Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.21
17:28
Лежу. Та сон не йде мені –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
2026.09.21
13:28
Повноводнеє озеро. Берег любові.
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.
Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.
Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л
2026.09.21
12:19
Пусток у головах не буває, просто вони заповнені чимось іншим.
Умільці напускати туману чомусь іменуються ясновидцями.
Думки були настільки глибокими, що рідко спливали на поверхню.
Корисним ідіотам корисно користуватися уроками історії.
Руйн
2026.09.21
06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
2026.09.21
05:41
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ
У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Правителі Московії завжди
Себе найрозумнішими вважали
І слухати нікого не бажали.
А від такого тільки й жди біди.
Якось Микола Перший, що його
Ще Палкіним в народі охрестили,
Затіяв у палаці одне діло.
Покликав архітектора свого
Й велів йому камін переробить,
Ще й розказав, як має той зробити.
А архітектор був не в тім’я битий,
Поглянув на «проект» і вже за мить,
У ньому всі недоліки побачив,
Цареві каже: - Так не слід робить.
Від того може і палац згоріть.
Цар його не послухався, одначе,
Лиш глянув зверхньо. Той і відступивсь.
І вже робота скоро закипіла.
Камін, як цар велів, переробили…
А якось взимку він і загорівсь.
Вогонь собі доріжку відшукав
Та і палацом поспішив гуляти.
Хто міг би на дорозі йому стати?
Два дні палац Зимовий той палав.
Метались слуги, кожен щось хапав,
Хоч цінне намагались врятувати.
Та все на сніг доводилось складати
Навкруг Олександрійського стовпа.
Солдат зігнали, щоби стерегли
Ті купи, бо ж народ свій добре знали –
Умить би розтягли все, розікрали.
І вже б кінців ніяких не знайшли.
Вогонь тоді добряче постаравсь –
Від розкоші лиш стіни і стирчали…
Палац той відбудовувать почали
Одразу. Цар чекати не збиравсь.
Зігнали тисячі робітників
Й ті на морозі лютому робили.
Зима їх, мабуть, сотні загубила.
Чутки ходили протягом років,
Що тіні душ, загиблих в тих снігах,
В палаці поселились, у підвалах
І царських слуг то тут, то там лякали.
А, може, справа знову у плітках?..
Та я про те, що дурість одного
І у палаці шкоди наробила,
І сотні душ невинних загубила.
Та хто ж посміє поправлять його?!
Себе найрозумнішими вважали
І слухати нікого не бажали.
А від такого тільки й жди біди.
Якось Микола Перший, що його
Ще Палкіним в народі охрестили,
Затіяв у палаці одне діло.
Покликав архітектора свого
Й велів йому камін переробить,
Ще й розказав, як має той зробити.
А архітектор був не в тім’я битий,
Поглянув на «проект» і вже за мить,
У ньому всі недоліки побачив,
Цареві каже: - Так не слід робить.
Від того може і палац згоріть.
Цар його не послухався, одначе,
Лиш глянув зверхньо. Той і відступивсь.
І вже робота скоро закипіла.
Камін, як цар велів, переробили…
А якось взимку він і загорівсь.
Вогонь собі доріжку відшукав
Та і палацом поспішив гуляти.
Хто міг би на дорозі йому стати?
Два дні палац Зимовий той палав.
Метались слуги, кожен щось хапав,
Хоч цінне намагались врятувати.
Та все на сніг доводилось складати
Навкруг Олександрійського стовпа.
Солдат зігнали, щоби стерегли
Ті купи, бо ж народ свій добре знали –
Умить би розтягли все, розікрали.
І вже б кінців ніяких не знайшли.
Вогонь тоді добряче постаравсь –
Від розкоші лиш стіни і стирчали…
Палац той відбудовувать почали
Одразу. Цар чекати не збиравсь.
Зігнали тисячі робітників
Й ті на морозі лютому робили.
Зима їх, мабуть, сотні загубила.
Чутки ходили протягом років,
Що тіні душ, загиблих в тих снігах,
В палаці поселились, у підвалах
І царських слуг то тут, то там лякали.
А, може, справа знову у плітках?..
Та я про те, що дурість одного
І у палаці шкоди наробила,
І сотні душ невинних загубила.
Та хто ж посміє поправлять його?!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
