Пролітаючи над листопадом,
вітер задмухує тополині свічі.
З висоти польоту відносно солодкого
вітчизняного диму
йому видно, як на долоні,
всі дороги на світі,
99 відсотків яких,
виявляється,
ведуть не до Риму.

У всякого своя швидкість.
Народжений повзати равлик
далеко позаду залишив зайця,
котрого шматують круки.
Шукаючи воду,
котра іще пам’ятає
риб, що ненавиділи рибалок,
доводиться бовтатися у тій,
котрою Пілат
умив руки.

Голівками цвяхів
з долонь визирають
кісточки розчавлених ягід калини.
Слово боїться застрягти у горлі,
наче клаустрофоб – у ліфті.
Осінь вітчизни –
кольору, вологості і температури глини,
видлублюючи яку з-під нігтів,
гризеш собі лікті.

2004