Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
2026.08.02
13:24
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2026.08.02
13:12
А.Фатьянов, С.Фогельсон
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
2026.08.02
12:49
…За 2 години до…
…Потяги колесами б’ють у скронях, повертаючи нас із тобою додому. Літо 1941 року. Ми йдемо разом. Коли я переходила радянсько-німецький кордон пішки, продираючись крізь чагарники й збиваючи ноги у кров, ти йшов на крок позаду, оберіга
2026.08.02
11:47
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
2026.08.02
11:36
Серпень, хлопче, що з тобою?
Знов зненацька задощив.
Не здивуєш нас водою!
Ти диви, ще й оточив...
Заперіщив... розізлився?
Міра жарту певно є...
Ну а після в небо змився -
Православного вдає...
Серпень, хлопче, може, досить?
Якщо чуєш, то озвись
2026.08.02
11:32
Звучали в голосі на почет
Сім нот на пагорбі,
на біс...
І щось було від них пророче,
Бо саме так рождають вість...
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися... Війна.
І тут прийшла потвора суча -
Не всіх повернуть звідтіля...
О Боже рідний...
2026.08.02
10:55
оскільки ти не зрозуміла
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
2026.08.02
06:37
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Росію розумом не зрозуміть,
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
Аршином спільним вимірять даремно.
Керує нею якась сила темна,
Яка попід Москвою десь сидить.
Хто до Москви тієї потрапля,
З ним щось дурне робитись починає,
Бо він поволі розум утрачає
І перевтілюється в москаля.
Наполеон це добре зрозумів.
Кутузова примусив відступити
Й зумів Москву, нарешті захопити
Та в ній аж цілий місяць просидів.
Здавалось, москалів він переміг,
Тепер лиш на поклон царя чекати.
Та узялася сила та проклята
За його військо, зманювати всіх
В москальство. Почалися грабежі
Та п‘янство, що в Московії звичайно.
А на що здатне буде військо п’яне?
Аби не досидітись до межі,
Коли все військо зовсім пропаде,
Прокляв Наполеон москальську зиму
І кріпаків, Москву разом із ними.
Побачив – тут його ніхто не жде.
Європи тут повік не може буть,
Бо темна сила розуму збавляє
І, як отару, москалів тримає,
Старі порядки не дає забуть.
Тож наостанок він Москву спалив,
В надії, що і сила та проклята
Загине у вогні. Даремна трата
Часу і сил. А з військом сам побрів
Назад в Європу. А слідом за ним
І москалі Європу «визволяти».
Привів в Європу ту орду прокляту,
Мов сарану у європейський дім.
Ледве відбились. Сам Наполеон
Уже помер, а москалі ще пхались,
Європу заразити намагались,
Топтались, як в посудній лавці слон.
Поки, нарешті увірвавсь терпець
І у Криму їм добре чо́су да́ли.
Тоді на час ті пхатись перестали.
Та то був ще далеко не кінець.
Бо та проклята сила у Москві
Нікого у спокої не лишає.
Хто попадеться – розуму збавляє
І то вже не людина – дикий звір.
Їй мало одних лише москалів,
Мільйонами безвільних шлях встеляє,
Бо мрію і надію вічну має –
Щоб панувати їй на всій Землі.
І сила та до тих часів жива,
Допоки там стоятиме Москва!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
