
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про зачарований скарб
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про зачарований скарб
Стоїть спекотне літо надворі.
Білизну вітер у дворі полоще.
Сидять діди в тіньочку. Два старі –
Петро й Микола. Інші три – молодші.
Микола – той здебільшого мовчить,
Бува, іноді яке слово вставить.
Петрів же голос увесь час звучить,
Немов до всього є у нього справи.
Дійшли якось в розмові й до скарбів.
Петро й говорить: - Тут їх скрізь багато
Зарито ще із часу козаків.
Але ж закляті – спробуй їх узяти.
Один з молодших: - Я таке ще чув:
Щоб взяти скарб, то треба одмолитись
На стільки літ, як той заклятий був.
Тоді до нього можна підступитись.
- То так, можливо. – голос знов Петра,-
А то іще, говорять, що буває –
Він сам виходить із землі нутра,
Коли великий празник наступає.
От ми колись, ще молоді були…
Микола от не дасть мені збрехати…
Учотирьох зібралися й пішли
В ніч Великодню, щоби скарб дістати.
У нас он горб високий за селом.
Там, кажуть, козаки його зарили.
Вже стільки літ з того часу пройшло,
Але дістати так і не зуміли.
Отож, зібрались ми в вечірній час:
Я був, Грицько та ще Павло з Овсієм.
Лише Овсій жонатий був із нас,
А ми утрьох безвусі, холостії.
Шкода, нікого з них уже й нема,
А то б вони потвердили. Тож, значить,
Пішли ми в ніч. Хто лом в руках тримав,
А хто лопату. От, підходим, бачим,
Аж, наче, пагорб світиться увесь.
То скарб з землі виходить, не інакше.
Нам то ще підігріло інтерес –
То, значить, не пропаща справа наша.
Взялись ломами пагорб ми довбать,
Що стукнемо – аж гулом віддається.
Тоді пішли лопатами копать,
Воно бряжчить, мов об залізо б’ється.
Напевно, скриня кована лежить.
Ще трохи і, напевно б докопались…
Аж глядь – а щось на камені сидить.
Поглянуло. – Копаєте? – спиталось,-
А голову покласти принесли?..
То,значить, замість скарбу у ту скриню,
Щоби спокійно взять його могли,
Ми чоловічу голову повинні
Були покласти. От воно й пита.
А нам би його взяти й розпитати,
Якою саме має бути та:
Чи християнська, а чи супостата?
А ми заклякли, стоїмо, мовчим,
А потім все поки́дали і драла.
Не дивимся під ноги, навіть – мчим.
Нечиста сила так порозкидала,
Що тільки я додому і добрів.
Овсія відшукали десь під тином,
Грицько і погреб у чужий влетів.
Павло в болоті ледве не загинув.
Похорували тяжко ми тоді,
Ледь одвалали знахарки недужих,
А то би неодмінно буть біді.
Ти ж пам’ятаєш то, Миколо-друже?
Микола тільки голосно зітхнув:
- Зізнатись хочу. Досі ще вагався.
То я із вами штуку ту утнув,
Як тільки-но про намір ваш дізнався.
Лиш ви пішли, я вила прихопив,
Одя́г кожуха ще й хутром нагору.
На голову макітру начепив.
До пагорба дістався зовсім скоро.
Ви так тим скарбом зайняті були,
Мене і не помітили одразу.
До мене обернулися, коли,
Я кинув вам оту зловісну фразу.
Я ж думав – просто так посміємось
Над жартом. Зовсім не чекав такого.
Оговтатись й самому удалось,
Коли ви дружно взяли в руки ноги.
Я вслід кричав вам, що пожартував.
А ви не чули…Де там озиватись.
А вранці, чим скінчилося, узнав
І уже страшно стало зізнаватись.
І голову Микола опустив.
Мовчали всі і почувались скуто.
