
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
2025.09.11
07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
2025.09.10
21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анатолій Цибульський (1947) /
Проза
Підкова на щастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Підкова на щастя
Підкова на щастя, або Мені дванадцятий минало,
я пас корову за селом...
Всім мабуть пам'ятні щемні рядки вірша-спогаду Тараса
Григоровича Шевченка:"Мені тринадцятий минало, Я пас
ягнята за селом..." Щось подібне зберігає пам'ять і з
мого босоного дитинства. З тією хіба різницею, що
мені на той час було на рік менше, ніж малому Тарасику,
і пас я не ягнят, котрих по сусідству ніхто не тримав,
а корову Лиску, яку мені довірили на все літо далекі
сусіди, у котрих не було в родині свого пастуха, а найняти
"професійного" не наважувались з цілком зрозумілих причин-
частеньке закладання за комірець через що довірені йому
корівки у буквальному значенні цих слів, стрибали у
гречку, чи до ранку блукали у лісі, завдаючи клопотів
господарям під час спілкування з польовим - доглядачем
когоспних ланів, чи його лісовим колегою - побережником.
Я ж через малолітство крім молока нічого не пив, та й
досвіду догляду за корівками у мене не бракувало. Мама, котра
працювала у колгоспі дояркою, частенько брала мене з собою на
ферму, щоб уберегти від спокуси відправлятись до лісу для
пошуків снарядів чи інших боєприпасів, котрих чимало
там лежало з часів не такої вже далекої на той час війни
і нерідко призводило до каліцтва моїх ровесників. Та й
мої рибальські походеньки до Сутковець і Соколівки не
додавали мамі сердечного спокою. А на фермі я завжди
був у полі зору, проводячи цілий день на колгосному току,
занурившись по горло у гаряче і ще вологе, привезене щойно
від комбайна зерно і спостерігаючи за повільним плином
кучерявих хмаринок по небесній блакиті, намагаючись уявити
їх кінцевий маршрут. Увечері, ковтнувши чашку теплого щойно
видоєного молока, я бувало допомогав матері розкладати
по годівницях корми, шматки макухи і солі, перевіряв
справність напувалок, що мені подобалось найбільше,
а особливо ж стежити, як корова тицяючи мордою на
металевий язичок, сьорбає прохолодну воду. Іноді
пробував й доїти корівку, котра не відзначалась крутим
норовом. Хоч це не вберегло мене від "виробничої" травми.
Якось, намагаючись погладити корову по голові, я надто
близько наблизився до неї і отримав рогом у сантиметрі
від правого ока. Одне слово, курс молодого пастуха я
опанував сповна і мені вже можна було спокійно довірити
одну корову. За послуги я просив небагато півтори сотні
недономінованих рублів за літо і щоденний "тормозок" -
півлітра вранішнього молока і пару пухких свіжоспечених
пшенчних пляцків (коржів).
Тож, уважно вислухавши "інструкції з безпеки" і напутні
побажання моїх "роботодавців", я першого ж літнього дня
збирався приступити до виконання своїх відповідальних
обов'язків.
Головною проблемою мого першого трудового дня було -як
би не проспати його початок.Зважаючи на те, що вечірній
кіносеанс у клубі закінчувався близько півночі, це було
не просто. Але мама йшла на вранішнє доїння о п'ятій, то
я міг ще з годинку покуняти.Розплющивши очі, я вже намагася
їх не заплющувати мугикаючи про себе чуту по радіо бадьору
піонерську пісеньку про веселого барабанщика, де були
такі слова:" Встань пораньше, встань пораньше, встань
пораньше, Только солнце заалеет у ворот, Ты увидишь, ты
услышишь как веселый барабанщик, В руки палочки кленовые
берет..." Тоді я ще не знав, що пісенька та не така вже
й весела і зовсім не піонерська. І слова у неї не зовсім
такі, і автор Булат Окуджава далекий від піонерського
соцреалізму. Але тоді підсвідомо я наспівував: "Встань
бараньчик...", думаючи звичайно ж не про баранів, чи
Тарасових овечок,а про свою, точніше хазяйську корову
Лиску,котру мені належало гнати на пашу за село.
Все обійшлося, я прийшов вчасно.Господарі з Лискою і
пастушою торбинкою вже чекали біля воріт. Трохи
провівши нас сільською вулицею і непомітно перехрестивши
мене з коровою, вони з нелегким серцем повернули додому,
а я з почуттям власної гідності, з погордою киваючи на
вітання сусідів, погнав свою підзвітну корівку за околиці
Березівки.
