ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анатолій Цибульський (1947) / Проза

 Підкова на щастя
Підкова на щастя, або Мені дванадцятий минало,
я пас корову за селом...

Всім мабуть пам'ятні щемні рядки вірша-спогаду Тараса
Григоровича Шевченка:"Мені тринадцятий минало, Я пас
ягнята за селом..." Щось подібне зберігає пам'ять і з
мого босоного дитинства. З тією хіба різницею, що
мені на той час було на рік менше, ніж малому Тарасику,
і пас я не ягнят, котрих по сусідству ніхто не тримав,
а корову Лиску, яку мені довірили на все літо далекі
сусіди, у котрих не було в родині свого пастуха, а найняти
"професійного" не наважувались з цілком зрозумілих причин-
частеньке закладання за комірець через що довірені йому
корівки у буквальному значенні цих слів, стрибали у
гречку, чи до ранку блукали у лісі, завдаючи клопотів
господарям під час спілкування з польовим - доглядачем
когоспних ланів, чи його лісовим колегою - побережником.
Я ж через малолітство крім молока нічого не пив, та й
досвіду догляду за корівками у мене не бракувало. Мама, котра
працювала у колгоспі дояркою, частенько брала мене з собою на
ферму, щоб уберегти від спокуси відправлятись до лісу для
пошуків снарядів чи інших боєприпасів, котрих чимало
там лежало з часів не такої вже далекої на той час війни
і нерідко призводило до каліцтва моїх ровесників. Та й
мої рибальські походеньки до Сутковець і Соколівки не
додавали мамі сердечного спокою. А на фермі я завжди
був у полі зору, проводячи цілий день на колгосному току,
занурившись по горло у гаряче і ще вологе, привезене щойно
від комбайна зерно і спостерігаючи за повільним плином
кучерявих хмаринок по небесній блакиті, намагаючись уявити
їх кінцевий маршрут. Увечері, ковтнувши чашку теплого щойно
видоєного молока, я бувало допомогав матері розкладати
по годівницях корми, шматки макухи і солі, перевіряв
справність напувалок, що мені подобалось найбільше,
а особливо ж стежити, як корова тицяючи мордою на
металевий язичок, сьорбає прохолодну воду. Іноді
пробував й доїти корівку, котра не відзначалась крутим
норовом. Хоч це не вберегло мене від "виробничої" травми.
Якось, намагаючись погладити корову по голові, я надто
близько наблизився до неї і отримав рогом у сантиметрі
від правого ока. Одне слово, курс молодого пастуха я
опанував сповна і мені вже можна було спокійно довірити
одну корову. За послуги я просив небагато півтори сотні
недономінованих рублів за літо і щоденний "тормозок" -
півлітра вранішнього молока і пару пухких свіжоспечених
пшенчних пляцків (коржів).
Тож, уважно вислухавши "інструкції з безпеки" і напутні
побажання моїх "роботодавців", я першого ж літнього дня
збирався приступити до виконання своїх відповідальних
обов'язків.
Головною проблемою мого першого трудового дня було -як
би не проспати його початок.Зважаючи на те, що вечірній
кіносеанс у клубі закінчувався близько півночі, це було
не просто. Але мама йшла на вранішнє доїння о п'ятій, то
я міг ще з годинку покуняти.Розплющивши очі, я вже намагася
їх не заплющувати мугикаючи про себе чуту по радіо бадьору
піонерську пісеньку про веселого барабанщика, де були
такі слова:" Встань пораньше, встань пораньше, встань
пораньше, Только солнце заалеет у ворот, Ты увидишь, ты
услышишь как веселый барабанщик, В руки палочки кленовые
берет..." Тоді я ще не знав, що пісенька та не така вже
й весела і зовсім не піонерська. І слова у неї не зовсім
такі, і автор Булат Окуджава далекий від піонерського
соцреалізму. Але тоді підсвідомо я наспівував: "Встань
бараньчик...", думаючи звичайно ж не про баранів, чи
Тарасових овечок,а про свою, точніше хазяйську корову
Лиску,котру мені належало гнати на пашу за село.
Все обійшлося, я прийшов вчасно.Господарі з Лискою і
пастушою торбинкою вже чекали біля воріт. Трохи
провівши нас сільською вулицею і непомітно перехрестивши
мене з коровою, вони з нелегким серцем повернули додому,
а я з почуттям власної гідності, з погордою киваючи на
вітання сусідів, погнав свою підзвітну корівку за околиці
Березівки.
За селом я мусив прийняти рішення, куди конкретно
податись? Ліворуч на узлісся Березини, чи прямо,
вздовж Проскурівського шоссе до Мурованого містка, де
у лісопосадках було чимало трави,чи може на пожнивну
стерню? У кожного з пастушків були свої улюблені місця
для випасання худоби, котрі ми тримали у секреті від
"конкурентів", бо від цього залежало, як напасеться
корівка і скільки молока дасть увечері, а відтак, й
оцінка нашої праці. Втім, досить часто, попри всю
"секретність" маршутів, мої ровесники-пастушки
опинялись в одному місці. І поки наші корівки щипали
травицю, - забавлялись грою у підкидного, пекара,
чи катались на конях, котрих теж випускали на стерню.
Під час однієї з таких ковбойських розваг зі мною
стався випадок, що назавжди відбив бажання
підходити до коня з боку хвоста. А було так.Неподалік
того місця де ми пасли своїх корівок, щипала травку
стара колгоспна кобила і мої старші товариші кинули
на сірниках кому першому її осідлати. Випало - мені.
Досвіду їзди верхи у мене не було і я спитав у хлопців
з якого боку хоч на ту кобилу залазити? Пастушки,
сміючись порадили заходити з хвоста, щоб коняка не бачила.
Далі треба було стати на згин коліна і міцно
вхопившись за хвоста застрибнути кобилі на спину...
До тями я дійшов за хвилину-другу. Мої порадники
схилившись наді мною, стривожено розпитували, що і де
болить? Боліло все, а особливо у тому місці на грудях,
де під сорочкою чітко проглядалась кінська підкова. На
моє щастя я був малий і кобила просто відкинула мене, мов
пір'їну. Обійлося без перелому. Про свою пригоду я нікому
не розповів, побоюючись щоб мене не відсторонили від
обов'язків пастуха. Мовчали і свідки мого ковбойського
фіаско, щоб їх бува не звинуватили у підбурюванні до
лиха. Слід від підкови на моїх грудях швидко зник. Лишилась
тільки згадка про моє перше трудове літо. Незабаром воно
скінчилось, а з ним і моя пастуша кар'єра.
Взимку, враховуючи "пролетарське" походження і
матеріальний стан, мене відправили для подальшого навчання
до Солобковецької школи-інтернату за що я щиро вдячний, бо
там зустрів чуйних і кваліфікованих вчителів та вихователів,
дбайливих і турботливих нянечок і кухарів. А ще вірних і
щирих друзів, котрі стали мені родиною на довгих чотири роки.
І ще. То неправда, що сільська дітвора влітку мріє аби
корова здохла, а взимку,- щоб школа згоріла.Працюючи літо
пастушком, особисто я мріяв, щоб довірена мені корівка
була ситою і здоровою, а школа, котра так тепло і гостино
прийняла мене, і влітку і взимку була теплою і
світлою...




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-04-13 21:49:35
Переглядів сторінки твору 35
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.05.18 21:27
Автор у цю хвилину відсутній