.

Хай їх багато - гарненьких і соковитих,
У порівнянні з тобою таких пустих!
Щастя - це просто: де "Я тебе теж!" як видих.
Бо "Я кохаю тебе" - це природний вдих.

Я б і не думав, що може слабке дівчатко
Так радикально змінити життя моє.
Все біля ребер народжується спочатку.
І нижче поясу потім безжально б'є.

Шляк би їх трафив, ті рими - у них собача
Звичка: втекти паруватися між рядків.
Знаю, що скоєне легко ти не пробачиш.
Те, що не зроблено мною - і поготів.

Лірика, як і любов, то ніщо в господі?
Але чому так нестерпно в душі пече?
Все біля ребер народжується, щоб потім
Сумом і болем цідитися геть з очей.

Сірим став мій календар: нескінченні будні.
Де ж кольори загубились без тебе, де ж?
«Пам'ятне» радше антонім до «незабутнє».
Та й до «кохання» - «закоханість», певно, теж.

Ось чому зараз єдині мої потреби -
Ти, пара келихів, блюзове «Do you still?..»
Все починається в грудях, десь біля ребер.
Щоб закінчитись в рядках, чия доля – «в стіл».


Ой, як Ви вмієте, пані Олено, занурити в поезію навіть серед найсуворішої буденності!) Це неабиякий талант - от і я не можу не зазирнути до Вас, якщо хоч трішки вільного часу маю!
Дякую Вам вчергове і захоплююсь вкотре!!!