З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.