Хатинка, як вовняна рукавичка.
Там тепло. Там спокійно. Там вогонь
горить в каміні – і твоїх долонь
стікає тілом золотиста річка,
така гаряча… Любить – не пече,
спливає ніжно з шиї на плече…
І сніг у шибці. Хай летить – він білий,
він поєднає душу, серце, тіло,
і, ніби знахар, відшепоче втому,
бо це – насправді. Це – нарешті вдома,
це біла хатка на горі, де дим
із комина злітає голубим
тоненьким пасмом. І медвяний дух,
і бородатий, ніби Ной, дідух,
узвари тиші, і дзвінка колядка,
солодка, як молочна чоколядка,
і сотні весен, і струмки, і квіти,
і дім росте, і виростають діти,
і ми – спасенні, чисті, празникові
ростем, як трави, на горі Любові.