За селом я мусив прийняти рішення, куди конкретно
податись? Ліворуч на узлісся Березини, чи прямо,
вздовж Проскурівського шоссе до Мурованого містка, де
у лісопосадках було чимало трави,чи може на пожнивну
стерню? У кожного з пастушків були свої улюблені місця
для випасання худоби, котрі ми тримали у секреті від
"конкурентів", бо від цього залежало, як напасеться
корівка і скільки молока дасть увечері, а відтак, й
оцінка нашої праці. Втім, досить часто, попри всю
"секретність" маршутів, мої ровесники-пастушки
опинялись в одному місці. І поки наші корівки щипали
травицю, - забавлялись грою у підкидного, пекара,
чи катались на конях, котрих теж випускали на стерню.
Під час однієї з таких ковбойських розваг зі мною
стався випадок, що назавжди відбив бажання
підходити до коня з боку хвоста. А було так.Неподалік
того місця де ми пасли своїх корівок, щипала травку
стара колгоспна кобила і мої старші товариші кинули
на сірниках кому першому її осідлати. Випало - мені.
Досвіду їзди верхи у мене не було і я спитав у хлопців
з якого боку хоч на ту кобилу залазити? Пастушки,
сміючись порадили заходити з хвоста, щоб коняка не бачила.
Далі треба було стати на згин коліна і міцно
вхопившись за хвоста застрибнути кобилі на спину...
До тями я дійшов за хвилину-другу. Мої порадники
схилившись наді мною, стривожено розпитували, що і де
болить? Боліло все, а особливо у тому місці на грудях,
де під сорочкою чітко проглядалась кінська підкова. На
моє щастя я був малий і кобила просто відкинула мене, мов
пір'їну. Обійлося без перелому. Про свою пригоду я нікому
не розповів, побоюючись щоб мене не відсторонили від
обов'язків пастуха. Мовчали і свідки мого ковбойського
фіаско, щоб їх бува не звинуватили у підбурюванні до
лиха. Слід від підкови на моїх грудях швидко зник. Лишилась
тільки згадка про моє перше трудове літо. Незабаром воно
скінчилось, а з ним і моя пастуша кар'єра.
Взимку, враховуючи "пролетарське" походження і
матеріальний стан, мене відправили для подальшого навчання
до Солобковецької школи-інтернату за що я щиро вдячний, бо
там зустрів чуйних і кваліфікованих вчителів та вихователів,
дбайливих і турботливих нянечок і кухарів. А ще вірних і
щирих друзів, котрі стали мені родиною на довгих чотири роки.
І ще. То неправда, що сільська дітвора влітку мріє аби
корова здохла, а взимку,- щоб школа згоріла.Працюючи літо
пастушком, особисто я мріяв, щоб довірена мені корівка
була ситою і здоровою, а школа, котра так тепло і гостино
прийняла мене, і влітку і взимку була теплою і
світлою...
я пас корову за селом...
Всім мабуть пам'ятні щемні рядки вірша-спогаду Тараса
Григоровича Шевченка:"Мені тринадцятий минало, Я пас
ягнята за селом..." Щось подібне зберігає пам'ять і з
мого босоного дитинства. З тією хіба різницею, що
мені на той час було на рік менше, ніж малому Тарасику,
і пас я не ягнят, котрих по сусідству ніхто не тримав,
а корову Лиску, яку мені довірили на все літо далекі
сусіди, у котрих не було в родині свого пастуха, а найняти
"професійного" не наважувались з цілком зрозумілих причин-
частеньке закладання за комірець через що довірені йому
корівки у буквальному значенні цих слів, стрибали у
гречку, чи до ранку блукали у лісі, завдаючи клопотів
господарям під час спілкування з польовим - доглядачем
когоспних ланів, чи його лісовим колегою - побережником.
Я ж через малолітство крім молока нічого не пив, та й
досвіду догляду за корівками у мене не бракувало. Мама, котра
працювала у колгоспі дояркою, частенько брала мене з собою на
ферму, щоб уберегти від спокуси відправлятись до лісу для
пошуків снарядів чи інших боєприпасів, котрих чимало
там лежало з часів не такої вже далекої на той час війни
і нерідко призводило до каліцтва моїх ровесників. Та й
мої рибальські походеньки до Сутковець і Соколівки не
додавали мамі сердечного спокою. А на фермі я завжди
був у полі зору, проводячи цілий день на колгосному току,
занурившись по горло у гаряче і ще вологе, привезене щойно
від комбайна зерно і спостерігаючи за повільним плином
кучерявих хмаринок по небесній блакиті, намагаючись уявити
їх кінцевий маршрут. Увечері, ковтнувши чашку теплого щойно
видоєного молока, я бувало допомогав матері розкладати
по годівницях корми, шматки макухи і солі, перевіряв
справність напувалок, що мені подобалось найбільше,
а особливо ж стежити, як корова тицяючи мордою на
металевий язичок, сьорбає прохолодну воду. Іноді
пробував й доїти корівку, котра не відзначалась крутим
норовом. Хоч це не вберегло мене від "виробничої" травми.
