Вірш

Наташа

В пучине насуваються похмурі тіні вуальки,
Не знаходять слова причини,
Та просуваються вперед похмурі тіні,
То знаходять серця розлуки,
Де б не були похмурі тіні,
І видаючи жахливі звуки, знайдуть
І отримають волю у допустимих життя кордонах.
При цьому відкриваються немов молитви на безжиттєвих білих сторінках,
У темряві блукаючи, їм не вистачає гордості,
Щастя, здоров’я та грошей,
То похмурі тіні були веселі
І кажуть їм тримайтеся краще не буде…
Раптом насувається світла вуалька тінь…
І просячи побути зі мною в цей час,
Та коли похмурі тіні торкнулися темноти
Світлі тіні пронзили світло голкою,
Ті дні, що колись здавались темною грою,
Ті дні, що склалися темною полосою в очікуванні світла.
То Бог пише так нову книгу,
Де світлі тіні знають його
І дотягнулися до Бога,
І вони розсипають світлою пиллю світло на сторінки Божої книги…
При цьому встановлюючи правила
І відразу ж торкнулися Божої книги
Та прогнавши похмурі тіні слідом за ними пішли світлі тіні у небо
При цьому співають пісні світлі тіні - вони чують…
Бо бездоганний ножем заточений той олівець,
Що пише Бог