
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Файні льоди
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Файні льоди
Файні льоди
Мертвий продавець морозива у дивній позі коло самотньої, яскраво освітленої вітрини у нічному парку - чим не кадр із фільму жахів?
Казали ж мені добрі люди , нашіптував здоровий глузд - не ходи одна вечорами! Тим більше - через парк... А особливо - взимку.
Але ж ти не любиш людей, але любиш дерева, ага?
От і стій тепер темної ночі між цих дерев - одна єдина жива душа на гектар столітніх насаджень. Де тьмяні ліхтарі горять через один. Де тіні та звуки живуть своїм потойбічним життям. І лише вітрина з надписом "Файні льоди" гуде - яскрава і життєрадісна - од електронапруги.
А в кутку на стільці за вітриною... Ні, не дивись туди!!!
Влітку тут стояли кілометрові черги - мами, обліплені дітьми і дитячими возиками, елегантні мужчини з дамами попід руку, сором'язливі юнаки з нафарбованими дівицями, підстаркуваті мачо і загадкові донни в елегантних капелюшках. Песики та пси найрізноманітніших порід крутилися тут же - одні на дорогих шкіряних пасочках, інші - без.
Песики гавкали, діти пищали, черга рухалась повільно.
Бо вибір морозива був фантастичний!
Яких тут тільки смаків не було:
"Груша та камамбер", "Горогонзола з рибою", " Сир тофу з полуницею", "Огірок з малиною", "Смак копчених ковбасок зі смородиною", " Борщ з ваніллю, " Шампанське з пампухами", " Баблгам з марципанами", "Поцілунок Коломбіни"... Очі розбігалися. Продавці вправно міксували кольорові кульки в елегантні стаканчики. Асфальт плавився, слина текла, песики гавкали...
Літо минуло.
Тепер зимовий парк порожній і холодний, наче губи мертвої Коломбіни. Усі звичайні смертні сіли у маршрутку і поїхали. Лише тобі по дорозі додому захотілося пригод і трохи свого власного "твін піксу"...
На, маєш.
"А до вітрини таки треба підійти, подивитися, що з людиною - раптом треба "швидку" викликати, чи поліцію" - каже якась дуже твереза і правильна громадяночка у тобі.
Підходжу.
Під склом ядучо мерехтять лотки з різнокольоровим морозивом - таке собі задоволення у мінус один...
Продавець сидить в кутку ятки за вітриною у дивній позі - тричі скручений, абсолютно нерухомий. На ньому куртка і фірмовий фартух зверху. Здається, він не дихає.
Точно мертвий.
Треба подзвонити кудись...
Задубілими пальцями намагаюся дістати з сумки телефон.
Чорти б побрали ті замки взимку!
Смикаю з усієї сили. Замок розкривається і... Сумка повна бебехів вислизає з дерев'яних рук - гучно гепає об землю. За вітриною якийсь рух.
- Та щоб тебе!!!
- Хто тут?!!
З- за скляної вітрини на мене дивляться перелякані очі заспаного продавця. Він ще кілька разів кліпає довгими підмороженими віями, а тоді звично запитує:
- Морозива? Ви вже обрали? Одну кульку?
Я мовчки тикаю пальцем в найближчу кольорову субстанцію.
Розраховуюсь тремтячими пальцями - холодно так, що паперова купюра потріскує.
Але тепла хвиля вдячності до продавця, який не-мертвий раптом робить його таким рідним-рідним...
Наче ми з ним останні люди на планеті, ми пережили страшний апокаліпсис, довго блукали у темряві та холоді, і нарешті зустрілися...
Щоб сказати один одному
- Доброї ночі)
- Ми зачиняємось, приходьте завтра)
Йду через темний холодний парк, холодним писком їм холоднюче морозиво. Здається, воно зі смаком сирого фаршу, але пахне фіалками.
В голові крутиться самотня думка:
- Ну нарешті я скуштувала ті "Файні льоди" і навіть в черзі не стояла.
Мертвий продавець морозива у дивній позі коло самотньої, яскраво освітленої вітрини у нічному парку - чим не кадр із фільму жахів?
Казали ж мені добрі люди , нашіптував здоровий глузд - не ходи одна вечорами! Тим більше - через парк... А особливо - взимку.
Але ж ти не любиш людей, але любиш дерева, ага?
От і стій тепер темної ночі між цих дерев - одна єдина жива душа на гектар столітніх насаджень. Де тьмяні ліхтарі горять через один. Де тіні та звуки живуть своїм потойбічним життям. І лише вітрина з надписом "Файні льоди" гуде - яскрава і життєрадісна - од електронапруги.
А в кутку на стільці за вітриною... Ні, не дивись туди!!!
Влітку тут стояли кілометрові черги - мами, обліплені дітьми і дитячими возиками, елегантні мужчини з дамами попід руку, сором'язливі юнаки з нафарбованими дівицями, підстаркуваті мачо і загадкові донни в елегантних капелюшках. Песики та пси найрізноманітніших порід крутилися тут же - одні на дорогих шкіряних пасочках, інші - без.
Песики гавкали, діти пищали, черга рухалась повільно.
Бо вибір морозива був фантастичний!
Яких тут тільки смаків не було:
"Груша та камамбер", "Горогонзола з рибою", " Сир тофу з полуницею", "Огірок з малиною", "Смак копчених ковбасок зі смородиною", " Борщ з ваніллю, " Шампанське з пампухами", " Баблгам з марципанами", "Поцілунок Коломбіни"... Очі розбігалися. Продавці вправно міксували кольорові кульки в елегантні стаканчики. Асфальт плавився, слина текла, песики гавкали...
Літо минуло.
Тепер зимовий парк порожній і холодний, наче губи мертвої Коломбіни. Усі звичайні смертні сіли у маршрутку і поїхали. Лише тобі по дорозі додому захотілося пригод і трохи свого власного "твін піксу"...
На, маєш.
"А до вітрини таки треба підійти, подивитися, що з людиною - раптом треба "швидку" викликати, чи поліцію" - каже якась дуже твереза і правильна громадяночка у тобі.
Підходжу.
Під склом ядучо мерехтять лотки з різнокольоровим морозивом - таке собі задоволення у мінус один...
Продавець сидить в кутку ятки за вітриною у дивній позі - тричі скручений, абсолютно нерухомий. На ньому куртка і фірмовий фартух зверху. Здається, він не дихає.
Точно мертвий.
Треба подзвонити кудись...
Задубілими пальцями намагаюся дістати з сумки телефон.
Чорти б побрали ті замки взимку!
Смикаю з усієї сили. Замок розкривається і... Сумка повна бебехів вислизає з дерев'яних рук - гучно гепає об землю. За вітриною якийсь рух.
- Та щоб тебе!!!
- Хто тут?!!
З- за скляної вітрини на мене дивляться перелякані очі заспаного продавця. Він ще кілька разів кліпає довгими підмороженими віями, а тоді звично запитує:
- Морозива? Ви вже обрали? Одну кульку?
Я мовчки тикаю пальцем в найближчу кольорову субстанцію.
Розраховуюсь тремтячими пальцями - холодно так, що паперова купюра потріскує.
Але тепла хвиля вдячності до продавця, який не-мертвий раптом робить його таким рідним-рідним...
Наче ми з ним останні люди на планеті, ми пережили страшний апокаліпсис, довго блукали у темряві та холоді, і нарешті зустрілися...
Щоб сказати один одному
- Доброї ночі)
- Ми зачиняємось, приходьте завтра)
Йду через темний холодний парк, холодним писком їм холоднюче морозиво. Здається, воно зі смаком сирого фаршу, але пахне фіалками.
В голові крутиться самотня думка:
- Ну нарешті я скуштувала ті "Файні льоди" і навіть в черзі не стояла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію