Ох місяць лютий, як же ти лютуєш,
Вбиваючи знедолений народ.
Який волає, але ти не чуєш
Його бажання - прагнення свобод.

Тому і плине над Майданом «Кача»,
І очі вже стомилися від сліз.
Згорьовані матусі з болю плачуть,
Стріляє в їх синів головоріз.

На мерзлу землю падають від кулі,
Що ворогом потрапила у ціль…
Пройшло вже десять років, ми заснулі
Ще не відчули перемоги хміль.

Ніхто ще не покараний за вбивства,
Зробили чорну справу всі суди.
Щоби за їх прихованим лінивством
Сховали судді злочинів сліди.

У кожній нашій українській хаті
Надією звучав тоді Майдан…
Суди не відчувають винуватість,
На ворогів працює вражий клан.

У мантіях з кишенями донизу
Гребуть суддівські чорні хижаки.
Смертями їх наповнені валізи
І ворогів ховати їм з руки.

За десять років жодного за ґрати
Убивцю не посаджено, чому?
І справи вже потрібно закривати,
Бо час зійшов. Тож вірити кому?

Отим, що будуть засідати чинно
Й тягнути час безкарності убивць?
І судді знайдуть знову всі причини,
Щоб захистить від тюрем кровопивць.

І вже сьогодні інші воріженьки
Вбивають, множать ряд страшних смертей.
І плачуть за синами наші неньки,
Що топчуть ув окопах землю, глей.

Отак донині з самого Майдану
Ніхто не переслідує катів.
Сховались у поліцію з капкану
І тільки множать всенародний гнів.

За десять років жодного до тюрем
Убивць не посадили ці суди!
Працює вся суддівська агентура,
Щоб замести цих злочинів сліди.
20.02.24