ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Василенко
2024.05.18 20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом

Тетяна Левицька
2024.05.18 18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом

Микола Соболь
2024.05.18 11:26
Шановна редакція майстерень! Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт

Віктор Кучерук
2024.05.18 06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.

Микола Соболь
2024.05.18 05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,

Артур Курдіновський
2024.05.18 01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:

Ілахім Поет
2024.05.18 00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Житіє моє
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збігаються, як дівиці на молодого та рум’яного красеня. Нічні тваринки товпою сунуть до пахучої поживи, самі прудкі влазять у кухонну утвар; якщо таріль металічна, то гримітиме так, що гавкуни валуватимуть і в сусідньому селі. Натинявшись донесхочу та не знайшовши поживи їжаки почнуть чимхати, так само як і сусідка, якій не вдалося мене заманити на вечірні пампухи, а насправді – на вечірні слухання її поезій, написаних «от заката до рассвета».
Пише вона прудко, розлого, не те що я, опеньок столичний. До того ж літераторка вельми патріотична: була і в Народному Русі, і в Українській Народній Партії, і в «Свободі». Нині до Андрія Білецького прибилася, пропагує у селищі Національний корпус. Отже, людина не пропаща.
Усі ми мудрішаємо. Не одразу, але прогрес є. Тому підтримка того чи іншого життєвого орієнтира для митця - нагальна потреба. А то так і буде бовтатися у кошлатій верлібристиці чи силабо-тоніці, вивуджуючи з поетичного пневмоторексу нікому не потрібні драглі обструктивних консонансних ідіом. Пише людина метеопоезію та щось пейзажне усе життя, журиться над струмками та дубами і щаслива, що не ступила на слизьку стежку гнітючих роздумів про наше неказисте битіє. А як почне морщити лоба - крок і попруть політичні памфлети. І добре, якщо би гарно та глибоко. Але зараз так ніхто не вміє. Окрім мене, звичайно. Бо маю багаторічний політичний досвід підкилимних оборудок, знаю це штукарство з нутра, так би мовити. Аби все виходило так як треба необхідно вийти за межі того простору, про який пишеш. Інакше мілкотім’я у висновках забезпечене.
Інтертекстуальні аспекти поетичної творчості моєї сусідки можна укласти в ложе етнічного самовизначення української нації. Навіть інтимна лірика носить яскраво виражений фольклорно-патріотичний характер. Ні, це не варіації на тему «Я ж тебе підманула, я ж тебе підвела». А щось середнє між « Ти - москаль ! Тобі не дам» та «Шлюб із бунтарем – оце мій хрест!».
Основні художні принципи майстрині змальовано, отже можна переходити до більш широкого тла наших взаємостосунків, які нічого спільного з поезією не мають. Культурний пласт прекрасної словесності слугує лише ліричним додатком до грубої життєвої прози: не може митець довго обходитися без любові, бо дуже швидко дурнішає. Сусіди першими відчувають, що від самітника починає віяти невдоволенням. Добре, якщо є взаємна приязнь між протилежними статями, тоді мости дружби наводяться блискавично і можуть скінчитися шлюбними ланцюгами. А якщо доводиться себе силувати? Як оце я себе? Ну, не подобається мені сусідка як жінка, а мацати треба. І не приведи Господи робити все косо-криво аби живо! Жінки мстиві, люту образу та зневагу пам'ятають до гроба, тож упещую так, що навіть Амур із Венерою цмокають язиками і плескають у долоні.
Але сьогодні парадигму наших усталених стосунків було зламано: замість кохання сусідка встромила мені в руки лопату і погнала на свій город садити картоплю. Я цургенив на горбаку лантух із бульбою і думав про те, де ж так накосячив, що лишився сьогодні і без пампухів, і без кульбітів у пахучій пазусі молодиці. «Наче все гаразд»,- думав я,- «ніде не оступився, ніде не прохопився необережним слівцем про її творчість та жіночу красу. То чому почуваю себе виним і ростроєним?».
Копирсалися на ріллі до вечора, тричі ходив до хати аби набрати ще картоплі на посадку. Мені вже так надокучило гепати заступом, що ладен був плюнути на все і піти додому. Тільки багатолітня витримка спасла мене від цього нерозважливого кроку. Терпів же я роками гастрит та виразку шлунку аж поки не потрапив з кровотечею під ніж хірурга, то невже не втримаюся до вечора?
Опісля вечері вмостилися в одному ліжку і, уперше за довгий час нашого інтимного життя я…заснув. Притулився до м’якої циці і провалився у глибокий сон непорочного праведника. Тієї ночі нічого не снилося, спав як убитий, а вранці схопився з ліжка як ошпарений. А сусідка поклала прохолодну долоню на моє чоло і тихо так мовить:
- Натомився, бідолашний? Ну, нічого, зараз будемо снідати чим Біг обдарував, а потім відпочинемо як слід, бо сьогодні неділя,- і грайливо мені підморгнула.
Не сподівався я від неї такої фамільярності, не заслужив насмішок, тому поволі встав і почав шукати свої штани.
- Не шукай,- одказує сусідка, - вони в пральній машині крутяться. Ти вчора прийшов брудний як чорт. Ось, бери підштанці мого колишнього, розмір якраз підходящий,- промовила жінка і сунула мені до рук вицвілий хебешний трикотаж ще радянського виробництва. Ще й безрукавку мені подала, вишиту синіми та рожевими метеликами.
Одягнувся, і пішов умити писка, а як повернувся!
У залі був накритий стіл: вертуни, голубці, котлети, заливний язик, шпик, смаженина! А салатів! Боже ж ти мій – та коли вона тільки встигла?
-Марусю! Що за свято у нас таке сьогодні? – питаю у неї.
- А ти пригадай…
- Зустрілися уперше під тином рік тому чи що?
- Не вгадав,- посміхнулася молодуха.
- Перша збірка віршів вийшла тридцять років тому?
- Таке скажеж! Ні!
- Та кажи уже, не мучай! –гавкнув я.
- Ех ти, забудько,- одказала розрум’янена пані. –День народження у тебе сьогодні. П’ятдесят годочків пройшло як вилупився ти на світ Божий.
- Он що! І справді забув! Ой як приємно, Марусю! Ну просто в серце поцілила!
Цілував я її довго, думав до столу одразу сісти та похрумати гарненько але не вдалося – потягнула мене Маруся під балдахін, поклала на подушки з вишитими амурчиками.
А як сонце стало пополудні ми і справді сіли до столу: їли, пили, зубоскалили. Під вечір умостилися дивитися передвиборчі баталії між партійними балаболками. Зиркнувши на стиглу картоплю на столі запитав:
- А шо то за бздик учора був з саджанням бульби? Можна ж було розтягнути на пару днів аби не так важко.
-Ні, дорогенький, - одказала сусідка. - Бач, який стіл тобі накрила? Не на сотню гривень і не на дві. Тут і в тисячу не вкладешся. Тому відпрацювати мусів на повну катушку. А завтра ти б чкурнув на роботу і довелося б мені самій копирсатися на городі. А так і вовки ситі, і вівці цілі. Згоден?
Авжеж, згоден. До такого я б не дотумкав.
- А тепер послухай мою нову поему, яку я написала, поки ти спав,- одказала Маруся і затягнула безкінечну дзюркітливу пісню жайворонка в піднебессі.
Ось так, дорогенькі мої,- прагматизм іде в ногу з високим та щемким мистецтвом. Хіба у вас не так?

22.04.2019 р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-04-22 08:52:52
Переглядів сторінки твору 54
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.907 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.194 / 5.73)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.05.14 11:15
Автор у цю хвилину відсутній