Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Файні льоди
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Файні льоди
Файні льоди
Мертвий продавець морозива у дивній позі коло самотньої, яскраво освітленої вітрини у нічному парку - чим не кадр із фільму жахів?
Казали ж мені добрі люди , нашіптував здоровий глузд - не ходи одна вечорами! Тим більше - через парк... А особливо - взимку.
Але ж ти не любиш людей, але любиш дерева, ага?
От і стій тепер темної ночі між цих дерев - одна єдина жива душа на гектар столітніх насаджень. Де тьмяні ліхтарі горять через один. Де тіні та звуки живуть своїм потойбічним життям. І лише вітрина з надписом "Файні льоди" гуде - яскрава і життєрадісна - од електронапруги.
А в кутку на стільці за вітриною... Ні, не дивись туди!!!
Влітку тут стояли кілометрові черги - мами, обліплені дітьми і дитячими возиками, елегантні мужчини з дамами попід руку, сором'язливі юнаки з нафарбованими дівицями, підстаркуваті мачо і загадкові донни в елегантних капелюшках. Песики та пси найрізноманітніших порід крутилися тут же - одні на дорогих шкіряних пасочках, інші - без.
Песики гавкали, діти пищали, черга рухалась повільно.
Бо вибір морозива був фантастичний!
Яких тут тільки смаків не було:
"Груша та камамбер", "Горогонзола з рибою", " Сир тофу з полуницею", "Огірок з малиною", "Смак копчених ковбасок зі смородиною", " Борщ з ваніллю, " Шампанське з пампухами", " Баблгам з марципанами", "Поцілунок Коломбіни"... Очі розбігалися. Продавці вправно міксували кольорові кульки в елегантні стаканчики. Асфальт плавився, слина текла, песики гавкали...
Літо минуло.
Тепер зимовий парк порожній і холодний, наче губи мертвої Коломбіни. Усі звичайні смертні сіли у маршрутку і поїхали. Лише тобі по дорозі додому захотілося пригод і трохи свого власного "твін піксу"...
На, маєш.
"А до вітрини таки треба підійти, подивитися, що з людиною - раптом треба "швидку" викликати, чи поліцію" - каже якась дуже твереза і правильна громадяночка у тобі.
Підходжу.
Під склом ядучо мерехтять лотки з різнокольоровим морозивом - таке собі задоволення у мінус один...
Продавець сидить в кутку ятки за вітриною у дивній позі - тричі скручений, абсолютно нерухомий. На ньому куртка і фірмовий фартух зверху. Здається, він не дихає.
Точно мертвий.
Треба подзвонити кудись...
Задубілими пальцями намагаюся дістати з сумки телефон.
Чорти б побрали ті замки взимку!
Смикаю з усієї сили. Замок розкривається і... Сумка повна бебехів вислизає з дерев'яних рук - гучно гепає об землю. За вітриною якийсь рух.
- Та щоб тебе!!!
- Хто тут?!!
З- за скляної вітрини на мене дивляться перелякані очі заспаного продавця. Він ще кілька разів кліпає довгими підмороженими віями, а тоді звично запитує:
- Морозива? Ви вже обрали? Одну кульку?
Я мовчки тикаю пальцем в найближчу кольорову субстанцію.
Розраховуюсь тремтячими пальцями - холодно так, що паперова купюра потріскує.
Але тепла хвиля вдячності до продавця, який не-мертвий раптом робить його таким рідним-рідним...
Наче ми з ним останні люди на планеті, ми пережили страшний апокаліпсис, довго блукали у темряві та холоді, і нарешті зустрілися...
Щоб сказати один одному
- Доброї ночі)
- Ми зачиняємось, приходьте завтра)
Йду через темний холодний парк, холодним писком їм холоднюче морозиво. Здається, воно зі смаком сирого фаршу, але пахне фіалками.
В голові крутиться самотня думка:
- Ну нарешті я скуштувала ті "Файні льоди" і навіть в черзі не стояла.
