
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Файні льоди
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Файні льоди
Файні льоди
Мертвий продавець морозива у дивній позі коло самотньої, яскраво освітленої вітрини у нічному парку - чим не кадр із фільму жахів?
Казали ж мені добрі люди , нашіптував здоровий глузд - не ходи одна вечорами! Тим більше - через парк... А особливо - взимку.
Але ж ти не любиш людей, але любиш дерева, ага?
От і стій тепер темної ночі між цих дерев - одна єдина жива душа на гектар столітніх насаджень. Де тьмяні ліхтарі горять через один. Де тіні та звуки живуть своїм потойбічним життям. І лише вітрина з надписом "Файні льоди" гуде - яскрава і життєрадісна - од електронапруги.
А в кутку на стільці за вітриною... Ні, не дивись туди!!!
Влітку тут стояли кілометрові черги - мами, обліплені дітьми і дитячими возиками, елегантні мужчини з дамами попід руку, сором'язливі юнаки з нафарбованими дівицями, підстаркуваті мачо і загадкові донни в елегантних капелюшках. Песики та пси найрізноманітніших порід крутилися тут же - одні на дорогих шкіряних пасочках, інші - без.
Песики гавкали, діти пищали, черга рухалась повільно.
Бо вибір морозива був фантастичний!
Яких тут тільки смаків не було:
"Груша та камамбер", "Горогонзола з рибою", " Сир тофу з полуницею", "Огірок з малиною", "Смак копчених ковбасок зі смородиною", " Борщ з ваніллю, " Шампанське з пампухами", " Баблгам з марципанами", "Поцілунок Коломбіни"... Очі розбігалися. Продавці вправно міксували кольорові кульки в елегантні стаканчики. Асфальт плавився, слина текла, песики гавкали...
Літо минуло.
Тепер зимовий парк порожній і холодний, наче губи мертвої Коломбіни. Усі звичайні смертні сіли у маршрутку і поїхали. Лише тобі по дорозі додому захотілося пригод і трохи свого власного "твін піксу"...
На, маєш.
"А до вітрини таки треба підійти, подивитися, що з людиною - раптом треба "швидку" викликати, чи поліцію" - каже якась дуже твереза і правильна громадяночка у тобі.
Підходжу.
Під склом ядучо мерехтять лотки з різнокольоровим морозивом - таке собі задоволення у мінус один...
Продавець сидить в кутку ятки за вітриною у дивній позі - тричі скручений, абсолютно нерухомий. На ньому куртка і фірмовий фартух зверху. Здається, він не дихає.
Точно мертвий.
Треба подзвонити кудись...
Задубілими пальцями намагаюся дістати з сумки телефон.
Чорти б побрали ті замки взимку!
Смикаю з усієї сили. Замок розкривається і... Сумка повна бебехів вислизає з дерев'яних рук - гучно гепає об землю. За вітриною якийсь рух.
- Та щоб тебе!!!
- Хто тут?!!
З- за скляної вітрини на мене дивляться перелякані очі заспаного продавця. Він ще кілька разів кліпає довгими підмороженими віями, а тоді звично запитує:
- Морозива? Ви вже обрали? Одну кульку?
Я мовчки тикаю пальцем в найближчу кольорову субстанцію.
Розраховуюсь тремтячими пальцями - холодно так, що паперова купюра потріскує.
Але тепла хвиля вдячності до продавця, який не-мертвий раптом робить його таким рідним-рідним...
Наче ми з ним останні люди на планеті, ми пережили страшний апокаліпсис, довго блукали у темряві та холоді, і нарешті зустрілися...
Щоб сказати один одному
- Доброї ночі)
- Ми зачиняємось, приходьте завтра)
Йду через темний холодний парк, холодним писком їм холоднюче морозиво. Здається, воно зі смаком сирого фаршу, але пахне фіалками.
В голові крутиться самотня думка:
- Ну нарешті я скуштувала ті "Файні льоди" і навіть в черзі не стояла.
