(вінок сонетів)

І

То ендорфінів фантастичних море --
Де тижні, як веселки барви ті.
На промені так тремолює обрій --
А ми в якомусь диво-забутті

Осонцені і при відкритій шторі
Вбираємо цілунки золоті,
Всі пестощі усміхнених просторів,
Найкращих квітів пахощі густі.

Та провокаціям не забаритись:
"Це блеф - кохання чисте -- знаєм вас,
Які там Попелюшки чи харити!!!"

Таке про себе чули раз у раз...
Казки життя -- їх прагнемо творити!
Вони мов ельфи, оточили нас.

ІІ
Вони мов ельфи, оточили нас,
Нове щоразу плетиво сюжетів,
Допоки зАпал їх творить не згас...
О, ці високі мріяння поетів!

Розкидані по світу для прикрас
Чи насолоди споглядань естетів.
Як божевільний вічності екстаз
На місці чільному між раритетів.

Творцю куплетів треба інший світ
Пізнать, щоб після довгих обговорень
Його хмільний фантазії політ

На п'єдестал високий запроторить
Вітію* міг. Він свій залишив слід
В леліянні, п'янкій солодкій зморі.
______________________________
*Вітія - поет.


ІІІ
В леліянні, п'янкій солодкій зморі
Приходили обом чарівні сни:
Мов ті метелики, ми на просторі
Все пурхали між квітами весни --

Творили плетиво фантасмагорій.
Стрибав із нами промінь осяйний --
Небесний свідок наших перетворень
Як упивались дивом білизни.

Імла чигала також десь за рогом --
Там Чорнобог наш кожен порух пас,
І кола креслив, ставлячи облогу.

Та нападав на нього лютий сказ,
Бо захищала криця Білобога,
Минав у щасті непомітно час.

ІV
Минав у щасті непомітно час
Коли ми разом - дощ похмурий квітнув.
З життям реальним виникав контраст,
Усе навколо сяяло привітно.

Неначе вгору -- між небесних трас --
Літак той "Мрія" -- твориво елітне --
Нас підіймав туди, де Божий глас
Ростив красу - Едему сад тендітний.

Бувало, налітала сарана,
З'їдала вже й бадилля помідорів,
Бо правив бал бездушний Сатана...

Але Господь під землю запроторив.
Завжди нещадна там велась війна,
Забулися розпуки дні суворі.

V
Забулися розпуки дні суворі,
Розвіяли вітри омани глум,
Все те, що нам святим було учора,
Вже кануло у Лету, як в імлу.

Не спокусити скринею Пандори*,
Нема дурних втішати кабалу.
Пегаса краще гойного пришпорить
Натхненно уподібнитись орлу.

Та пам'ятать легенду про Ікара** --
Летіть посередині повсякчас! --
Колись його накрила Божа кара...

Хай порятує досвіду запас...
Закохана до божевілля пара --
Ми линули увись, аж на Парнас.
_____________________________
*Скриня Пандори - згідно з грецькою міфологією, вмістилище бід і нещасть.
**Ікар - у грецькій міфології був сином славетного ремісника Дедала. Ікар відомий за переказом про те, як намагався разом з батьком утекти з Криту, використовуючи крила, які Дедал виготовив з пір'я та воску. Спочатку Дедал застерігав Ікара про самовпевненість, а потім зарозумілість, наказуючи йому не літати ні занадто низько, ні надто високо, щоб морська волога не забила його крила або сонячна спека не розтопила їх. Ікар проігнорував вказівки Дедала, злетів надто близько до сонця, чиє тепло розтопило віск і Ікар впав у море, де й загинув.

VІ
Ми линули увись, аж на Парнас,
Де збуджені збиралися поети,
Перлини виставляли напоказ,
Читаючи ронделі та сонети.

Таланти, графомани водночас
Являли несмак чи високі злети
Творінь. Там речень музика лилась
Ясних катренів, лагідних терцетів.

Бувало так, що заздрощі гнилі
Плели інтриги серед площі зборів,
Доводячи вразливих до петлі...

Любов позаганяла зло у нори,
Перемагали слова королі
І очі сяяли далекозорі.

VІІ
І очі сяяли далекозорі --
Моя душа співала про любов,
Відкинувши рутину злу теорій --
Війна спочатку, а тоді - альков.

Це почуття живе у кожній спорі,
Молекулі чи атомі або
Поміж тілець драглистих інфузорій,
Усесвіту закладених основ.

Хоч де-не-де страхають чорні діри --
Вмістилище відходів-метастаз --
Нема кохання там. В це легко вірить,

До казки ми потрапили якраз,
Де піснею Орфеєвої ліри
Шлях торував окрилений Пегас.

VІІІ
Шлях торував окрилений Пегас,
Взаємопроникали ми словами,
Тілами теж, аж розгорявся враз
Той запал, що наснажує роками.

Плекали грона вишуканих фраз
Вітійствували ніжності медами,
Душа немов причмелена якась,
Вбирала Божу ласку із вітрами.

