Між двох епох стою на роздоріжжі -
Добра і зла чи миру і війни.
На полі від ракет згоряє збіжжя,
А у волоссі - пасмо сивини.

Кому, скажіть, оце пшеничне поле
Наповнене колоссям, заважа?
Бо по-живому ріжуть нашу долю
Пожежами й війною без ножа.

Здається, ми ні в чім не завинили
Перед світами і перед людьми…
А нині в нас щодня ростуть могили,
Де воїни вже янголи з крильми.

Оця війна, що впала нам на плечі,
Братерськими обіймами від юд,
Що не жаліють голови старечі,
Розстрілюють спокійно мирний люд.

А там в холодній і чужій росії
Не знають навіть подихів свобод.
Там править телевізор і месія
Брехнею заколисує народ.

Тому й стріляють в нас колишні браття,
Бо їм вказали на кого: - Ату!
У них серця безбожників, прокляття
Їх убивають прямо на льоту.

І нікому убитих рахувати,
Новими знов заповнять всі місця.
Отримає мільйон російська мати
І буде з ним щаслива до кінця.

А наші матері щодня молитву
За воїнів-синів шлють до небес.
Щоб виграли вони нарешті битву,
І щоби мир в країні вже воскрес.
05.01.24