Петро, як рот відкрив, так і сидів,
Мов все не міг повірити в почуте.
Білизну вітер у дворі полоще.
Сидять діди в тіньочку. Два старі –
Петро й Микола. Інші три – молодші.
Микола – той здебільшого мовчить,
Бува, іноді яке слово вставить.
Петрів же голос увесь час звучить,
Немов до всього є у нього справи.
Дійшли якось в розмові й до скарбів.
Петро й говорить: - Тут їх скрізь багато
Зарито ще із часу козаків.
Але ж закляті – спробуй їх узяти.
Один з молодших: - Я таке ще чув:
Щоб взяти скарб, то треба одмолитись
На стільки літ, як той заклятий був.
Тоді до нього можна підступитись.
- То так, можливо. – голос знов Петра,-
А то іще, говорять, що буває –
Він сам виходить із землі нутра,
Коли великий празник наступає.
От ми колись, ще молоді були…
Микола от не дасть мені збрехати…
Учотирьох зібралися й пішли
В ніч Великодню, щоби скарб дістати.
У нас он горб високий за селом.
Там, кажуть, козаки його зарили.
Вже стільки літ з того часу пройшло,
Але дістати так і не зуміли.
Отож, зібрались ми в вечірній час:
Я був, Грицько та ще Павло з Овсієм.
Лише Овсій жонатий був із нас,
А ми утрьох безвусі, холостії.
Шкода, нікого з них уже й нема,
А то б вони потвердили. Тож, значить,
Пішли ми в ніч. Хто лом в руках тримав,
А хто лопату. От, підходим, бачим,
Аж, наче, пагорб світиться увесь.
То скарб з землі виходить, не інакше.
Нам то ще підігріло інтерес –
То, значить, не пропаща справа наша.
Взялись ломами пагорб ми довбать,
Що стукнемо – аж гулом віддається.
Тоді пішли лопатами копать,
Воно бряжчить, мов об залізо б’ється.
Напевно, скриня кована лежить.
Ще трохи і, напевно б докопались…
Аж глядь – а щось на камені сидить.
Поглянуло. – Копаєте? – спиталось,-
А голову покласти принесли?..
То,значить, замість скарбу у ту скриню,
Щоби спокійно взять його могли,
Ми чоловічу голову повинні
Були покласти. От воно й пита.
А нам би його взяти й розпитати,
Якою саме має бути та:
Чи християнська, а чи супостата?
А ми заклякли, стоїмо, мовчим,
А потім все поки́дали і драла.
Не дивимся під ноги, навіть – мчим.
Нечиста сила так порозкидала,
Що тільки я додому і добрів.
Овсія відшукали десь під тином,
Грицько і погреб у чужий влетів.
Павло в болоті ледве не загинув.
Похорували тяжко ми тоді,
Ледь одвалали знахарки недужих,
А то би неодмінно буть біді.
Ти ж пам’ятаєш то, Миколо-друже?
Микола тільки голосно зітхнув:
- Зізнатись хочу. Досі ще вагався.
То я із вами штуку ту утнув,
Як тільки-но про намір ваш дізнався.
Лиш ви пішли, я вила прихопив,
Одя́г кожуха ще й хутром нагору.
На голову макітру начепив.
До пагорба дістався зовсім скоро.
Ви так тим скарбом зайняті були,
Мене і не помітили одразу.
До мене обернулися, коли,
Я кинув вам оту зловісну фразу.
Я ж думав – просто так посміємось
Над жартом. Зовсім не чекав такого.
Оговтатись й самому удалось,
Коли ви дружно взяли в руки ноги.
Я вслід кричав вам, що пожартував.
А ви не чули…Де там озиватись.
А вранці, чим скінчилося, узнав
І уже страшно стало зізнаватись.
І голову Микола опустив.
Мовчали всі і почувались скуто.
Петро, як рот відкрив, так і сидів,
Мов все не міг повірити в почуте.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію