Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Меланія Дереза (1978) /
Проза
Друг у добрі руки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Друг у добрі руки
- Гавлілуя! Нарешті Бог почув мої скавулитви! - це вищить на радостях болонка Зіта на руках у якоїсь поважної пані.
Пані апетитна, таку приємно облизувати, і пахне вона, мабуть, смачно... Он як завзято впихає у Зітину розчахнуту од радості пащу якісь смачні шматочки...
У притулку врятованих тварин сьогодні аншлаг. З моменту початку повномасштабного вторгнення це втретє. Звідкіля я - звичайний пес - знаю про повномасштабне вторгнення? Петрович - кривий та глухуватий доглядач - щодня слухає прямі ефіри марафону. Я слухаю також - а що мені ще робити?
Я не надто розуміюсь на людських справах - що там у них таке коїться?
Знаю лише, що повномасштабне вторгнення бліх на мені не так давно припинилось - якась огидна мерзенна рідина обірвала раптом мої муки. А було це так.
- Ну що, сірий, влаштуємо їм хімічну атаку? - прошамкав Петрович тоді і криво посміхнувся. Я криво посміхнувся у відповідь, та так щиро, що Наталочка - молоденька волонтерка - скрикнула й перепитала:
- Петрович, а він не вкусить? Он як гарчить!
- Сірий? Ні-і-і, не бійся, цей не вкусить... Він давно тут, з найперших.
Я його знаю - гада хвостатого, Сірий - добряк. Контужений був. На ланцюгу сидів колись... Потім під обстріл потрапив, кажуть. От без лапки залишився. Ігорович тоді йому за свій кошт операцію... Трилапий, та ще й безпородний... Як тривога - то йому взагалі дах зносить, але жодного разу нікого... Але ніхто таких не хоче.
Поки Петрович теревенить, Наталочка боязко поливає мене з пляшечки і втирає вміст у шкіру.
Ух і нестерпно було сидіти - покірним і мокрим, замотаним у біле простирадло. Фуууууу! Та, здається, блохи пішли.
А сьогодні втретє за моєї пам'яті сюди набігло людисьок. "Благодійна акція ДРУГ У ДОБРІ РУКИ" - так називається це збіговисько двоногих.
Наталочка зав'язала усім маленьким песикам кольорові стрічечки на шиї. Великим - пригладила настовбурчену шерсть щіткою... Два французькі бульдоги - Бася і Вася - ті геть крихітними дзвіночками на ошийниках баламкають, хоч їхніх рідних "дзвіночків" під хвостами і сліду нема. Зате пихаті які - так би й вкусив!
Стареньку пуделиху Марго теж причепурили - у неї на голові,між кучериками - обожечки - бантик! Вона знічено й тривожно поглядає з-під того дурнуватого бантика - так їй ніяково. Аякже, вісім років прожила в родині хірурга, слухала лекції для студентів-медиків під кафедрою аудиторії... А одного разу, коли ми згризли на двох пахуче і перестояне яблуко - його нам поні Степан підкинув, гуляючи - похвалилася навіть, що власнозуб подавала господарю скальпеля під час складної операції... А тут на тобі - бантик!
О, якесь людське дитя вже кошлатить їй неслухняну гривку з тим бантиком...
Тільки погляньте на кота Митрофана! - яке він янголятко на руках у сивенької, загорнутої у вовняну хустку бабусі! Але очі його горять хижим вогнем - щойно, просто перед його носом! - молода закохана пара посадила в маленьку клітку й понесла до воріт закоханих Мімі і Мілка! Мімі і Мілк - два карликових хом'яка. А точніше - на думку Митрофана - дві смачні котячі тефтельки... Не судилося тобі, Великий Мисливцю Митрофане Зашипій Перший, скуштувати хом'ячатинки. Їстимеш ти тепер біленьку сметанку з найближчого супермаркета, бо хом'яків там не продають - ані свіжих, ані морожених.
О... Ні... Тільки не це!!!
Ааааааооооооооууууууаааааааоооооуууууууууааааааооооооооуууууу...
Моя голова починає нестерпно боліти - наче мене знову луплять залізним ланцюгом - та так, що я зриваюсь на усі три лапи і біжу! Біжу, біжу, біжууууу-у, біжууууууууааааа, біжууууууууаааааааааааоооооооуууууууаааааааооооооууууууу...