Якось, намагаючись погладити корову по голові, я надто
близько наблизився до неї і отримав рогом у сантиметрі
від правого ока. Одне слово, курс молодого пастуха я
опанував сповна і мені вже можна було спокійно довірити
одну корову. За послуги я просив небагато півтори сотні
недономінованих рублів за літо і щоденний "тормозок" -
півлітра вранішнього молока і пару пухких свіжоспечених
пшенчних пляцків (коржів).
Тож, уважно вислухавши "інструкції з безпеки" і напутні
побажання моїх "роботодавців", я першого ж літнього дня
збирався приступити до виконання своїх відповідальних
обов'язків.
Головною проблемою мого першого трудового дня було -як
би не проспати його початок.Зважаючи на те, що вечірній
кіносеанс у клубі закінчувався близько півночі, це було
не просто. Але мама йшла на вранішнє доїння о п'ятій, то
я міг ще з годинку покуняти.Розплющивши очі, я вже намагася
їх не заплющувати мугикаючи про себе чуту по радіо бадьору
піонерську пісеньку про веселого барабанщика, де були
такі слова:" Встань пораньше, встань пораньше, встань
пораньше, Только солнце заалеет у ворот, Ты увидишь, ты
услышишь как веселый барабанщик, В руки палочки кленовые
берет..." Тоді я ще не знав, що пісенька та не така вже
й весела і зовсім не піонерська. І слова у неї не зовсім
такі, і автор Булат Окуджава далекий від піонерського
соцреалізму. Але тоді підсвідомо я наспівував: "Встань
бараньчик...", думаючи звичайно ж не про баранів, чи
Тарасових овечок,а про свою, точніше хазяйську корову
Лиску,котру мені належало гнати на пашу за село.
Все обійшлося, я прийшов вчасно.Господарі з Лискою і
пастушою торбинкою вже чекали біля воріт. Трохи
провівши нас сільською вулицею і непомітно перехрестивши
мене з коровою, вони з нелегким серцем повернули додому,
а я з почуттям власної гідності, з погордою киваючи на
вітання сусідів, погнав свою підзвітну корівку за околиці
Березівки.
За селом я мусив прийняти рішення, куди конкретно
податись? Ліворуч на узлісся Березини, чи прямо,
вздовж Проскурівського шоссе до Мурованого містка, де
у лісопосадках було чимало трави,чи може на пожнивну
стерню? У кожного з пастушків були свої улюблені місця
для випасання худоби, котрі ми тримали у секреті від
"конкурентів", бо від цього залежало, як напасеться
корівка і скільки молока дасть увечері, а відтак, й
оцінка нашої праці. Втім, досить часто, попри всю
"секретність" маршутів, мої ровесники-пастушки
опинялись в одному місці. І поки наші корівки щипали
травицю, - забавлялись грою у підкидного, пекара,
чи катались на конях, котрих теж випускали на стерню.
Під час однієї з таких ковбойських розваг зі мною
стався випадок, що назавжди відбив бажання
підходити до коня з боку хвоста. А було так.Неподалік
того місця де ми пасли своїх корівок, щипала травку
стара колгоспна кобила і мої старші товариші кинули
на сірниках кому першому її осідлати. Випало - мені.
Досвіду їзди верхи у мене не було і я спитав у хлопців
з якого боку хоч на ту кобилу залазити? Пастушки,
сміючись порадили заходити з хвоста, щоб коняка не бачила.
Далі треба було стати на згин коліна і міцно
вхопившись за хвоста застрибнути кобилі на спину...
До тями я дійшов за хвилину-другу. Мої порадники
схилившись наді мною, стривожено розпитували, що і де
болить? Боліло все, а особливо у тому місці на грудях,
де під сорочкою чітко проглядалась кінська підкова. На
моє щастя я був малий і кобила просто відкинула мене, мов
пір'їну. Обійлося без перелому. Про свою пригоду я нікому
не розповів, побоюючись щоб мене не відсторонили від
обов'язків пастуха. Мовчали і свідки мого ковбойського
фіаско, щоб їх бува не звинуватили у підбурюванні до
лиха. Слід від підкови на моїх грудях швидко зник. Лишилась
тільки згадка про моє перше трудове літо. Незабаром воно
скінчилось, а з ним і моя пастуша кар'єра.
Взимку, враховуючи "пролетарське" походження і
матеріальний стан, мене відправили для подальшого навчання
до Солобковецької школи-інтернату за що я щиро вдячний, бо
там зустрів чуйних і кваліфікованих вчителів та вихователів,
дбайливих і турботливих нянечок і кухарів. А ще вірних і
щирих друзів, котрі стали мені родиною на довгих чотири роки.
І ще. То неправда, що сільська дітвора влітку мріє аби
корова здохла, а взимку,- щоб школа згоріла.Працюючи літо
пастушком, особисто я мріяв, щоб довірена мені корівка
була ситою і здоровою, а школа, котра так тепло і гостино
прийняла мене, і влітку і взимку була теплою і
світлою...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію