Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Музика кохання (вінок сонетів)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Музика кохання (вінок сонетів)
І
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов
Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -
М'який, невловний шурхіт підошов.
Вона не уподібниться актрисі --
Підступна обережність звірини --
До жертви підкрадатися десь в лісі.
Ні, то жахливе вміння Сатани...
З небес лунає чарівлива пісня --
Кохання чують музику вони.
_________________________
*КапОрі - авторський наголос.
ІІ
Кохання чують музику вони --
Спочатку флейта пестощі леліє.
Тоді - гобой, мов дихання весни,
Злітає птахою на крилах мрії.
О! скрипка приєдналася до них --
Тонким вібрато ллється-шаленіє...
Рояль додасть мелодій чарівних,
Він пророкує, наче той месія.
Аж раптом дисонансів цілий рій --
Джмеля політ - проказа й лепрозорій!
Чи мухи крик у сітях упирів --
Черговість уповільнень і прискорень --
Любові чорно-білий буревій --
Освідчення в щемливому мінорі.
ІІІ
Освідчення в щемливому мінорі,
О мить така хвилююча, тонка,
Між дива фантастичних траєкторій --
Політ кохання. Божа то рука,
Що музику тримає у покорі.
Вона - немовби чайка та морська --
Чекає, поки трем її огорне,
Настане поцілунку мить п'янка.
Оркестр уже втомився нас чекати.
Панує настрій знічено-сумний.
Чом не звучать рапсодії, кантати?
Ось диригент виходить головний
Симфонією щастя привітати,
Де звук скрипковий -- ніжний, осяйний.
ІV
Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
Основою мелодії проляже.
Кларнет навіє променисті сни --
Віолончель заструменить міражно,
Легатну вив'яже арфістка нить,
Ці злотокраплі чудо-макіяжу --
Вже на палітрі ксилофон дзвенить --
Хай про кохання сонячне розкаже.
Литаврів раптом чуть важкий удар!
Ось протидія - туби ще й валторни --
Душевний біль здіймається до хмар...
Та диригент сторінку перегорне,
І ллється Божа радість, як нектар --
Тремтить, аж серце тепле упокорить.
V
Тремтить, аж серце тепле упокорить,
Вібрато на бандурі те густе,
Що при майстернім пальців переборі --
Чарівних струн звучання золоте
Дає душевних сяєво озорень --
Таке величне й водночас просте,
Як сонце на курортах Євпаторій --
Веселкою між хвиль морських цвіте.
У музиці туман, буває, висне --
Примарні вимальовує тони --
Нелегко дихать од нестачі кисню...
Та здійметься величний спів ясний
Любові промінь там яскраво зблисне!
О скільки в нім краси і новизни.
VІ
О скільки в нім краси і новизни,
Хай світ увесь осяє, зігріває.
Його щоб доньки милі та сини
Пізнали щастя весняного раю!
Пустелі, гори, сонячні лани,
У океані -- острови Гавайї,
Сейшели ще й Мальдіви, шлях земний
Усе живе -- ЛЮБОВ благословляє!
Ненависть так набридла вже усим!
Повітря свіже злістю закупорить.
Але вогонь священний не згасить...
Безмежжя океанських акваторій
Кохання пестить звуками роси,
Де голоси божественного хору.
VІІ
Де голоси божественного хору,
Крильми підносять килим-чудоліт,
На лЕгкому* господньому моторі,
Злітаючи понад верхів'ям віт.
Ті відчуття при висоти наборі
Неначе в акробатиці - кульбіт,
Напився мов -- чар-зілля мандрагори,
Фантастика, любові це -- зеніт.
Хоча б з такої висоти не впасти --
Внизу десь провокують кажани.
Даремні сподівання склеїть ласти**!
Поганий настрій, люба, геть жени!
Піїт співає про кохання часто,
Неначе птаство гомінке весни.
__________________________
*ЛЕгкому - авторський поетичний наголос напротивагу словниково-прозаїчному наголосі легкИй.
** Склеїть ласти - померти, загинути.
VІІІ
Неначе птаство гомінке весни
Симфонія ця -- шоста, пасторальна!
О скільки тут краси і новизни --
Бетховенська природи сповідальня.
Лелеко дивовижний, промайни,
Хай музика лунає величальна.
Любовне воркування з низини
Там чути голубине, як зі спальні.
