Чи так важливо звідки йдеш, якщо не знаєш куди?
Якщо залишаєшся завжди незмінним. А оскільки все тече, то незмінність ця лише твоя ілюзія. Не рухаючись вперед, відбуватиметься рух назад попри твою волю. Так отримаєш ту чи иншу долю.

Чи важливо де джерело твоє, якщо замулив усі криниці на своїй дорозі?
Якщо не створюєш, а лише знищуєш. Брати навчився, та віддавати досі не вмієш. Світ розділив на частинки й цілого не видко.
А воно все так швидко...

Уявивив себе першопроходцем незрівнянним, переможцем і завойовником світу. Племен і народів. Носителем істини й світла. З ким тільки списи не ламав за правду оцю, на смерть не бився.
Не помітив, як у темряві опинився...

Лише тіні народів й племен у душі твоїй, а в жилах їхня кров.
Та, що червона у всіх. Навіть в пухнастого на підвіконні котика.
І вся оця метушня «за» та «проти», світло ренесансу й темна готика – вистава на полотні того, що зветься життям.
Для багатьох обернулася каяттям...

Бо не звідки лише, а куди – питай себе.
Пройшовши всіх, на Людину вийти маєш.
Якщо нарешті згадаєш.
А поки, одна новина. Стара, як світ: життя – триває.
Істина в ньому (та й добро!), що все тут і завжди минає.