ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ілахім Поет
2024.05.21 00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.

Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,

Володимир Каразуб
2024.05.20 20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д

Володимир Каразуб
2024.05.20 20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д

Іван Потьомкін
2024.05.20 19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...

Микола Соболь
2024.05.20 13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.

Олександр Сушко
2024.05.20 12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.

А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,

Олена Балера
2024.05.20 12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.

Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро

Галина Кучеренко
2024.05.20 11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:

- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,

Юрій Гундарєв
2024.05.20 10:29
Лицедій

Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.

Автор: Юрко Дар

Козак Дума
2024.05.20 09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…

Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,

Віктор Кучерук
2024.05.20 05:12
Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.

Володимир Бойко
2024.05.20 01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.

Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,

Артур Курдіновський
2024.05.20 00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.

Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос

Ілахім Поет
2024.05.20 00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі

для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка

Ілахім Поет
2024.05.19 21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.

Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії

Світлана Пирогова
2024.05.19 18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.

В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анатолій Цибульський (1947) / Проза

 Суничні галявини і черешневий рай

Суничні галявини і черешневий рай

У нашому дитинстві було не так уже й багато екзотики - усіляких
там шоколадів-мармеладів. Про заморські фрукти - лимони,апельсини,
мандарини читали хіба що у казці про Чіпполіно і його друзів, а про
африканські банани особисто я довідався уже пізніше з мультяшної
пісеньки про мавпочку, котра, прокинувшись рано, з'їла на сніданок
три тих самих банани... Зате, у нас було вдосталь своїх природних
смаколиків: яблук, груш, слив і, звичайно ж, обожнюваних дітворою
вишень-черешень. Вони зазвичай з'являлися у наших садках одними з
перших, якщо не братидо уваги лісових суниць, котрі починали радувати
уже наприкінці травня, тому були особливо очікуваними.

Але перш ніж полинути у спогади про свій черешневий рай, я все ж
трохи спинюсь на лісових суницях, котрі були не тільки найпершими,
але й найдоступнішими, бо росли на узліссі одразу ж за колгоспними
фермами і я міг опинятись там навіть не відпрошуючись у матері,котра
брала мене з собою на вечірнє доїння.Досить було лише пролізти крізь
дірку у колгоспному паркані, перебігти нешироке шоссе і я уже у
Чорному лісі, точніше у його околицях,порослих невисокими сосенками
і ялинками, посеред суничних галявин, що лоскотали ніс парфюмним
запахом дитячого мила.

Не знаю чи саме цей запах наштовхнув пізніше Джона Леннона на
створення його легендарної композиції "Суничні поляни назавжди",
але у мене з тих пір дитинство назавжди асоціюється саме з ним.

Перші суниці я завше збирав у невеличкі пучечки-букетики,
перев'язані трав'яним перевеслом, котрі гордовито дарував
мамі, добре знаючи, що їстиму їх все ж я... Висушені на сонці
запашні пучечки холодної зимової пори ще довго нагадували
мені початок літа, а запарені окропом, вони нерідко рятували
від застуди.

"Серйозне" ж збирання суниць розпочиналось тижнів за два
потому і тут уже узбіччя Чорного лісу було замало.Справжні
суничні поляни були на той час у Березині.Нещодавно довідався,
що частина цього, одного з трьох ярмолинецьких лісових масивів,
отримала статус заповідника. Маю надію, що це саме те урочище,
куди я у дитинстві ходив по суниці і по гриби.

До лісу зазвичай збирався звечора,прокладаючи подумки
маршрут, готуючи тару.Виходив вдосвіта, щоб дістатися
суничників раніше інших, аби до полудня назбирати глечик
або слоїк. Якщо щастило одразу натрапити на врожайний
ягідник, "норму" можна було виконати досить швидко і далі
все йшло у жменю і до рота.Повертався з "суничного
полювання" теж давно знайомим маршрутом - повз
лісове джерело. Посидівши з півгодинки біля дзюркотливого
струмка, умившись і досхочу напившись прохолодної
смачної води, можна було з новими силами долати крутого
горба між Березиною і Березівкою...

