Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.19
18:39
не біда - зима повернулася
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
2025.12.19
17:46
Боже, Господе наш,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
2025.12.19
17:02
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
2025.12.19
15:48
Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
2025.12.19
15:32
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
2025.12.19
13:47
Ти розчинилась у глибинах,
У магмі страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
У магмі страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
2025.12.19
12:47
Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
2025.12.19
12:11
Даний вірш розглядався на одному з профілактичних засідань робочих змін (вахт), яке відбулося днями.
І от що привернуло увагу, окрім усього іншого, а саме техніки і технології виживання в умовах війни.
Воно стосувалось новин.
Висновки за результатам
2025.12.19
09:06
Уже не та, але гойдаю
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
2025.12.19
06:11
Знайомою стежиною
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
2025.12.18
20:22
Над річкою тулилося село.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
2025.12.18
13:58
Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
2025.12.18
13:19
Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
2025.12.18
07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про лісових людей і не тільки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про лісових людей і не тільки
День разом з сонцем за горою згас,
Розбіглись хмари, що весь день блукали.
Сипнуло зорі небом, бо в цей час
Ще місяця година не настала.
Тож небо все усіяне було
Перлинами, що сяяли яскраво.
Над річкою на луках за селом,
Закінчивши свої всі денні справи,
Розсілися дівчатка й хлопчаки.
Багаття палять та ведуть розмови.
Теплом ще поки тягне від ріки,
Тож діти почуваються чудово.
Хоч темрява і не така глуха
Навколо. Та ж багаття очі сліпить.
Тож декому й здається, що лиха,
А тут ще старші хлопці так і сиплять
Історії про відьом і чортів,
Про чорний дім над чорною горою.
Хтось би з малечі й відійти хотів
Та ж страшно – раптом стрінеться з отою
Ще нечистю. Хоч вид не подають
Та в темряву постійно позирають.
І очі в них все більшими стають
Від страхів, мабуть, що навкруг гуляють.
Максим помітив ті страхи в очах,
А був він хлопцем зовсім не злостивим,
Рішив хоч трохи розігнати страх,
Спитався раптом в дітвори: - Можливо
Хтось із вас чув про лісових людей?
- Ті, що по колу в лісі людей водять,
Що потім й шлях додому не знайде?
- Та ні, той «лісовик» зоветься, вроді?!
Засперечались. Перервав Максим:
- Лісові люди – зовсім інше діло.
Такі, як ми. Та ліс – домівка їм.
Усе життя у лісі просиділи.
Велика в них і сива борода.
І ходять вони завжди босі й голі.
Узимку шмаркля з носа вигляда,
Звиса, немов бурулька аж додолу.
Як холод взимку до кісток пройма,
Той дід сидить скоцюрблений, трясеться.
Від нього шкоди для людей нема.
Скоріше, навпаки, як хтось зіткнеться
З таким узимку в лісі – добрий знак.
Щасливим, значить після того буде.
- Ну, ти, Максиме, й вигадав, однак?!
- А ти не поспішай, Степане, гудить.
Дурити я нікого не хотів,
Мені бабуся якось розказала
Історію одну про двох братів.
- То розкажи… - малеча зажадала.
- В однім селі колись давно жили
Два брата. Наче й рідні, але різні.
Остап – молодший, ледар був і злий.
У нього все то рано, а то пізно.
Город в осоті, двір у бур’янах,
А він сидить на лавці над дорогу.
Якби ж у нього та була жона.
Та хто ж піде за ледаря такого.
Вакула – старший, працьовитий був.
Як віл робив, аби достаток мати.
І добрий – про біду у когось чув,
Готовий і останнє був віддати.
Якось узимку скінчились дрова
І мусив він по снігу йти до лісу.
Подався сам, Остапа не позвав.
Йшов, сніг топтав та навкруги дивився,
Де сухостій, щоб швидко назбирать.
Не буде ж лісом цілий день блукати.
Отож, іде він лісом, коли – глядь:
Дід з бородою, наче та лопата
Геть голий під ялиною стоїть,
Все тіло аж здригається у нього
Від холоду. Вакула вже за мить
Зніма кожух і кинувсь до старого
Аби скоріш закутати в тепло.
Та ледь торкнувся діда, диво сталось:
Розсипавсь дід, неначе бите скло.
Лиш купа срібла по йому зосталась.
Вакула срібло у кожух зібрав
Та і додому. З того став багатим.
І новий дім для себе збудував…
І став щасливо жити-поживати.
Від брата, звісно, зовсім не таївсь.
Все розповів, від чого став багатим.
Остап легким здобутком загорівсь,
Йому схотілось теж багатим стати.
Але…Зима. По холоду у ліс
Йти не хотілось. Став тепла чекати.
Коли пригріло, то із печі зліз,
Та діда того почвалав шукати.
Але із лісу вже не повернувсь,
Ніхто його відтоді і не бачив.
Чи заблукав, чи з хижаком зіткнувсь.
