Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.07
20:06
як апокаліксис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
2026.04.07
19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
2026.04.07
18:59
І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
2026.04.07
18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
2026.04.07
18:36
Я хочу знов відчути море за вікном,
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
2026.04.07
11:50
Маленька, немічная ліра,
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
2026.04.07
08:51
Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
2026.04.06
16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
2026.04.06
15:53
Сергій Островой (1911-2005)
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
2026.04.06
11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
2026.04.06
11:24
…Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
Немов гучн
2026.04.06
09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки з’явилися жаби
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки з’явилися жаби
Ішли Ісус з Петром якось по містах і селах.
В селі однім відпочити сіли над дорогу
На колоду, пожаліли утомлені ноги.
Аж іде повз чоловічок сумний, невеселий.
- Чому сумний? – пита Ісус. Той відповідає:
- Народилася у мене, нарешті дитина.
Треба йти її хрестити, щоб все чин по чину,
Та ніхто іти за кума мені не бажає,
Бо я бідний. – Не хвилюйся, я за кума буду. -
Ісус каже. Пішли в церкву, дитя охрестили.
Повернулися додому, жінка стіл накрила.
Наїлися, напилися. – Ну, що ж, добрі люди,
Будем далі мандрувати. – Ісус їм говорить.
Тоді з кума постоли він зняв та і повісив,
А дав чоботи новенькі та й каже: - Дивися,
Постоли не викидай ті – мине тебе горе.
Та й пішли. А в чоловіка ладно стало звідти.
Завелося господарство, грошиків чимало.
Збагатів, набрався пихи. Сором йому стало
Постолів своїх, узяв їх й викинув на смі́ття.
Верта Ісус селом отим та й каже Петрові:
- Може нам би завернути, кума навістити?
- Чому б ні? Воно вже й вечір. Чого в ніч ходити?
Зайшли в хату, роздивились. Бачать – хата нова.
Сіли за стіл та й чекають кума із роботи.
Той приходить, тільки в хату двері відчиняє,
Так одразу ще з порогу вголос і волає:
- Геть із хати, волоцюги! Розвелось босоти!
Ісус йому: - Куме,куме! Не сердьтеся, годі!
А той горла: - Краще чорта, ніж кума такого!
- Ну, як чорт тобі за кума, то і йди до нього!
Та й закинув на болото, у смердючу воду.
І із нього тої ж миті жаба утворилась.
Лиш тоді опам’ятався, став: - Кум,кум! – кричати.
- Постолів не треба було, куме, викидати, -
Каже Ісус, - Збагатіло, бач, як загордилось!
Пішли Ісус з Петром далі світом мандрувати,
А той кумкає і досі, Ісуса гукає,
Попроситись, хай подобу людську повертає…
Та ж гординя – то гріх смертний, не слід забувати.
В селі однім відпочити сіли над дорогу
На колоду, пожаліли утомлені ноги.
Аж іде повз чоловічок сумний, невеселий.
- Чому сумний? – пита Ісус. Той відповідає:
- Народилася у мене, нарешті дитина.
Треба йти її хрестити, щоб все чин по чину,
Та ніхто іти за кума мені не бажає,
Бо я бідний. – Не хвилюйся, я за кума буду. -
Ісус каже. Пішли в церкву, дитя охрестили.
Повернулися додому, жінка стіл накрила.
Наїлися, напилися. – Ну, що ж, добрі люди,
Будем далі мандрувати. – Ісус їм говорить.
Тоді з кума постоли він зняв та і повісив,
А дав чоботи новенькі та й каже: - Дивися,
Постоли не викидай ті – мине тебе горе.
Та й пішли. А в чоловіка ладно стало звідти.
Завелося господарство, грошиків чимало.
Збагатів, набрався пихи. Сором йому стало
Постолів своїх, узяв їх й викинув на смі́ття.
Верта Ісус селом отим та й каже Петрові:
- Може нам би завернути, кума навістити?
- Чому б ні? Воно вже й вечір. Чого в ніч ходити?
Зайшли в хату, роздивились. Бачать – хата нова.
Сіли за стіл та й чекають кума із роботи.
Той приходить, тільки в хату двері відчиняє,
Так одразу ще з порогу вголос і волає:
- Геть із хати, волоцюги! Розвелось босоти!
Ісус йому: - Куме,куме! Не сердьтеся, годі!
А той горла: - Краще чорта, ніж кума такого!
- Ну, як чорт тобі за кума, то і йди до нього!
Та й закинув на болото, у смердючу воду.
І із нього тої ж миті жаба утворилась.
Лиш тоді опам’ятався, став: - Кум,кум! – кричати.
- Постолів не треба було, куме, викидати, -
Каже Ісус, - Збагатіло, бач, як загордилось!
Пішли Ісус з Петром далі світом мандрувати,
А той кумкає і досі, Ісуса гукає,
Попроситись, хай подобу людську повертає…
Та ж гординя – то гріх смертний, не слід забувати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
