
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Подарунок
З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.
Подарунок
З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.
11.01.2024р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Подарунок
З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.
Подарунок
З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.
11.01.2024р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію