- Поясни мені, дідусю, як так воно стало,
Що брати, як вони кажуть, на братів напали?
Що ми їм таке зробили? У чім провинились,
Що вони в країну нашу, як коршун вчепились?
Кидають свої ракети, бомблять без упину,
Убивають людей наших за яку провину?
Невже, справді, через НАТО, щоб ми не вступили,
Вони уже стільки крові «братньої» пролили?
То їх Путін заставляє отаке робити?
Невже вони не спроможні правду відрізнити?
- Ні, онучку. Не в Путіну і в москалях справа.
Бо країною тією темні сили правлять.
І усе то почалося зовсім не учора,
А в далеку і незнану людям давню пору.
Ще з людей тоді на світі не було й одного.
Була земля, було небо. А ще, окрім Бога,
Були ангели, що небом без кінця літали,
Господу у його праці помагати стали.
Носилися туди-сюди за велінням Божим,
Бо ж один він за всім, звісно, встигнути не може.
Отож, ангели трудились, крил не покладали.
А був один поміж ними ледачий, зухвалий.
Норовив усе підбити ангелів до того,
Щоби вони усі разом стали проти Бога.
Бо ж Він тільки командує, а їм працювати…
Хотів, мабуть, замість Бога скоро першим стати.
Хоча був Моск криворукий, за що би не брався,
То ламалось, не робило. Лиш на вид старався.
Та все лестився до Бога, щоб вище піднятись.
Довелося якось Богу з неба відлучатись.
Треба ж було залишити когось замість себе,
Тож Він Моска і призначив керувати небом.
А той, владу ледь відчувши, на троні усівся
Та, щоб Бога не пустити назад, заходився
Темні сили лаштувати, чорним небо стало,
Хмари круків-стерв’ятників без кінця кружляли.
Бог на небо, а ті круки його не пускають,
В’ються навкруг, з усіх боків Його нападають.
Розізлився Бог на того, Георгія кличе,
Бо ж Богові із ангелом битися не личить.
Примчав на коні Георгій, спис в руці тримає
І тим списом того Моска на троні штрикає.
Скинув клятого із трону та й на землю кинув.
Полетів сторч головою. Але не загинув.
Упав клятий у болото поміж лісів диких,
Звідки лише витікали невеликі ріки.
Сидів тихо, пускав бульки, очікував лише,
Як смердюче те болото удасться полишить.
Умів клятий приручити собі темні сили,
Що будь-кого вони з розуму звести би зуміли.
Та ж навколо тільки жаби квакали у нього.
Звідки розуму в них бути? Діждався, як Богом
Була створена людина й розбрелася світом.
Правда, довгий час в болотах ніхто не хтів жити.
Але, врешті, перші люди і там появились,
Над річкою, над болотом в лісі поселились.
Отоді і проявилась Моска темна сила.
Були люди всі, як люди, а тут подуріли.
Взялись других убивати, добро відбирати.,
Бо не вміли й не хотіли самі працювати.
Над рікою при болоті місто збудували
І, самі, чому, не знають, Москвою назвали.
Розповзалася чумою звідти темна сила,
Не один народ здолала, мізки задурила.
Лізуть москалі по світу, народи скоряють,
А Моск сидить та в скорених розум відбирає.
І йдуть тоді ті народи з москалями разом
Та розносять по світові свою ту заразу.
Доки клятий Моск сидіти буде під Москвою,
То не буде доти в світі миру і спокою.
Будуть війни, крові море литиметься доти,
Поки знову на тім місці не стане болото.