І

Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов

Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -
М'який, невловний шурхіт підошов.

Вона не уподібниться актрисі --
Підступна обережність звірини --
До жертви підкрадатися десь в лісі.

Ні, то жахливе вміння Сатани...
З небес лунає чарівлива пісня --
Кохання чують музику вони.
_________________________
*КапОрі - авторський наголос.

ІІ

Кохання чують музику вони --
Спочатку флейта пестощі леліє.
Тоді - гобой, мов дихання весни,
Злітає птахою на крилах мрії.

О! скрипка приєдналася до них --
Тонким вібрато ллється-шаленіє...
Рояль додасть мелодій чарівних,
Він пророкує, наче той месія.

Аж раптом дисонансів цілий рій --
Джмеля політ - проказа й лепрозорій!
Чи мухи крик у сітях упирів --

Черговість уповільнень і прискорень --
Любові чорно-білий буревій --
Освідчення в щемливому мінорі.

ІІІ

Освідчення в щемливому мінорі,
О мить така хвилююча, тонка,
Між дива фантастичних траєкторій --
Політ кохання. Божа то рука,

Що музику тримає у покорі.
Вона - немовби чайка та морська --
Чекає, поки трем її огорне,
Настане поцілунку мить п'янка.

Оркестр уже втомився нас чекати.
Панує настрій знічено-сумний.
Чом не звучать рапсодії, кантати?

Ось диригент виходить головний
Симфонією щастя привітати,
Де звук скрипковий -- ніжний, осяйний.

ІV

Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
Основою мелодії проляже.
Кларнет навіє променисті сни --
Віолончель заструменить міражно,

Легатну вив'яже арфістка нить,
Ці злотокраплі чудо-макіяжу --
Вже на палітрі ксилофон дзвенить --
Хай про кохання сонячне розкаже.

Литаврів раптом чуть важкий удар!
Ось протидія - туби ще й валторни --
Душевний біль здіймається до хмар...

Та диригент сторінку перегорне,
І ллється Божа радість, як нектар --
Тремтить, аж серце тепле упокорить.

V

Тремтить, аж серце тепле упокорить,
Вібрато на бандурі те густе,
Що при майстернім пальців переборі --
Чарівних струн звучання золоте

Дає душевних сяєво озорень --
Таке величне й водночас просте,
Як сонце на курортах Євпаторій --
Веселкою між хвиль морських цвіте.

У музиці туман, буває, висне --
Примарні вимальовує тони --
Нелегко дихать од нестачі кисню...

Та здійметься величний спів ясний
Любові промінь там яскраво зблисне!
О скільки в нім краси і новизни.


VІ

О скільки в нім краси і новизни,
Хай світ увесь осяє, зігріває.
Його щоб доньки милі та сини
Пізнали щастя весняного раю!

Пустелі, гори, сонячні лани,
У океані -- острови Гавайї,
Сейшели ще й Мальдіви, шлях земний
Усе живе -- ЛЮБОВ благословляє!

Ненависть так набридла вже усим!
Повітря свіже злістю закупорить.
Але вогонь священний не згасить...

Безмежжя океанських акваторій
Кохання пестить звуками роси,
Де голоси божественного хору.

VІІ

Де голоси божественного хору,
Крильми підносять килим-чудоліт,
На лЕгкому* господньому моторі,
Злітаючи понад верхів'ям віт.

Ті відчуття при висоти наборі
Неначе в акробатиці - кульбіт,
Напився мов -- чар-зілля мандрагори,
Фантастика, любові це -- зеніт.

Хоча б з такої висоти не впасти --
Внизу десь провокують кажани.
Даремні сподівання склеїть ласти**!

Поганий настрій, люба, геть жени!
Піїт співає про кохання часто,
Неначе птаство гомінке весни.
__________________________
*ЛЕгкому - авторський поетичний наголос напротивагу словниково-прозаїчному наголосі легкИй.
** Склеїть ласти - померти, загинути.

VІІІ

Неначе птаство гомінке весни
Симфонія ця -- шоста, пасторальна!
О скільки тут краси і новизни --
Бетховенська природи сповідальня.

Лелеко дивовижний, промайни,
Хай музика лунає величальна.
Любовне воркування з низини
Там чути голубине, як зі спальні.

