І

Які розлиті в небі, мов живі.
Немовби діти сонячного кола,
Ці зайчики стрибають у траві
І усміхається усе довкола.

Весну життю засмученому зви,
Хай подарує радість ясночола,
Краси твоєї бачу я розвій,
Ми меланхолію тяжку збороли.

Хоча вона, вертається, бува,
Стискає біль єство душі крилате,
Ллє на папір зворушливі слова...

Печаль - творець, стражданнями багатий,
Коли народжує пісень дива --
Так хочеться любов'ю світ обняти!

ІІ

Так хочеться любов'ю світ обняти,
Коли щасливий сам, тоді тобі
Приходить думка, як аристократу --
Розцілувати далі голубі,

Частину людству радості віддати,
Щоб жити перестало у журбі.
Степи безкраї, чарівні Карпати,
Осонцено всміхались далебі.

Нехай вітрила чорні надимає
Нещастя лютий невигойний біль,
Злетілась круків-паразитів зграя...

Та сила є цей смерті водевіль
Скінчити врешті, кляту гру одчаю,
І зупинити гради божевіль.

ІІІ

І зупинити гради божевіль,
Бездушності засліплення огидне,
Благання матері чи удови
Не спинять ката руку очевидно.

Із нього маску чемності зірви --
Тиранисько на троні жалюгідне --
Щур коронований серед повій,
У бункері захований негідник.

Але ми шляхом ідемо своїм --
(Лікуємось без путінської вати!)
Де про кохання плачуть солов'ї,

Витьохкує в гаях любові свято,
Понищило вже сяєво її
Жахливе мракобісся дурнувате.

ІV

Жахливе мракобісся дурнувате,
Воно ще довго житиме навкруг --
Народу слуги чи дегенерати?!
Чимало тарганів, а також мух

У головах політиків завзятих
Північного сусіда. Мов оглух,
Воює підло, величезні втрати --
По трупах лізе цей монгола друг.

Коли настане мир? - питання людства.
Весна, любов прилине в кожний двір?
Тоді вже, як лелеки засміються!

Скона останній мертводухий звір,
Пощезне царство хижого падлюцтва,
Яке сльози не варте удови.


V

Яке сльози не варте удови,
О скільки доль, розтрощених війною!
Колись напишеться прекрасний твір,
Як всупереч біді кохались двоє.

Десь бахкає убивця-бузувір
Здається, що востаннє ми з тобою
Під рев снарядів, (мій читачу -- вір!),
Із відчуттів любились гостротою.

А потім поступово стихло все:
Був день отой подіями багатий,
Куди ріка життя усіх несе?

В лютневі спогади сумної дати*.
І де сховати біль тяжкий пісень
Сестри, матусі... Краще розіп'яти.
________________________________
*24 лютого 2022 року - страшний день повномасштабного вторгнення військ рф в Україну.

VІ

Сестри, матусі... Краще розіп'яти,
А чи забуть годиноньку лиху
Хоч до кінця війни далекувато
Абстрагуватись треба від жаху*,

Любов руйнує, зносить всі загати,
Лікує навіть психіку крихку,
І настрій нам навіює крилатий,
Дарує хміль солодкому гріху.

А як реальність увірветься злюча
Страшніша, аніж бурі снігові,
Долини уявляються квітучі

Серед яких бузок уже зацвів,
О, як позбутися чумного Дуче** --
Одного нелюда аби нові...
_____________________________
* ЖахУ - авторський наголос.
Дуче** - італійський диктатор Муссоліні. Тут асоціація з Путіним.

VІІ

Одного нелюда аби нові
Не падали на голову жахіття.
Яриле наш -- любов благослови --
Так хочеться знов чистої блакиті,

Щасливих лиць веселих матерів,
Шедеврів од закоханих піїтів.
Хай веселково б погляд твій зорів,
В обіймах умлівали ми щомиті.

Та світ звихнувся... Бо комусь пече --
Зумів сусід собі всього надбати --
Народ падлючий заздрісних нікчем --

Загинеш ти, московіє, проклята.
Щоб кров засохла, й тільки лиш плачем
У цій війні закінчилися втрати.


VІІІ

У цій війні закінчилися втрати?
Та, мабуть, ні. Ще довго утюги*
Північного сусіда будуть м'яти
Донбасу й Криму доли і луги...

Кричатимуть від жаху немовлята,
Ракети нарізатимуть круги,
А ППО зуміє позбивати
Аж так, щоб все здригнулось навкруги.

