Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ніна Локшина (1941-2021)
Скажи, як назвать невідоме оце,
То мороку повне, то світлом тече,
Де все однорідне й багатогранне,
Де біль, наче радість, а радість, мов рана...
Де все у повторі такім невмолимім,
Де все, що трапляється, неповториме.
***
Скажи, как назвать неизвестное это,
То прлное мрака, то полное света,
Где все однородно и все многогранно,
Где боль, словно радость, а радость, как рана…
Где все повторяется неумолимо,
Где все, что случается, неповторимо.
Я родилась в Ленинграде за несколько месяцев до войны. После войны наша семья переехала в Москву. Язакончила в Москве школу с золотой медалью и Московский автомеханический институт. Стихи писала с детства. Поэтому, уже работая инженером, поступила в Литературный институт им.Горького. Ни одно из моих стихотворений не написано за столом. Они всегда рождались в голове из одной строчки, из одной мысли в вагоне метро, в автобусе, по дороге с работы, где угодно...Потом я записывала их на любом клочке бумаги, иногда переделывала полностью. В России мои стихи печатались в журналах «Юность», «Смена», в «Литературной газете» и различных сборниках. Я много переводила с идиша, немецкого, а также грузинских и молдавских поэтов. В 1989 г. я получила литературную премию Литвы за переводы ранее запрещенных литовских поэтов. У меня вышли 4 книги, первая еще в Москве, три других – уже в Израиле.
Нина Локшина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