Мертвий продавець морозива у дивній позі коло самотньої, яскраво освітленої вітрини у нічному парку - чим не кадр із фільму жахів?
Казали ж мені добрі люди , нашіптував здоровий глузд - не ходи одна вечорами! Тим більше - через парк... А особливо - взимку.
Але ж ти не любиш людей, але любиш дерева, ага?
От і стій тепер темної ночі між цих дерев - одна єдина жива душа на гектар столітніх насаджень. Де тьмяні ліхтарі горять через один. Де тіні та звуки живуть своїм потойбічним життям. І лише вітрина з надписом "Файні льоди" гуде - яскрава і життєрадісна - од електронапруги.
А в кутку на стільці за вітриною... Ні, не дивись туди!!!
Влітку тут стояли кілометрові черги - мами, обліплені дітьми і дитячими возиками, елегантні мужчини з дамами попід руку, сором'язливі юнаки з нафарбованими дівицями, підстаркуваті мачо і загадкові донни в елегантних капелюшках. Песики та пси найрізноманітніших порід крутилися тут же - одні на дорогих шкіряних пасочках, інші - без.
Песики гавкали, діти пищали, черга рухалась повільно.
Бо вибір морозива був фантастичний!
Яких тут тільки смаків не було:
"Груша та камамбер", "Горогонзола з рибою", " Сир тофу з полуницею", "Огірок з малиною", "Смак копчених ковбасок зі смородиною", " Борщ з ваніллю, " Шампанське з пампухами", " Баблгам з марципанами", "Поцілунок Коломбіни"... Очі розбігалися. Продавці вправно міксували кольорові кульки в елегантні стаканчики. Асфальт плавився, слина текла, песики гавкали...
Літо минуло.
Тепер зимовий парк порожній і холодний, наче губи мертвої Коломбіни. Усі звичайні смертні сіли у маршрутку і поїхали. Лише тобі по дорозі додому захотілося пригод і трохи свого власного "твін піксу"...
На, маєш.
"А до вітрини таки треба підійти, подивитися, що з людиною - раптом треба "швидку" викликати, чи поліцію" - каже якась дуже твереза і правильна громадяночка у тобі.
Підходжу.
Під склом ядучо мерехтять лотки з різнокольоровим морозивом - таке собі задоволення у мінус один...
Продавець сидить в кутку ятки за вітриною у дивній позі - тричі скручений, абсолютно нерухомий. На ньому куртка і фірмовий фартух зверху. Здається, він не дихає.
Точно мертвий.
Треба подзвонити кудись...
Задубілими пальцями намагаюся дістати з сумки телефон.
Чорти б побрали ті замки взимку!
Смикаю з усієї сили. Замок розкривається і... Сумка повна бебехів вислизає з дерев'яних рук - гучно гепає об землю. За вітриною якийсь рух.
- Та щоб тебе!!!
- Хто тут?!!
З- за скляної вітрини на мене дивляться перелякані очі заспаного продавця. Він ще кілька разів кліпає довгими підмороженими віями, а тоді звично запитує:
- Морозива? Ви вже обрали? Одну кульку?
Я мовчки тикаю пальцем в найближчу кольорову субстанцію.
Розраховуюсь тремтячими пальцями - холодно так, що паперова купюра потріскує.
Але тепла хвиля вдячності до продавця, який не-мертвий раптом робить його таким рідним-рідним...
Наче ми з ним останні люди на планеті, ми пережили страшний апокаліпсис, довго блукали у темряві та холоді, і нарешті зустрілися...
Щоб сказати один одному
- Доброї ночі)
- Ми зачиняємось, приходьте завтра)
Йду через темний холодний парк, холодним писком їм холоднюче морозиво. Здається, воно зі смаком сирого фаршу, але пахне фіалками.
В голові крутиться самотня думка:
- Ну нарешті я скуштувала ті "Файні льоди" і навіть в черзі не стояла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію