Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
18:37
погода що міняється настійно
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
2026.08.14
17:29
my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро —
До моря плину,
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смутку грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки з’явилися жаби
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки з’явилися жаби
Ішли Ісус з Петром якось по містах і селах.
В селі однім відпочити сіли над дорогу
На колоду, пожаліли утомлені ноги.
Аж іде повз чоловічок сумний, невеселий.
- Чому сумний? – пита Ісус. Той відповідає:
- Народилася у мене, нарешті дитина.
Треба йти її хрестити, щоб все чин по чину,
Та ніхто іти за кума мені не бажає,
Бо я бідний. – Не хвилюйся, я за кума буду. -
Ісус каже. Пішли в церкву, дитя охрестили.
Повернулися додому, жінка стіл накрила.
Наїлися, напилися. – Ну, що ж, добрі люди,
Будем далі мандрувати. – Ісус їм говорить.
Тоді з кума постоли він зняв та і повісив,
А дав чоботи новенькі та й каже: - Дивися,
Постоли не викидай ті – мине тебе горе.
Та й пішли. А в чоловіка ладно стало звідти.
Завелося господарство, грошиків чимало.
Збагатів, набрався пихи. Сором йому стало
Постолів своїх, узяв їх й викинув на смі́ття.
Верта Ісус селом отим та й каже Петрові:
- Може нам би завернути, кума навістити?
- Чому б ні? Воно вже й вечір. Чого в ніч ходити?
Зайшли в хату, роздивились. Бачать – хата нова.
Сіли за стіл та й чекають кума із роботи.
Той приходить, тільки в хату двері відчиняє,
Так одразу ще з порогу вголос і волає:
- Геть із хати, волоцюги! Розвелось босоти!
Ісус йому: - Куме,куме! Не сердьтеся, годі!
А той горла: - Краще чорта, ніж кума такого!
- Ну, як чорт тобі за кума, то і йди до нього!
Та й закинув на болото, у смердючу воду.
І із нього тої ж миті жаба утворилась.
Лиш тоді опам’ятався, став: - Кум,кум! – кричати.
- Постолів не треба було, куме, викидати, -
Каже Ісус, - Збагатіло, бач, як загордилось!
Пішли Ісус з Петром далі світом мандрувати,
А той кумкає і досі, Ісуса гукає,
Попроситись, хай подобу людську повертає…
Та ж гординя – то гріх смертний, не слід забувати.
В селі однім відпочити сіли над дорогу
На колоду, пожаліли утомлені ноги.
Аж іде повз чоловічок сумний, невеселий.
- Чому сумний? – пита Ісус. Той відповідає:
- Народилася у мене, нарешті дитина.
Треба йти її хрестити, щоб все чин по чину,
Та ніхто іти за кума мені не бажає,
Бо я бідний. – Не хвилюйся, я за кума буду. -
Ісус каже. Пішли в церкву, дитя охрестили.
Повернулися додому, жінка стіл накрила.
Наїлися, напилися. – Ну, що ж, добрі люди,
Будем далі мандрувати. – Ісус їм говорить.
Тоді з кума постоли він зняв та і повісив,
А дав чоботи новенькі та й каже: - Дивися,
Постоли не викидай ті – мине тебе горе.
Та й пішли. А в чоловіка ладно стало звідти.
Завелося господарство, грошиків чимало.
Збагатів, набрався пихи. Сором йому стало
Постолів своїх, узяв їх й викинув на смі́ття.
Верта Ісус селом отим та й каже Петрові:
- Може нам би завернути, кума навістити?
- Чому б ні? Воно вже й вечір. Чого в ніч ходити?
Зайшли в хату, роздивились. Бачать – хата нова.
Сіли за стіл та й чекають кума із роботи.
Той приходить, тільки в хату двері відчиняє,
Так одразу ще з порогу вголос і волає:
- Геть із хати, волоцюги! Розвелось босоти!
Ісус йому: - Куме,куме! Не сердьтеся, годі!
А той горла: - Краще чорта, ніж кума такого!
- Ну, як чорт тобі за кума, то і йди до нього!
Та й закинув на болото, у смердючу воду.
І із нього тої ж миті жаба утворилась.
Лиш тоді опам’ятався, став: - Кум,кум! – кричати.
- Постолів не треба було, куме, викидати, -
Каже Ісус, - Збагатіло, бач, як загордилось!
Пішли Ісус з Петром далі світом мандрувати,
А той кумкає і досі, Ісуса гукає,
Попроситись, хай подобу людську повертає…
Та ж гординя – то гріх смертний, не слід забувати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