Чи у болоті потонув…Одначе,
Казали люди, що, коли весна
Лиш починає по землі блукати,
Хіба людина геть уже дурна
Подасться лісових людей шукати.
Вони голодні всі після зими,
Їдять усе, що бачать лише очі.
Не погидують, навіть і людьми.
А що поробиш, коли їсти хочуть…
Поглянув на малих, ще більше ті
Дрижать від страху. Ждав зовсім другого.
Він їх лише розрадити хотів,
А вийшло більше налякати в нього.
Розбіглись хмари, що весь день блукали.
Сипнуло зорі небом, бо в цей час
Ще місяця година не настала.
Тож небо все усіяне було
Перлинами, що сяяли яскраво.
Над річкою на луках за селом,
Закінчивши свої всі денні справи,
Розсілися дівчатка й хлопчаки.
Багаття палять та ведуть розмови.
Теплом ще поки тягне від ріки,
Тож діти почуваються чудово.
Хоч темрява і не така глуха
Навколо. Та ж багаття очі сліпить.
Тож декому й здається, що лиха,
А тут ще старші хлопці так і сиплять
Історії про відьом і чортів,
Про чорний дім над чорною горою.
Хтось би з малечі й відійти хотів
Та ж страшно – раптом стрінеться з отою
Ще нечистю. Хоч вид не подають
Та в темряву постійно позирають.
І очі в них все більшими стають
Від страхів, мабуть, що навкруг гуляють.
Максим помітив ті страхи в очах,
А був він хлопцем зовсім не злостивим,
Рішив хоч трохи розігнати страх,
Спитався раптом в дітвори: - Можливо
Хтось із вас чув про лісових людей?
- Ті, що по колу в лісі людей водять,
Що потім й шлях додому не знайде?
- Та ні, той «лісовик» зоветься, вроді?!
Засперечались. Перервав Максим:
- Лісові люди – зовсім інше діло.
Такі, як ми. Та ліс – домівка їм.
Усе життя у лісі просиділи.
Велика в них і сива борода.
І ходять вони завжди босі й голі.
Узимку шмаркля з носа вигляда,
Звиса, немов бурулька аж додолу.
Як холод взимку до кісток пройма,
Той дід сидить скоцюрблений, трясеться.
Від нього шкоди для людей нема.
Скоріше, навпаки, як хтось зіткнеться
З таким узимку в лісі – добрий знак.
Щасливим, значить після того буде.
- Ну, ти, Максиме, й вигадав, однак?!
- А ти не поспішай, Степане, гудить.
Дурити я нікого не хотів,
Мені бабуся якось розказала
Історію одну про двох братів.
- То розкажи… - малеча зажадала.
- В однім селі колись давно жили
Два брата. Наче й рідні, але різні.
Остап – молодший, ледар був і злий.
У нього все то рано, а то пізно.
Город в осоті, двір у бур’янах,
А він сидить на лавці над дорогу.
Якби ж у нього та була жона.
Та хто ж піде за ледаря такого.
Вакула – старший, працьовитий був.
Як віл робив, аби достаток мати.
І добрий – про біду у когось чув,
Готовий і останнє був віддати.
Якось узимку скінчились дрова
І мусив він по снігу йти до лісу.
Подався сам, Остапа не позвав.
Йшов, сніг топтав та навкруги дивився,
Де сухостій, щоб швидко назбирать.
Не буде ж лісом цілий день блукати.
Отож, іде він лісом, коли – глядь:
Дід з бородою, наче та лопата
Геть голий під ялиною стоїть,
Все тіло аж здригається у нього
Від холоду. Вакула вже за мить
Зніма кожух і кинувсь до старого
Аби скоріш закутати в тепло.
Та ледь торкнувся діда, диво сталось:
Розсипавсь дід, неначе бите скло.
Лиш купа срібла по йому зосталась.
Вакула срібло у кожух зібрав
Та і додому. З того став багатим.
І новий дім для себе збудував…
І став щасливо жити-поживати.
Від брата, звісно, зовсім не таївсь.
Все розповів, від чого став багатим.
Остап легким здобутком загорівсь,
Йому схотілось теж багатим стати.
Але…Зима. По холоду у ліс
Йти не хотілось. Став тепла чекати.
Коли пригріло, то із печі зліз,
Та діда того почвалав шукати.
Але із лісу вже не повернувсь,
Ніхто його відтоді і не бачив.
Чи заблукав, чи з хижаком зіткнувсь.
Чи у болоті потонув…Одначе,
Казали люди, що, коли весна
Лиш починає по землі блукати,
Хіба людина геть уже дурна
Подасться лісових людей шукати.
Вони голодні всі після зими,
Їдять усе, що бачать лише очі.
Не погидують, навіть і людьми.
А що поробиш, коли їсти хочуть…
Поглянув на малих, ще більше ті
Дрижать від страху. Ждав зовсім другого.
Він їх лише розрадити хотів,
А вийшло більше налякати в нього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