Але невидима любові сила,
Побачивши Азовське море сліз,
Натхненням цю навалу зупинила...

Бо воїни -- незламності заміс,
Герої ЗСУ - цілуйте милих,
Нехай зірки лиш падають униз...
_____________________________
*утюги - танки.


ІХ

Нехай зірки лиш падають униз...
Бажання загадаємо таємні.
Приємний приготуємо сюрприз
Одне одному - дивувать взаємно.

О Нізамі, Хайям або Гафіз --
Середньовіччя пронизали темне
Поезії кохання, наче спис,
У вічності лишились недаремно.

Лейла й Меджнун. Як музика - слова,
Ці візерунки ніжності в декорі,
А хтось же вам кохатись не давав...

І марними були переговори...
Хай заховає любощів дива
Природа поміж верб чи осокорів.

Х

Природа поміж верб чи осокорів
Вона дає розраду, як ніхто.
Лікує тіло, наче санаторій,
Ковтнеш повітря свіжого ковток,

Душа, утомлена від бутафорій,
Там розкривається, немов бутон.
Справжнішає на лузі чи у зворі,*
Відвідуючи Божий пантеон.

А від кохання -- мавки, повітрулі --
Втекти не можуть, творять свій стриптиз
Перед купанням в озері заснулім...

Ярило підглядає там крізь хмиз...
Хай дасть і нам такі розкішні гулі,
Людей утішить ласками беріз...
______________________________
*Зворі - лісі (діалект.)

ХІ

Людей утішить ласками беріз...
Як розвіває вітер поетично
Смарагди чарівливі ніжних кіс.
А стовбурів ці вигини пластичні?!

Театру діти -- виходи на "біс" --
Завжди красиві - в травні, липні, січні...
Граційно випливають із куліс,
Вклоняються і дивляться заклично...

Не всіх вражає мовчазна краса...
Комусь потрібні залпи із "Аврори"!
Щоб заридали кров'ю небеса!

Уже дістало - клацання затворів!
Любов ачи ненависті оса?!
Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?

ХІІ

Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
Ні, нація творців - різниця в тім
Поміж народами, один з них - орій,
А інший -- нищить цінності святі.

Дві протилежності -- MEMENTO MORI*,
Лелека й ворон - символи оті --
Злетілись для кривавих тут "розборів",
Між білим, ну і чорним у житті.

Пасує світле почуттям високим,
Хоч світ падлюцтва нерви так погриз.
Хай на веселці відпочине око.

Вона порозливає барви скрізь.
О люде мій, ти - добрий, не жорстокий!
Кохання нам потрібен парадиз...
___________________________
*MEMENTO MORI - пам'ятай про смерть, крилатий латинський вислів.

ХІІІ

Кохання нам потрібен парадиз...
Хоча би острів серед океану...
На нім не розвивали щоб туризм!
Безлюдним був і у тумані танув.

Блакить небесна, пальма, кипарис...
Ізверху падає солодка манна,
Захищена лагуна, ми злились,
Удвох купаємось - любов нірванна!

А уночі -- легенький спів цикад,
Постійний штиль, ніде немає штормів.
Виходять зорі, ніби на парад...

Тут обійдімось без обсерваторій...
Життя -- рахат-лукум чи мармелад,
Німіють щастя висі неозорі.

ХІV

Німіють щастя висі неозорі...
Хай буде так, урешті, унизу.
Щоб люди не ховалися по норах
Через московії жахну бузу.

Могли собі шампанське відкупорить,
Пустить печальних спогадів сльозу,
Підняти келих за любов надворі,
Під мирним сонцем знов творить красу.

Вона вже винятком із правил стала,
Волошка - то рабиня кропиві,
Бо першої навколо - дуже мало...

Кохання вітре, із-за гір повій,
Хай сяють зір смарагди і опали,
Які розлиті в небі, мов живі.


ХV

МАГІСТРАЛ

Які розлиті в небі, мов живі
Так хочеться любов'ю світ обняти,
І зупинити гради божевіль,
Жахливе мракобісся дурнувате,

Яке сльози не варте удови,
Сестри, матусі... Краще розіп'яти
Одного нелюда аби нові
У цій війні закінчилися втрати.

Нехай зірки лиш падають униз...
Природа поміж верб чи осокорів
Людей утішить ласками беріз...

Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
Кохання нам потрібен парадиз...
Німіють щастя висі неозорі.

січень - лютий 7531 р. (Від Трипілля) (2024)