- Увага, повітряна тривога, негайно пройдіть в укриття!
Повітряна тривога! Негайно пройдіть в укриття!
Зупиніть цей звук! Будь-ласка, хто-небудь!
З-під моїх трьох лап летить у всі боки багнюка, трава, листя... Перегородки вольєрів несуться на скаженій швидкості повз... Повз... Моя голова...
Аж доки не врізаюся мордою у щось велике і тепле.
Велике і тепле пахне Петровичем.
- Тихо, Сірий, тихо, бідний мій хлопчику - белькоче велике і тепле. Петрович.
І лише тоді я розплющую очі і бачу його рідне, пошматоване, наче мої барабанні перетинки, обличчя.
А ввечері - коли давно відлунала тривога, Наталочка та ще трійко волонтерів прибирають подвір'я притулку. День видався шалений - У ДОБРІ РУКИ не потрапили тільки поні Степан, сонна ігуана Марісабель, шість морських свинок з іменами Один, Два, Три, Чотири, П'ять і Туз, одноока обгоріла кішка Мія та я.
Але мене це не засмучує.
Бо Петрович вдягає на мене нашийника і веде у дальній закуток притулка. Там стоїть будівля. Вдень там повно двоногих, а ввечері залишаємося лише ми з Петровичем.
Ми йдемо довгим темним коридором, тоді Петрович відмикає ключем брунатні двері і ми опиняємось у маленькій кімнатці. Тут тепло і затишно. Є стіл, старий кострубатий диван, стілець. Іноді тут пахне їжею, іноді - шкарпетками Петровича. І перше, і друге -приємно.
Тоді Петрович вмикає "єдиний марафон", дістає з кишені пакетик з кормом - для мене, з маленької шафки прозору пляшку та склянку, а з шуфлядки стола - якесь фото. На фото - красивий молодий двоногий у військовій формі. Петрович наливає з пляшки повну склянку, випиває одним махом, тоді каже до фотографії:
- Добрий вечір, синку - і знову наливає.
Коли пляшка порожніє, Петрович гладить тремтячою рукою мою голову, а тоді вкладає похмуру свою на руки і засинає, сидячи за столом.
Я вмощуюсь поруч на підлозі.
Мені спокійно і світло.
- Гавлілуя - шепочу, заплющуючи очі і радіючи, що мене ніхто не взяв.
2023
Пані апетитна, таку приємно облизувати, і пахне вона, мабуть, смачно... Он як завзято впихає у Зітину розчахнуту од радості пащу якісь смачні шматочки...
У притулку врятованих тварин сьогодні аншлаг. З моменту початку повномасштабного вторгнення це втретє. Звідкіля я - звичайний пес - знаю про повномасштабне вторгнення? Петрович - кривий та глухуватий доглядач - щодня слухає прямі ефіри марафону. Я слухаю також - а що мені ще робити?
Я не надто розуміюсь на людських справах - що там у них таке коїться?
Знаю лише, що повномасштабне вторгнення бліх на мені не так давно припинилось - якась огидна мерзенна рідина обірвала раптом мої муки. А було це так.
- Ну що, сірий, влаштуємо їм хімічну атаку? - прошамкав Петрович тоді і криво посміхнувся. Я криво посміхнувся у відповідь, та так щиро, що Наталочка - молоденька волонтерка - скрикнула й перепитала:
- Петрович, а він не вкусить? Он як гарчить!
- Сірий? Ні-і-і, не бійся, цей не вкусить... Він давно тут, з найперших.
Я його знаю - гада хвостатого, Сірий - добряк. Контужений був. На ланцюгу сидів колись... Потім під обстріл потрапив, кажуть. От без лапки залишився. Ігорович тоді йому за свій кошт операцію... Трилапий, та ще й безпородний... Як тривога - то йому взагалі дах зносить, але жодного разу нікого... Але ніхто таких не хоче.
Поки Петрович теревенить, Наталочка боязко поливає мене з пляшечки і втирає вміст у шкіру.
Ух і нестерпно було сидіти - покірним і мокрим, замотаним у біле простирадло. Фуууууу! Та, здається, блохи пішли.
А сьогодні втретє за моєї пам'яті сюди набігло людисьок. "Благодійна акція ДРУГ У ДОБРІ РУКИ" - так називається це збіговисько двоногих.
