![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
06:21
А ти геть зовсім не така,
Як всі мої знайомі, –
Немов хмариночка, легка
Й гаряча, ніби пломінь.
Не показна, не голосна
В гурті жінок чи скраю, –
Неначе зіронька ясна
В імлі струмливій сяєш.
Як всі мої знайомі, –
Немов хмариночка, легка
Й гаряча, ніби пломінь.
Не показна, не голосна
В гурті жінок чи скраю, –
Неначе зіронька ясна
В імлі струмливій сяєш.
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
2024.06.26
2024.06.20
2024.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про лісових людей і не тільки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про лісових людей і не тільки
День разом з сонцем за горою згас,
Розбіглись хмари, що весь день блукали.
Сипнуло зорі небом, бо в цей час
Ще місяця година не настала.
Тож небо все усіяне було
Перлинами, що сяяли яскраво.
Над річкою на луках за селом,
Закінчивши свої всі денні справи,
Розсілися дівчатка й хлопчаки.
Багаття палять та ведуть розмови.
Теплом ще поки тягне від ріки,
Тож діти почуваються чудово.
Хоч темрява і не така глуха
Навколо. Та ж багаття очі сліпить.
Тож декому й здається, що лиха,
А тут ще старші хлопці так і сиплять
Історії про відьом і чортів,
Про чорний дім над чорною горою.
Хтось би з малечі й відійти хотів
Та ж страшно – раптом стрінеться з отою
Ще нечистю. Хоч вид не подають
Та в темряву постійно позирають.
І очі в них все більшими стають
Від страхів, мабуть, що навкруг гуляють.
Максим помітив ті страхи в очах,
А був він хлопцем зовсім не злостивим,
Рішив хоч трохи розігнати страх,
Спитався раптом в дітвори: - Можливо
Хтось із вас чув про лісових людей?
- Ті, що по колу в лісі людей водять,
Що потім й шлях додому не знайде?
- Та ні, той «лісовик» зоветься, вроді?!
Засперечались. Перервав Максим:
- Лісові люди – зовсім інше діло.
Такі, як ми. Та ліс – домівка їм.
Усе життя у лісі просиділи.
Велика в них і сива борода.
І ходять вони завжди босі й голі.
Узимку шмаркля з носа вигляда,
Звиса, немов бурулька аж додолу.
Як холод взимку до кісток пройма,
Той дід сидить скоцюрблений, трясеться.
Від нього шкоди для людей нема.
Скоріше, навпаки, як хтось зіткнеться
З таким узимку в лісі – добрий знак.
Щасливим, значить після того буде.
- Ну, ти, Максиме, й вигадав, однак?!
- А ти не поспішай, Степане, гудить.
Дурити я нікого не хотів,
Мені бабуся якось розказала
Історію одну про двох братів.
- То розкажи… - малеча зажадала.
- В однім селі колись давно жили
Два брата. Наче й рідні, але різні.
Остап – молодший, ледар був і злий.
У нього все то рано, а то пізно.
Город в осоті, двір у бур’янах,
А він сидить на лавці над дорогу.
Якби ж у нього та була жона.
Та хто ж піде за ледаря такого.
Вакула – старший, працьовитий був.
Як віл робив, аби достаток мати.
І добрий – про біду у когось чув,
Готовий і останнє був віддати.
Якось узимку скінчились дрова
І мусив він по снігу йти до лісу.
Подався сам, Остапа не позвав.
Йшов, сніг топтав та навкруги дивився,
Де сухостій, щоб швидко назбирать.
Не буде ж лісом цілий день блукати.
Отож, іде він лісом, коли – глядь:
Дід з бородою, наче та лопата
Геть голий під ялиною стоїть,
Все тіло аж здригається у нього
Від холоду. Вакула вже за мить
Зніма кожух і кинувсь до старого
Аби скоріш закутати в тепло.
Та ледь торкнувся діда, диво сталось:
Розсипавсь дід, неначе бите скло.
Лиш купа срібла по йому зосталась.
Вакула срібло у кожух зібрав
Та і додому. З того став багатим.
І новий дім для себе збудував…
І став щасливо жити-поживати.
Від брата, звісно, зовсім не таївсь.
Все розповів, від чого став багатим.
Остап легким здобутком загорівсь,
Йому схотілось теж багатим стати.
Але…Зима. По холоду у ліс
Йти не хотілось. Став тепла чекати.
Коли пригріло, то із печі зліз,
Та діда того почвалав шукати.
Але із лісу вже не повернувсь,
Ніхто його відтоді і не бачив.
Чи заблукав, чи з хижаком зіткнувсь.
Чи у болоті потонув…Одначе,
Казали люди, що, коли весна
Лиш починає по землі блукати,
Хіба людина геть уже дурна
Подасться лісових людей шукати.