А терція зозулі, скільки в ній
Глибин філософічних без кордонів --
Кує літа лиш парочці одній,
Що тішиться коханням безборонно...
Але між нотами бува пирій --
Секунди, септими іще й тритони*...
____________________________
*Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанси - неприємні звуки гармонії, також із сфери музики.
ІХ
Секунди, септими, іще й тритони
Ці антиподи раю на землі.
То складові пекельних какофоній,
Музичний сатанинський горе-плід.
Не знає заборон ані кордонів,
Горлянку світу здушує в петлі,
Від скреготу жахного звуків тонуть
"Титаніки" - найкращі кораблі.
Але існує світло дивовижне
Його завжди оспівує піїт,
Бо рани гоїть людям рідним, ближнім...
Любов'ю зветься, весь лікує світ,
Хоч деякі мотиви б'ють по крижах
Ввірвались дисонансом, як ковід.
Х
Ввірвались дисонансом, мов ковід,
Суспільство хворе, музика -- подібна.
Пий вітамінний комплекс "Квадевіт"
Й тоді століття ти зустрінеш гідно.
Буває, що аж кидає у піт
Від опусів, котрі вславляють хибно.
В наморднику -- людина, пес і кіт.
Навушники потрібні теж їм, видно.
Та ліки є од явищ цих гнилих --
Універсальні, де Природи лоно.
Любов'ю називаються вони...
Красою нищать брехні, заборони!
Лиш ненадовго дітища тих лих
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
ХІ
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
Насичують потворністю відтак,
Руйнується краса ясних гармоній,
Коли туди втручається тупак.
То горе-композитора долоні...
Невже епохи виродження знак?
Чи дуло вже приставила до скроні
Війна в жахнім вировищі атак?!
Нам не дано одразу зрозуміти...
Та все минає... Йде добро у бій
І сіє навкруги любові квіти.
Бо навіть люті стоголовий змій
Хоч музику зібрався отруїти...
Та Бог Ярило чар являє свій.
ХІІ
Та Бог Ярило чар являє свій,
Весна приходить неповторним дивом
У сукні різнобарвній, золотій,
Обдарувавши усміхом щасливим.
Сама любов поглянула з-під вій --
Розтанув сніг під променем сяйливим.
Кохана, поцілунками зігрій,
Мене торкнися лагідно, пестливо.
А музика? Уже не дисонанс,
Душа в щемливих звуках м'якне, тоне
Зворушує, розчулює романс...
Високих почуттів розквітлі грона
Аж до небес ясних підносять нас,
Знов консонансів скачуть білі коні.
ХІІІ
Знов консонансів скачуть білі коні,
(Здається, серце вистрибне з грудей!)
Летять через бар'єри-перепони
Туди, куди мелодія веде.
Вона уяву слухача полонить,
Рум'янить навіть личенько бліде.
Й тоді звучить, коли літають дрони,
Та пісня про кохання молоде.
Нехай чорти епохи руйнівної
На шабаш позлітаються мерщій,
Їм не здолати сили панівної --
Любові, що вершиною є мрій -
Сміються щастям скрипочки, гобої,
І співом зависають у траві...
ХІV
І співом зависають у траві...
Трембітами вигукують тромбони.
Всі інструменти здійняли борвій,
Керованої бурі Посейдоном.
Шаліють, наче при любовній грі,
Влаштовують змагальні перегони.
А піаніст немовби одурів --
Кураж піймав - музика-цар в короні.
Ще й головою недарма трясе,
Величні акцентуючи акорди --
Скидає негативне так усе...
Зі сцени йде ледь змучений та гордий,
Закоханим він радощі несе --
Німіють щастя висі неозорі.
МАГІСТРАЛ
Німіють щастя висі неозорі
Кохання чують музику вони --
Освідчення в щемливому мінорі,
Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
Тремтить, аж серце тепле упокорить,
О скільки в нім краси і новизни,
Де голоси божественного хору,
Неначе птаство гомінке весни.
Секунди, септими, іще й тритони*
Ввірвались дисонансом, мов ковід,
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
Та Бог Ярило чар являє свій,
Знов консонансів скачуть білі коні,
І співом зависають у траві...
--------------------------------------------------
*Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанс -- неприємний звук гармонії,
консонанс - приємний звук гармонії.
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов
Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -
М'який, невловний шурхіт підошов.
