Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Правителі Московії завжди
Себе найрозумнішими вважали
І слухати нікого не бажали.
А від такого тільки й жди біди.
Якось Микола Перший, що його
Ще Палкіним в народі охрестили,
Затіяв у палаці одне діло.
Покликав архітектора свого
Й велів йому камін переробить,
Ще й розказав, як має той зробити.
А архітектор був не в тім’я битий,
Поглянув на «проект» і вже за мить,
У ньому всі недоліки побачив,
Цареві каже: - Так не слід робить.
Від того може і палац згоріть.
Цар його не послухався, одначе,
Лиш глянув зверхньо. Той і відступивсь.
І вже робота скоро закипіла.
Камін, як цар велів, переробили…
А якось взимку він і загорівсь.
Вогонь собі доріжку відшукав
Та і палацом поспішив гуляти.
Хто міг би на дорозі йому стати?
Два дні палац Зимовий той палав.
Метались слуги, кожен щось хапав,
Хоч цінне намагались врятувати.
Та все на сніг доводилось складати
Навкруг Олександрійського стовпа.
Солдат зігнали, щоби стерегли
Ті купи, бо ж народ свій добре знали –
Умить би розтягли все, розікрали.
І вже б кінців ніяких не знайшли.
Вогонь тоді добряче постаравсь –
Від розкоші лиш стіни і стирчали…
Палац той відбудовувать почали
Одразу. Цар чекати не збиравсь.
Зігнали тисячі робітників
Й ті на морозі лютому робили.
Зима їх, мабуть, сотні загубила.
Чутки ходили протягом років,
Що тіні душ, загиблих в тих снігах,
В палаці поселились, у підвалах
І царських слуг то тут, то там лякали.
А, може, справа знову у плітках?..
Та я про те, що дурість одного
І у палаці шкоди наробила,
І сотні душ невинних загубила.
Та хто ж посміє поправлять його?!
Себе найрозумнішими вважали
І слухати нікого не бажали.
А від такого тільки й жди біди.
Якось Микола Перший, що його
Ще Палкіним в народі охрестили,
Затіяв у палаці одне діло.
Покликав архітектора свого
Й велів йому камін переробить,
Ще й розказав, як має той зробити.
А архітектор був не в тім’я битий,
Поглянув на «проект» і вже за мить,
У ньому всі недоліки побачив,
Цареві каже: - Так не слід робить.
Від того може і палац згоріть.
Цар його не послухався, одначе,
Лиш глянув зверхньо. Той і відступивсь.
І вже робота скоро закипіла.
Камін, як цар велів, переробили…
А якось взимку він і загорівсь.
Вогонь собі доріжку відшукав
Та і палацом поспішив гуляти.
Хто міг би на дорозі йому стати?
Два дні палац Зимовий той палав.
Метались слуги, кожен щось хапав,
Хоч цінне намагались врятувати.
Та все на сніг доводилось складати
Навкруг Олександрійського стовпа.
Солдат зігнали, щоби стерегли
Ті купи, бо ж народ свій добре знали –
Умить би розтягли все, розікрали.
І вже б кінців ніяких не знайшли.
Вогонь тоді добряче постаравсь –
Від розкоші лиш стіни і стирчали…
Палац той відбудовувать почали
Одразу. Цар чекати не збиравсь.
Зігнали тисячі робітників
Й ті на морозі лютому робили.
Зима їх, мабуть, сотні загубила.
Чутки ходили протягом років,
Що тіні душ, загиблих в тих снігах,
В палаці поселились, у підвалах
І царських слуг то тут, то там лякали.
А, може, справа знову у плітках?..
Та я про те, що дурість одного
І у палаці шкоди наробила,
І сотні душ невинних загубила.
Та хто ж посміє поправлять його?!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
