Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Росію розумом не зрозуміть,
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