Ох, заїдали ревнощі раніш...
Трясли шторми, напевне в дев'ять балів...
Ряснів, бувало, ними навіть вірш.

Кохання справжнє -- ще міцніше сталі
Укуси шершнів зла усе слабіш --
Як стріли, до підков не долітали.

ІХ
Як стріли, до підков не долітали --
Чи надто високо знялися ми?
Або Пегаса чари небувалі
Нас затуляли сильними крильми.

Повідкривалися небесні далі,
Крізь марево сльотавої зими.
Із кубками натхненного граалю*
Зустрів Бог Велес, вийшовши з пітьми.

Вона тримає у гидкій напрузі
Отих, що світло в міці круговій
Плекають, суперечать чорній смузі...

Та жовто-сині стяги бойові
Розвіяли на сонячному крузі
Всі підступи ворожі - се ля ві*.
_________________________
Се ля ві* - таке життя (фр.)

Х
Всі підступи ворожі - се ля ві* -
Неначе наступи неандертальців
Московії -- дикунські, лобові --
Розіб'є жар палкий протуберанців --

Осонцені Вкраїни вартові --
Несхитно захищають рідні шанці,
Степи і гори, хащі лісові --
Безстрашні аси бойової праці.

Та ця нескорена, могутня рать
Ще й про любов святу не забувала:
Тварин-безхатченків погодувать,

Весілля грать між воїнів загалу,
Як звук війни - набридливий той тать --
Летів кудись убік собі помалу,

_________________________
Се ля ві* - таке життя (фр.)

ХІ
..Летів кудись убік собі помалу,
Недобрий вітер, адже в цім житті
Минуще все - розбійники-вандали
Чи душі чисті, праведні, святі.

Отож, допоки ще не відпалали
Шалені почуття прекрасні ті,
Смарагди літа, осені опали
Вбираймо, наче миті золоті,

Запам'ятай, ці щастя намистини --
Як оберіг, коли біди сувій
Нас обів'є і темрява поглине,

Душити прийде гоголівський вій...
Настане ранок, сатанисько згине,
Бо по руках був зв'язаний борвій...

ХІІ
Бо по руках був зв'язаний борвій...
Та інші неприборкані вітриська.
Еол* сховав у міх їх, мовив: "Вій!"
Лише зефір** супутній досить низько

Навіюванням пестив спини дві.
Немов руки підтримка товариська.
Тож не страхають хмари дощові
Уже Парнас омріяний так близько!

Невже розв'яжем знову той мішок?
З цікавості дурної й на поталу
В стихії незагнузданої шок

Потрапим? Ні, летіти краще чвалом,
І слухати, як сяєвом зірок
Гормони радості нам вальси грали.
_______________________________
*Еол - бог вітру (гр.)
За «Одіссеєю», Еол прийняв Одіссея на своєму острові, а на прощання подарував йому міх, у якому зберігалися несприятливі вітри. Він суворо заборонив розв'язвувати міх без крайньої потреби. Поблизу Ітаки супутники Одіссея з цікавості розв'язали міх і випустили на свободу всі супротивні їхньому шляху вітри, які збили корабель з наміченого шляху та погнали його назад до Еолії. Цього разу Еол відмовив Одіссеєві в гостинності.
**Зефір - назва одного з грецьких вітрів.

ХІІІ
Гормони радості нам вальси грали,
Чи не цього ми прагнемо усі?!
Горіти полум'ям свойого шалу,
Служить стосунків золотій красі?!

Здається, що життя для цього мало:
Ходить удвох по сріберній росі,
Любитись палко, дарувать корали,
Вдихати пахощі садів, лісів...

У дні важкі, коли біда приходить,
Горять жалоби свічі воскові --
За руки взявшись, зустрічать негоду...

Відбитися від тисячі зневір,
І знов ловити хвилі насолоди,
Які розлиті в небі, мов живі.


ХІV
Які розлиті в небі, мов живі
Нарешті, вже Боги до нас прихильні.
Мене руками, серце, оповий,
Бо знаю, як мене ти любиш сильно.

І я - півбожевільний чоловік --
Немов із наркотичної курильні --
Душею прикипів, мабуть, навік --
Красою зачарований невільник.

Не дайте з того стану вийти, ні!
Найкраща із усіх моїх вікторій*
Неначе Македонський -- на коні --

Підкорювач кохання територій --
Лечу у сяйві еротичних снів,
То ендорфінів фантастичних море.
____________________________
*Вікторій - перемог.

ХV

МАГІСТРАЛ

То ендорфінів фантастичних море
Вони мов ельфи, оточили нас,
В леліянні, п'янкій солодкій зморі
Минав у щасті непомітно час.

Забулися розпуки дні суворі,
Ми линули увись, аж на Парнас,
І очі сяяли далекозорі,
Шлях торував окрилений Пегас.

Як стріли, до підков не долітали --
Всі підступи ворожі - се ля ві* -
Летів кудись убік собі помалу,
..
Бо по руках був зв'язаний борвій...
Гормони радості нам вальси грали,
Які розлиті в небі, мов живі.
__________________________
*Се ля ві - таке життя (фр.)