Влітку все відбувається набагато швидше, ніж навесні, чи восени,
не кажучи вже про довгу і нудну до осточортіння зиму. Не встигала
завершитись сунична пора, як ужеу садах жевріли черешні.Розпочинався
найулюбленіший для нас дітлахів черешнево-вишневий сезон.

У кожного він був свій, неповторний, пов'язаний зі своєю,
сусідською, колгоспною чи навіть лісовою черешнею,
червоними,рожевими,чорними,білими і жовтими ягодами,
соковити чи пружними,що тріскались у роті,за
що ми називали їх хруставками, солодкими,
кислувато-солодкими і гіркими на смак. А ще черешні
різнились за віком і висотою. На стару і крихку
заборонялось вилазвити під страхом смерті, на високі
підіймались лише дорослі, або коли їх поблизу не було.
Один такий випадок трапився зі мною уже в досить "зрілому"
(років з дванадцять) віці. Було це коли мати була
на роботі і я залишався на хазяйстві сам.Скориставшись
обставинами, поліз на високу струнку молоду черешню
з довгими тонкими, вщерть усипаними смачними соковитими
ягодами гілками, що росла над глибоким рівчаком на межі
із сусідським городом.Вилізти то я виліз, а от
зворотний шлях довелось долати уже так би мовити
в режимі вільного польоту, причому - на автопілоті.
На моє щастя, напередодні випав рясний дощ і грунт
у рівчаку під черешнею був м'яким, що зменшило час
мого приходу до тями.

З тих пір, якщо мені натякають, мовляв, - з дуба
впав, я гордовито поправляю, - з черешні!

Втім, мої спогади зовсім не про те курйозне падіння
з конкретно взятої черешні, а про черешневий рай,
у який я поринав посеред кожного червня
впродовж кількох моїх дитячих літ. Той солодкий едем
ріс на північній околиці згадуваного вже Чорного лісу,
трохи вище "собачого пекла", іменованого в народі
"Солотопкою" у вигляді кількох рядів черешневих дерев,
посаджених чиїмись добрими руками вочевидь ще до Другої
світової і, які щасливо пережили бомбардування, що
залишили по собі кілька вирв-озерець, де ми вудили
болотних карасиків і золотавих линків. Але зараз не про
линів, а про черешні. У тому гайку росли черешні на всі
смаки і вподобання, ніби ті, хто їх садив, уже тоді
дбали аби потрафити смакам і уподобанням дітвори.

До свого черешневого саду ми навідувалисЬ ще задовго
до того як ягоди червоніли - під час весняного цвітіння.
І не стільки для прогнозу майбутнього врожаю, як для
милування білопінним вбранням черешень,духм'яним ароматом
та гудінням трудяг бджіл, якими у цю пору наповнювались
околиці.А вже як дозрівали черешні, на зміну бджолам
прилітали оси і нам було не до милування.Бо одна справа,якщо
ці крилаті розбійниці нападали на вас на землі, і
зовсім інша, якщо на дереві - там не сховаєшся під
парасолькою, як мультяшний Вінні Пух.І що головне,
полюбляли оси чомусь ті самі черешні, що і я - чорні,
солодкі і соковиті.Втім, як і гіркі, котрі з деяких
пір став любити більше, ніж солодкі, адже гірчили вони
лише після першої жмені, а компот чи вареники з гірких
черешень смакували не гірше, ніж з солодких.Можливо саме
через це моє дитинство асоціюється більше з гіркими, ніж
з солодкими черешнями...

Свого часу біля приміщення Ярмолинецького лісгоспу з
дерев'яних брусочків була викладена цитата з відомого
вірша Максима Рильського:"Той, хто садить паростки
кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн
людської любові,Бо живе й працює для століть..." Ці
пророчі слова поета я би повністю адресував людям, котрі
садили на околиці Чорного лісу для нас, прийдешніх,
черешневий гай, що назавжди закарбувався у моїй пам'яті...




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-04-07 23:22:47
Переглядів сторінки твору 120
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.05.20 22:38
Автор у цю хвилину відсутній