Наталочка зав'язала усім маленьким песикам кольорові стрічечки на шиї. Великим - пригладила настовбурчену шерсть щіткою... Два французькі бульдоги - Бася і Вася - ті геть крихітними дзвіночками на ошийниках баламкають, хоч їхніх рідних "дзвіночків" під хвостами і сліду нема. Зате пихаті які - так би й вкусив!
Стареньку пуделиху Марго теж причепурили - у неї на голові,між кучериками - обожечки - бантик! Вона знічено й тривожно поглядає з-під того дурнуватого бантика - так їй ніяково. Аякже, вісім років прожила в родині хірурга, слухала лекції для студентів-медиків під кафедрою аудиторії... А одного разу, коли ми згризли на двох пахуче і перестояне яблуко - його нам поні Степан підкинув, гуляючи - похвалилася навіть, що власнозуб подавала господарю скальпеля під час складної операції... А тут на тобі - бантик!
О, якесь людське дитя вже кошлатить їй неслухняну гривку з тим бантиком...
Тільки погляньте на кота Митрофана! - яке він янголятко на руках у сивенької, загорнутої у вовняну хустку бабусі! Але очі його горять хижим вогнем - щойно, просто перед його носом! - молода закохана пара посадила в маленьку клітку й понесла до воріт закоханих Мімі і Мілка! Мімі і Мілк - два карликових хом'яка. А точніше - на думку Митрофана - дві смачні котячі тефтельки... Не судилося тобі, Великий Мисливцю Митрофане Зашипій Перший, скуштувати хом'ячатинки. Їстимеш ти тепер біленьку сметанку з найближчого супермаркета, бо хом'яків там не продають - ані свіжих, ані морожених.
О... Ні... Тільки не це!!!
Ааааааооооооооууууууаааааааоооооуууууууууааааааооооооооуууууу...
Моя голова починає нестерпно боліти - наче мене знову луплять залізним ланцюгом - та так, що я зриваюсь на усі три лапи і біжу! Біжу, біжу, біжууууу-у, біжууууууууааааа, біжууууууууаааааааааааоооооооуууууууаааааааооооооууууууу...
- Увага, повітряна тривога, негайно пройдіть в укриття!
Повітряна тривога! Негайно пройдіть в укриття!
Зупиніть цей звук! Будь-ласка, хто-небудь!
З-під моїх трьох лап летить у всі боки багнюка, трава, листя... Перегородки вольєрів несуться на скаженій швидкості повз... Повз... Моя голова...
Аж доки не врізаюся мордою у щось велике і тепле.
Велике і тепле пахне Петровичем.
- Тихо, Сірий, тихо, бідний мій хлопчику - белькоче велике і тепле. Петрович.
І лише тоді я розплющую очі і бачу його рідне, пошматоване, наче мої барабанні перетинки, обличчя.
А ввечері - коли давно відлунала тривога, Наталочка та ще трійко волонтерів прибирають подвір'я притулку. День видався шалений - У ДОБРІ РУКИ не потрапили тільки поні Степан, сонна ігуана Марісабель, шість морських свинок з іменами Один, Два, Три, Чотири, П'ять і Туз, одноока обгоріла кішка Мія та я.
Але мене це не засмучує.
Бо Петрович вдягає на мене нашийника і веде у дальній закуток притулка. Там стоїть будівля. Вдень там повно двоногих, а ввечері залишаємося лише ми з Петровичем.
Ми йдемо довгим темним коридором, тоді Петрович відмикає ключем брунатні двері і ми опиняємось у маленькій кімнатці. Тут тепло і затишно. Є стіл, старий кострубатий диван, стілець. Іноді тут пахне їжею, іноді - шкарпетками Петровича. І перше, і друге -приємно.
Тоді Петрович вмикає "єдиний марафон", дістає з кишені пакетик з кормом - для мене, з маленької шафки прозору пляшку та склянку, а з шуфлядки стола - якесь фото. На фото - красивий молодий двоногий у військовій формі. Петрович наливає з пляшки повну склянку, випиває одним махом, тоді каже до фотографії:
- Добрий вечір, синку - і знову наливає.
Коли пляшка порожніє, Петрович гладить тремтячою рукою мою голову, а тоді вкладає похмуру свою на руки і засинає, сидячи за столом.
Я вмощуюсь поруч на підлозі.
Мені спокійно і світло.
- Гавлілуя - шепочу, заплющуючи очі і радіючи, що мене ніхто не взяв.
2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
