Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Росію розумом не зрозуміть,
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
