Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Росію розумом не зрозуміть,
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
