Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Росію розумом не зрозуміть,
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