Вони голодні всі після зими,
Їдять усе, що бачать лише очі.
Не погидують, навіть і людьми.
А що поробиш, коли їсти хочуть…
Поглянув на малих, ще більше ті
Дрижать від страху. Ждав зовсім другого.
Він їх лише розрадити хотів,
А вийшло більше налякати в нього.
Розбіглись хмари, що весь день блукали.
Сипнуло зорі небом, бо в цей час
Ще місяця година не настала.
Тож небо все усіяне було
Перлинами, що сяяли яскраво.
Над річкою на луках за селом,
Закінчивши свої всі денні справи,
Розсілися дівчатка й хлопчаки.
Багаття палять та ведуть розмови.
Теплом ще поки тягне від ріки,
Тож діти почуваються чудово.
Хоч темрява і не така глуха
Навколо. Та ж багаття очі сліпить.
Тож декому й здається, що лиха,
А тут ще старші хлопці так і сиплять
Історії про відьом і чортів,
Про чорний дім над чорною горою.
Хтось би з малечі й відійти хотів
Та ж страшно – раптом стрінеться з отою
Ще нечистю. Хоч вид не подають
Та в темряву постійно позирають.
І очі в них все більшими стають
Від страхів, мабуть, що навкруг гуляють.
Максим помітив ті страхи в очах,
А був він хлопцем зовсім не злостивим,
Рішив хоч трохи розігнати страх,
Спитався раптом в дітвори: - Можливо
Хтось із вас чув про лісових людей?
- Ті, що по колу в лісі людей водять,
Що потім й шлях додому не знайде?
- Та ні, той «лісовик» зоветься, вроді?!
Засперечались. Перервав Максим:
- Лісові люди – зовсім інше діло.
Такі, як ми. Та ліс – домівка їм.
Усе життя у лісі просиділи.
Велика в них і сива борода.
І ходять вони завжди босі й голі.
Узимку шмаркля з носа вигляда,
Звиса, немов бурулька аж додолу.
Як холод взимку до кісток пройма,
Той дід сидить скоцюрблений, трясеться.
Від нього шкоди для людей нема.
Скоріше, навпаки, як хтось зіткнеться
З таким узимку в лісі – добрий знак.
Щасливим, значить після того буде.
- Ну, ти, Максиме, й вигадав, однак?!
- А ти не поспішай, Степане, гудить.
Дурити я нікого не хотів,
Мені бабуся якось розказала
Історію одну про двох братів.
- То розкажи… - малеча зажадала.
- В однім селі колись давно жили
Два брата. Наче й рідні, але різні.
Остап – молодший, ледар був і злий.
У нього все то рано, а то пізно.
Город в осоті, двір у бур’янах,
А він сидить на лавці над дорогу.
Якби ж у нього та була жона.
Та хто ж піде за ледаря такого.
Вакула – старший, працьовитий був.
Як віл робив, аби достаток мати.
І добрий – про біду у когось чув,
Готовий і останнє був віддати.
Якось узимку скінчились дрова
І мусив він по снігу йти до лісу.
Подався сам, Остапа не позвав.
Йшов, сніг топтав та навкруги дивився,
Де сухостій, щоб швидко назбирать.
Не буде ж лісом цілий день блукати.
Отож, іде він лісом, коли – глядь:
Дід з бородою, наче та лопата
Геть голий під ялиною стоїть,
Все тіло аж здригається у нього
Від холоду. Вакула вже за мить
Зніма кожух і кинувсь до старого
Аби скоріш закутати в тепло.
Та ледь торкнувся діда, диво сталось:
Розсипавсь дід, неначе бите скло.
Лиш купа срібла по йому зосталась.
Вакула срібло у кожух зібрав
Та і додому. З того став багатим.
І новий дім для себе збудував…
І став щасливо жити-поживати.
Від брата, звісно, зовсім не таївсь.
Все розповів, від чого став багатим.
Остап легким здобутком загорівсь,
Йому схотілось теж багатим стати.
Але…Зима. По холоду у ліс
Йти не хотілось. Став тепла чекати.
Коли пригріло, то із печі зліз,
Та діда того почвалав шукати.
Але із лісу вже не повернувсь,
Ніхто його відтоді і не бачив.
Чи заблукав, чи з хижаком зіткнувсь.
Чи у болоті потонув…Одначе,
Казали люди, що, коли весна
Лиш починає по землі блукати,
Хіба людина геть уже дурна
Подасться лісових людей шукати.
Вони голодні всі після зими,
Їдять усе, що бачать лише очі.
Не погидують, навіть і людьми.
А що поробиш, коли їсти хочуть…
Поглянув на малих, ще більше ті
Дрижать від страху. Ждав зовсім другого.
Він їх лише розрадити хотів,
А вийшло більше налякати в нього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію