***
Колись в дитинстві теплою рукою
Торкала мама кісок завитки
Із посмішкою ніжною й легкою,
Лише незрілий плід бував гірким.

Дитинства час плив тихою рікою
Між сонячних знайомих берегів,
Де й камінь був подушкою м'якою,
Де кожен кущ трояндами яскрів.

Піднявши купол кришталевий неба,
Цвіли сузір'я на соснових стеблах,
Казками колисала кожна ніч.

Коли надійно мама обіймала,
Ріка дитинства плинула помалу.
А десь пороги близились навстріч

1.
Колись в дитинстві теплою рукою
Знімалися і біль, і тінь образ.
Бував і ляпас, коли щось накою,
Такий легкий, що забувався враз.

Скакала знову краплею дзвінкою,
І мамин подих садна знов студив.
В долоні рідній мокрою щокою,
Пекучих сліз лишала я сліди.

Тих рук найкращих не минала втома.
Та неслуху про спокій невідомо.
Де тільки не бувало ніг прудких!

Не думалось мені про втому, поки
Так ніжно, ніби теплий вітру подих
Торкала мама кісок завитки.

2.
Торкала мама кісок завитки,
Цілунками вкривала щоки ніжно.
А неповторним запахом п'янким
Так вабило до себе її ліжко.

Яким воно було мені пухким!
Не знала більше м'якості такої:
Мене це відчуття через роки
Буває, у безсонні заспокоїть.

Хоча й тече небажана сльоза -
Нічого не вернути нам назад.
Я спогадами біль у серці гою.

Твій образ , мамо, не розмився, ні,
Ти на синці ще дмухаєш мені
Із посмішкою ніжною й легкою.

3.
Із посмішкою ніжною й легкою,
Яку з дитинства я перейняла,
Мережила й своє життя лиштвою,
Сукала нитки із твого тепла.

Тому і не збивалася тугою
Ніколи з ніг, бо думала всякчас,
Що ти ніколи не була слабкою,
Твій вогник віри й досі не погас.

Я так його ховаю від негоди!
Та дуже часто, і собі на подив,
Надії ним запалюю зірки.

Він не дає забути про світання,
Про дні, де не було розчарування, й
Лише незрілий плід бував гірким.

4.
Лише незрілий плід бував гірким
У тому світі, де плескАлась ніжність,
Там не хрестили лапами круки
А ні стерню, ні поле білосніжне,

Не дерли небо криком шкарубким.
Кругом були лиш солов'ї і трави,
Там не висіли прадідів гріхи
(Їх опісля підніме з дна лукавий).

А поки мамин подих руки грів
Від зашпорів, де біль повільно скнів,
Зникав помалу голкою тонкою.

Найбільшою була проблема в тім:
Мороз, санчата, а чи теплий дім?
Дитинства час плив тихою рікою...

5.
Дитинства час плив тихою рікою.
Там вітер не здіймав сердито бриж,
Не виснув берег скелею важкою,
І не ховав чудовиська комиш.

Струмки стікали піснею дзвінкою
З уквітчаних волошками заплав.
Лиш зайде хмара - мама заспокоїть
Зухвалий грім, щоб доню не лякав.

І ковзав мій щасливий човен плесом,
Мозолі мамі натирали весла.
Моєму серцю руки дорогі!

Я вашу втому зрозуміла пізно,
Лише коли замовкла ніжна пісня
Між сонячних знайомих берегів.

6.
Між сонячних знайомих берегів,
Осонцених від краю і до краю,
Намітилися плутанки шляхів,
Які я вперто дотепер долаю.

Там тіні невідмолених гріхів
Семи колін були на перепоні,
Попутники були німі й глухі,
Та ти за мене в Бога на поклоні.

Твоя молитва, мамо, гріє ще,
Руслом колишнім спомин мій тече,
І човник там стоїть під осокою.

Спочити я вертаюся туди,
Де рук своїх лишила ти сліди,
Де й камінь був подушкою м'якою.

7.
Де й камінь був подушкою м'якою,
Читалися мені на ніч казки
Під саду шерхіт, що буяв листвою,
Приховуючи ягідні разки,

Так схожі на коралі із сувою
Бабусиної скрині. От якби
Було дістати! Кришкою важкою
Ховалися від мене ті скарби.

Манив до себе дуб чарівним духом,
Я дихала у щілини, він слухав,
Пахтів глибоким трюмом із морів.

Навкруг усе здавалося казковим,
Незмінно вічним, під надійним кровом,
Де кожен кущ трояндами яскрів.

8.
Де кожен кущ трояндами яскрів,
Розкинувши від хати і до тину
Палітру з найтепліших кольорів,
Трудились руки мамині невпинно.

Із променем ранкової зорі
Вона вставала, ніби пташка, легко.
Ванільні хвилі плескав по дворі
Пиріг вишневий, що з'являвся в деку.

Її очима ранок пломенів,
А полудень нагадував мені
Що нову казку замовляти треба.

Як вечір підставляв нам бік пухкий,
То зорі заглядали у шибки,
Піднявши купол кришталевий неба.

9.
Піднявши купол кришталевий неба,
Вставало сонце літньої пори.
Будити не приходилось мене, бо
У вікна лився голос дітвори.

Здавалося, в усіх була потреба
Поласувати пінку з вареннів,
І бігла я, щоб не було халепи
Побачити ту смакоту на дні.

Збігалася, бувало, дітлашня,
Коли мороз чи дощ їх заганяв -
Було для всіх у мами ситно й тепло.

Лиш вечір притулявся до вікна,
Її казки я слухала одна,й
Цвіли сузір'я на соснових стеблах.

10.
Цвіли сузір'я на соснових стеблах,
Та мамин голос тихо шепотів.
Я ніби кокон кутала на себе
Ті звуки, і тонула в дрімоті.

Наснилося - йдемо квітучим степом,
Підбори, як у мами, сукня - теж,
Забутий тато мовчки, сам, іде по
Стерні рудій. Кричу - не здоженеш!

Удвох так добре, і щасливий погляд
Летить у синю далину , у поле,
А квіти нам схиляються обіч.

Лилося ніжно сниво кольорове,
Плекало незрадливою любов'ю,
Казками колисала кожна ніч.

11.
Казками колисала кожна ніч,
Й на кожен день були у мами чари.
Вона здавалась феєю мені,
Коли веселе свято зустрічали.

Гостинці й подарунки чимхуткіш
З паперу визволялися. А знада
У шафі, де відкрито безліч ніш!
І мама дозволяла приміряти.

Були ті сукні , як хмарки, легкі,
Всі витончених маминих смаків.
І охали захоплено дзеркала!

Невпевнено похитувався крок,
Бо першим на підборах був танок, й
Мене надійно мама обіймала.

12.
Мене надійно мама обіймала,
Ховала у додоню серця щем,
Змітала біль до ніг, як лист опалий.
І сум змивала сонячним дощем.

Найменшу тінь туги вона ховала,
Для мене під негодою цвіла.
Хоч зрада й виглядала із оскалом,
Перо згубивши чорного крила.

Не відала я - маму біль обпік,
Бо сліз не витирала їй зі щік,
Й про те, що плаче уночі, не знала.

Із батьковою синню у очах
Тулилася до рідного плеча.
Ріка дитинства плинула помалу.

13.
Ріка дитинства плинула помалу.
Стелилося дороги полотно.
З роками я мудрішою ставала -
Засіяне посходило зерно.

У спогадах я образ твій тримала,
Осяяний круг нього парадиз.
Тому в заціпеніння на поталу
Не впала жодна із найтонших рис.

Твій погляд темно-сірий бачу ніби,
Видніється у ньому відблиск німбу
Того, кому палила сотні свіч.

Для мене долі в Нього ти просила,
І ткалися молитвами вітрила.
А десь пороги близились навстріч.

14.
А десь пороги близились навстріч.
Тепер на них ти дивишся із висі.
У вирі переплетених сторіч
Немов нізвідкіля вони взялися.

То сатанинські сили потойбІч
Зібрали зло незнане, небувале.
І човники пусті колише ніч -
З них ангели за хмари повтікали.

І сльози, мамо, стогін, гнів і біль,
І горе визирає звідусіль...
Тепер здається вся Земля крихкою.

Лиш іноді в безсонні промайне,
Як ти торкала солодко мене
Колись в дитинстві теплою рукою.


Слухати:
https://youtu.be/4RJYaDLSuVw