А терція зозулі, скільки в ній
Глибин філософічних без кордонів --
Кує літа лиш парочці одній,

Що тішиться коханням безборонно...
Але між нотами бува пирій --
Секунди, септими іще й тритони*...
____________________________
*Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанси - неприємні звуки гармонії, також із сфери музики.

ІХ

Секунди, септими, іще й тритони
Ці антиподи раю на землі.
То складові пекельних какофоній,
Музичний сатанинський горе-плід.

Не знає заборон ані кордонів,
Горлянку світу здушує в петлі,
Від скреготу жахного звуків тонуть
"Титаніки" - найкращі кораблі.

Але існує світло дивовижне
Його завжди оспівує піїт,
Бо рани гоїть людям рідним, ближнім...

Любов'ю зветься, весь лікує світ,
Хоч деякі мотиви б'ють по крижах
Ввірвались дисонансом, як ковід.

Х

Ввірвались дисонансом, мов ковід,
Суспільство хворе, музика -- подібна.
Пий вітамінний комплекс "Квадевіт"
Й тоді століття ти зустрінеш гідно.

Буває, що аж кидає у піт
Від опусів, котрі вславляють хибно.
В наморднику -- людина, пес і кіт.
Навушники потрібні теж їм, видно.

Та ліки є од явищ цих гнилих --
Універсальні, де Природи лоно.
Любов'ю називаються вони...

Красою нищать брехні, заборони!
Лиш ненадовго дітища тих лих
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

ХІ

Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
Насичують потворністю відтак,
Руйнується краса ясних гармоній,
Коли туди втручається тупак.

То горе-композитора долоні...
Невже епохи виродження знак?
Чи дуло вже приставила до скроні
Війна в жахнім вировищі атак?!

Нам не дано одразу зрозуміти...
Та все минає... Йде добро у бій
І сіє навкруги любові квіти.

Бо навіть люті стоголовий змій
Хоч музику зібрався отруїти...
Та Бог Ярило чар являє свій.

ХІІ

Та Бог Ярило чар являє свій,
Весна приходить неповторним дивом
У сукні різнобарвній, золотій,
Обдарувавши усміхом щасливим.

Сама любов поглянула з-під вій --
Розтанув сніг під променем сяйливим.
Кохана, поцілунками зігрій,
Мене торкнися лагідно, пестливо.

А музика? Уже не дисонанс,
Душа в щемливих звуках м'якне, тоне
Зворушує, розчулює романс...

Високих почуттів розквітлі грона
Аж до небес ясних підносять нас,
Знов консонансів скачуть білі коні.

ХІІІ

Знов консонансів скачуть білі коні,
(Здається, серце вистрибне з грудей!)
Летять через бар'єри-перепони
Туди, куди мелодія веде.

Вона уяву слухача полонить,
Рум'янить навіть личенько бліде.
Й тоді звучить, коли літають дрони,
Та пісня про кохання молоде.

Нехай чорти епохи руйнівної
На шабаш позлітаються мерщій,
Їм не здолати сили панівної --

Любові, що вершиною є мрій -
Сміються щастям скрипочки, гобої,
І співом зависають у траві...

ХІV

І співом зависають у траві...
Трембітами вигукують тромбони.
Всі інструменти здійняли борвій,
Керованої бурі Посейдоном.

Шаліють, наче при любовній грі,
Влаштовують змагальні перегони.
А піаніст немовби одурів --
Кураж піймав - музика-цар в короні.

Ще й головою недарма трясе,
Величні акцентуючи акорди --
Скидає негативне так усе...

Зі сцени йде ледь змучений та гордий,
Закоханим він радощі несе --
Німіють щастя висі неозорі.


МАГІСТРАЛ

Німіють щастя висі неозорі
Кохання чують музику вони --
Освідчення в щемливому мінорі,
Де звук скрипковий, ніжний, осяйний

Тремтить, аж серце тепле упокорить,
О скільки в нім краси і новизни,
Де голоси божественного хору,
Неначе птаство гомінке весни.

Секунди, септими, іще й тритони*
Ввірвались дисонансом, мов ковід,
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

Та Бог Ярило чар являє свій,
Знов консонансів скачуть білі коні,
І співом зависають у траві...
--------------------------------------------------
*Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанс -- неприємний звук гармонії,
консонанс - приємний звук гармонії.