Вона не уподібниться актрисі --
Підступна обережність звірини --
До жертви підкрадатися десь в лісі.
Ні, то жахливе вміння Сатани...
З небес лунає чарівлива пісня --
Кохання чують музику вони.
_________________________
*КапОрі - авторський наголос.
ІІ
Кохання чують музику вони --
Спочатку флейта пестощі леліє.
Тоді - гобой, мов дихання весни,
Злітає птахою на крилах мрії.
О! скрипка приєдналася до них --
Тонким вібрато ллється-шаленіє...
Рояль додасть мелодій чарівних,
Він пророкує, наче той месія.
Аж раптом дисонансів цілий рій --
Джмеля політ - проказа й лепрозорій!
Чи мухи крик у сітях упирів --
Черговість уповільнень і прискорень --
Любові чорно-білий буревій --
Освідчення в щемливому мінорі.
ІІІ
Освідчення в щемливому мінорі,
О мить така хвилююча, тонка,
Між дива фантастичних траєкторій --
Політ кохання. Божа то рука,
Що музику тримає у покорі.
Вона - немовби чайка та морська --
Чекає, поки трем її огорне,
Настане поцілунку мить п'янка.
Оркестр уже втомився нас чекати.
Панує настрій знічено-сумний.
Чом не звучать рапсодії, кантати?
Ось диригент виходить головний
Симфонією щастя привітати,
Де звук скрипковий -- ніжний, осяйний.
ІV
Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
Основою мелодії проляже.
Кларнет навіє променисті сни --
Віолончель заструменить міражно,
Легатну вив'яже арфістка нить,
Ці злотокраплі чудо-макіяжу --
Вже на палітрі ксилофон дзвенить --
Хай про кохання сонячне розкаже.
Литаврів раптом чуть важкий удар!
Ось протидія - туби ще й валторни --
Душевний біль здіймається до хмар...
Та диригент сторінку перегорне,
І ллється Божа радість, як нектар --
Тремтить, аж серце тепле упокорить.
V
Тремтить, аж серце тепле упокорить,
Вібрато на бандурі те густе,
Що при майстернім пальців переборі --
Чарівних струн звучання золоте
Дає душевних сяєво озорень --
Таке величне й водночас просте,
Як сонце на курортах Євпаторій --
Веселкою між хвиль морських цвіте.
У музиці туман, буває, висне --
Примарні вимальовує тони --
Нелегко дихать од нестачі кисню...
Та здійметься величний спів ясний
Любові промінь там яскраво зблисне!
О скільки в нім краси і новизни.
VІ
О скільки в нім краси і новизни,
Хай світ увесь осяє, зігріває.
Його щоб доньки милі та сини
Пізнали щастя весняного раю!
Пустелі, гори, сонячні лани,
У океані -- острови Гавайї,
Сейшели ще й Мальдіви, шлях земний
Усе живе -- ЛЮБОВ благословляє!
Ненависть так набридла вже усим!
Повітря свіже злістю закупорить.
Але вогонь священний не згасить...
Безмежжя океанських акваторій
Кохання пестить звуками роси,
Де голоси божественного хору.
VІІ
Де голоси божественного хору,
Крильми підносять килим-чудоліт,
На лЕгкому* господньому моторі,
Злітаючи понад верхів'ям віт.
Ті відчуття при висоти наборі
Неначе в акробатиці - кульбіт,
Напився мов -- чар-зілля мандрагори,
Фантастика, любові це -- зеніт.
Хоча б з такої висоти не впасти --
Внизу десь провокують кажани.
Даремні сподівання склеїть ласти**!
Поганий настрій, люба, геть жени!
Піїт співає про кохання часто,
Неначе птаство гомінке весни.
__________________________
*ЛЕгкому - авторський поетичний наголос напротивагу словниково-прозаїчному наголосі легкИй.
** Склеїть ласти - померти, загинути.
VІІІ
Неначе птаство гомінке весни
Симфонія ця -- шоста, пасторальна!
О скільки тут краси і новизни --
Бетховенська природи сповідальня.
Лелеко дивовижний, промайни,
Хай музика лунає величальна.
Любовне воркування з низини
Там чути голубине, як зі спальні.
А терція зозулі, скільки в ній
Глибин філософічних без кордонів --
Кує літа лиш парочці одній,
Що тішиться коханням безборонно...
Але між нотами бува пирій --
Секунди, септими іще й тритони*...
____________________________
*Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанси - неприємні звуки гармонії, також із сфери музики.
ІХ
Секунди, септими, іще й тритони
Ці антиподи раю на землі.
То складові пекельних какофоній,
Музичний сатанинський горе-плід.
Не знає заборон ані кордонів,
Горлянку світу здушує в петлі,
Від скреготу жахного звуків тонуть
"Титаніки" - найкращі кораблі.
Але існує світло дивовижне
Його завжди оспівує піїт,
Бо рани гоїть людям рідним, ближнім...
Любов'ю зветься, весь лікує світ,
Хоч деякі мотиви б'ють по крижах
Ввірвались дисонансом, як ковід.
Х
Ввірвались дисонансом, мов ковід,
Суспільство хворе, музика -- подібна.
Пий вітамінний комплекс "Квадевіт"
Й тоді століття ти зустрінеш гідно.
Буває, що аж кидає у піт
Від опусів, котрі вславляють хибно.
В наморднику -- людина, пес і кіт.
Навушники потрібні теж їм, видно.
Та ліки є од явищ цих гнилих --
Універсальні, де Природи лоно.
Любов'ю називаються вони...
Красою нищать брехні, заборони!
Лиш ненадовго дітища тих лих
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
ХІ
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
Насичують потворністю відтак,
Руйнується краса ясних гармоній,
Коли туди втручається тупак.
То горе-композитора долоні...
Невже епохи виродження знак?
Чи дуло вже приставила до скроні
Війна в жахнім вировищі атак?!
Нам не дано одразу зрозуміти...
Та все минає... Йде добро у бій
І сіє навкруги любові квіти.
Бо навіть люті стоголовий змій
Хоч музику зібрався отруїти...
Та Бог Ярило чар являє свій.
ХІІ
Та Бог Ярило чар являє свій,
Весна приходить неповторним дивом
У сукні різнобарвній, золотій,
Обдарувавши усміхом щасливим.
Сама любов поглянула з-під вій --
Розтанув сніг під променем сяйливим.
Кохана, поцілунками зігрій,
Мене торкнися лагідно, пестливо.
А музика? Уже не дисонанс,
Душа в щемливих звуках м'якне, тоне
Зворушує, розчулює романс...
Високих почуттів розквітлі грона
Аж до небес ясних підносять нас,
Знов консонансів скачуть білі коні.
ХІІІ
Знов консонансів скачуть білі коні,
(Здається, серце вистрибне з грудей!)
Летять через бар'єри-перепони
Туди, куди мелодія веде.
Вона уяву слухача полонить,
Рум'янить навіть личенько бліде.
Й тоді звучить, коли літають дрони,
Та пісня про кохання молоде.
Нехай чорти епохи руйнівної
На шабаш позлітаються мерщій,
Їм не здолати сили панівної --
Любові, що вершиною є мрій -
Сміються щастям скрипочки, гобої,
І співом зависають у траві...
ХІV
І співом зависають у траві...
Трембітами вигукують тромбони.
Всі інструменти здійняли борвій,
Керованої бурі Посейдоном.
Шаліють, наче при любовній грі,
Влаштовують змагальні перегони.
А піаніст немовби одурів --
Кураж піймав - музика-цар в короні.
Ще й головою недарма трясе,
Величні акцентуючи акорди --
Скидає негативне так усе...
Зі сцени йде ледь змучений та гордий,
Закоханим він радощі несе --
Німіють щастя висі неозорі.
МАГІСТРАЛ
Німіють щастя висі неозорі
Кохання чують музику вони --
Освідчення в щемливому мінорі,
Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
Тремтить, аж серце тепле упокорить,
О скільки в нім краси і новизни,
Де голоси божественного хору,
Неначе птаство гомінке весни.
Секунди, септими, іще й тритони*
Ввірвались дисонансом, мов ковід,
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
Та Бог Ярило чар являє свій,
Знов консонансів скачуть білі коні,
І співом зависають у траві...
--------------------------------------------------
*Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанс -- неприємний звук гармонії,
консонанс - приємний звук гармонії.
| Найвища оцінка | Світлана Пирогова | 7 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Вітер натхнення (вінок сонетів)"
• Перейти на сторінку •
"Німіють щастя висі неозорі (вінок сонетів)"
• Перейти на сторінку •
"Німіють щастя висі неозорі (вінок сонетів)"
Про публікацію