Мертвий продавець морозива у дивній позі коло самотньої, яскраво освітленої вітрини у нічному парку - чим не кадр із фільму жахів?
Казали ж мені добрі люди , нашіптував здоровий глузд - не ходи одна вечорами! Тим більше - через парк... А особливо - взимку.
Але ж ти не любиш людей, але любиш дерева, ага?
От і стій тепер темної ночі між цих дерев - одна єдина жива душа на гектар столітніх насаджень. Де тьмяні ліхтарі горять через один. Де тіні та звуки живуть своїм потойбічним життям. І лише вітрина з надписом "Файні льоди" гуде - яскрава і життєрадісна - од електронапруги.
А в кутку на стільці за вітриною... Ні, не дивись туди!!!
Влітку тут стояли кілометрові черги - мами, обліплені дітьми і дитячими возиками, елегантні мужчини з дамами попід руку, сором'язливі юнаки з нафарбованими дівицями, підстаркуваті мачо і загадкові донни в елегантних капелюшках. Песики та пси найрізноманітніших порід крутилися тут же - одні на дорогих шкіряних пасочках, інші - без.
Песики гавкали, діти пищали, черга рухалась повільно.
Бо вибір морозива був фантастичний!
Яких тут тільки смаків не було:
"Груша та камамбер", "Горогонзола з рибою", " Сир тофу з полуницею", "Огірок з малиною", "Смак копчених ковбасок зі смородиною", " Борщ з ваніллю, " Шампанське з пампухами", " Баблгам з марципанами", "Поцілунок Коломбіни"... Очі розбігалися. Продавці вправно міксували кольорові кульки в елегантні стаканчики. Асфальт плавився, слина текла, песики гавкали...
Літо минуло.
Тепер зимовий парк порожній і холодний, наче губи мертвої Коломбіни. Усі звичайні смертні сіли у маршрутку і поїхали. Лише тобі по дорозі додому захотілося пригод і трохи свого власного "твін піксу"...
На, маєш.
"А до вітрини таки треба підійти, подивитися, що з людиною - раптом треба "швидку" викликати, чи поліцію" - каже якась дуже твереза і правильна громадяночка у тобі.
Підходжу.
Під склом ядучо мерехтять лотки з різнокольоровим морозивом - таке собі задоволення у мінус один...
Продавець сидить в кутку ятки за вітриною у дивній позі - тричі скручений, абсолютно нерухомий. На ньому куртка і фірмовий фартух зверху. Здається, він не дихає.
Точно мертвий.
Треба подзвонити кудись...
Задубілими пальцями намагаюся дістати з сумки телефон.
Чорти б побрали ті замки взимку!
Смикаю з усієї сили. Замок розкривається і... Сумка повна бебехів вислизає з дерев'яних рук - гучно гепає об землю. За вітриною якийсь рух.
- Та щоб тебе!!!
- Хто тут?!!
З- за скляної вітрини на мене дивляться перелякані очі заспаного продавця. Він ще кілька разів кліпає довгими підмороженими віями, а тоді звично запитує:
- Морозива? Ви вже обрали? Одну кульку?
Я мовчки тикаю пальцем в найближчу кольорову субстанцію.
Розраховуюсь тремтячими пальцями - холодно так, що паперова купюра потріскує.
Але тепла хвиля вдячності до продавця, який не-мертвий раптом робить його таким рідним-рідним...
Наче ми з ним останні люди на планеті, ми пережили страшний апокаліпсис, довго блукали у темряві та холоді, і нарешті зустрілися...
Щоб сказати один одному
- Доброї ночі)
- Ми зачиняємось, приходьте завтра)
Йду через темний холодний парк, холодним писком їм холоднюче морозиво. Здається, воно зі смаком сирого фаршу, але пахне фіалками.
В голові крутиться самотня думка:
- Ну нарешті я скуштувала ті "Файні льоди" і навіть в черзі не стояла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
