Вірш

Наташа

горить багаття земне не нескінченно
і лише вогонь кохання Всесвіту вічний
небо взяло землю в зимовий полон
з'єдналися дві стежки на грішній землі
злилися в одну дві половинки
один до одного ми потрапили в полон.
я живу на самоті, як птах у небі,
це для мене вільний полон,
ніби проба понад твої всіх сил,
якщо ти один ніколи не жив,
то не зможеш дати нічого натомість.
якщо набридло жити на самоті...
то від себе не втекти...
тільки мені зовсім не хочеться бути як усі
і наслідувати
тим, хто може бути щасливим
тому, що щасливий сам...
набридло жити на самоті...
пробираюся крізь туман...
хоч на мить побачити хочеться.
не сліди від страшних ран,
не відчай безсилля,
не спробу все забути,
але можливість удостатку
усім любов свою даруватих
кожен із нас любить волю
Воля для мене, як золото землі,
хоч іноді потребую насущного хліба
ми раді волі пройдемо вогонь та воду
і мідні труби пройдемо заради неї
вільні люди здатні багато на що
вільні люди здатні на все
Здатні пройти в подорож довгу
І найцінніше витягти з нього
Вільні люди не терплять ворожнечі,
А також не терплять війни

Використання літератури:

1. Пруст М. Содом і гоморра/Марсель Пруст,- 2012.- 400 с.

2. Мурті В. Самотність. Сила людських стосунків/Вівек Мурті,- 2020.- 304 с.

3. Гончарова Є. Не(воля)/Єлізавета Гончарова,- 2019.- 232 с.