Правителі Московії завжди
Себе найрозумнішими вважали
І слухати нікого не бажали.
А від такого тільки й жди біди.
Якось Микола Перший, що його
Ще Палкіним в народі охрестили,
Затіяв у палаці одне діло.
Покликав архітектора свого
Й велів йому камін переробить,
Ще й розказав, як має той зробити.
А архітектор був не в тім’я битий,
Поглянув на «проект» і вже за мить,
У ньому всі недоліки побачив,
Цареві каже: - Так не слід робить.
Від того може і палац згоріть.
Цар його не послухався, одначе,
Лиш глянув зверхньо. Той і відступивсь.
І вже робота скоро закипіла.
Камін, як цар велів, переробили…
А якось взимку він і загорівсь.
Вогонь собі доріжку відшукав
Та і палацом поспішив гуляти.
Хто міг би на дорозі йому стати?
Два дні палац Зимовий той палав.
Метались слуги, кожен щось хапав,
Хоч цінне намагались врятувати.
Та все на сніг доводилось складати
Навкруг Олександрійського стовпа.
Солдат зігнали, щоби стерегли
Ті купи, бо ж народ свій добре знали –
Умить би розтягли все, розікрали.
І вже б кінців ніяких не знайшли.
Вогонь тоді добряче постаравсь –
Від розкоші лиш стіни і стирчали…
Палац той відбудовувать почали
Одразу. Цар чекати не збиравсь.
Зігнали тисячі робітників
Й ті на морозі лютому робили.
Зима їх, мабуть, сотні загубила.
Чутки ходили протягом років,
Що тіні душ, загиблих в тих снігах,
В палаці поселились, у підвалах
І царських слуг то тут, то там лякали.
А, може, справа знову у плітках?..
Та я про те, що дурість одного
І у палаці шкоди наробила,
І сотні душ невинних загубила.
Та хто ж посміє поправлять його?!