![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Житіє моє
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Житіє моє
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збігаються, як дівиці на молодого та рум’яного красеня. Нічні тваринки товпою сунуть до пахучої поживи, самі прудкі влазять у кухонну утвар; якщо таріль металічна, то гримітиме так, що гавкуни валуватимуть і в сусідньому селі. Натинявшись донесхочу та не знайшовши поживи їжаки почнуть чимхати, так само як і сусідка, якій не вдалося мене заманити на вечірні пампухи, а насправді – на вечірні слухання її поезій, написаних «от заката до рассвета».
Пише вона прудко, розлого, не те що я, опеньок столичний. До того ж літераторка вельми патріотична: була і в Народному Русі, і в Українській Народній Партії, і в «Свободі». Нині до Андрія Білецького прибилася, пропагує у селищі Національний корпус. Отже, людина не пропаща.
Усі ми мудрішаємо. Не одразу, але прогрес є. Тому підтримка того чи іншого життєвого орієнтира для митця - нагальна потреба. А то так і буде бовтатися у кошлатій верлібристиці чи силабо-тоніці, вивуджуючи з поетичного пневмоторексу нікому не потрібні драглі обструктивних консонансних ідіом. Пише людина метеопоезію та щось пейзажне усе життя, журиться над струмками та дубами і щаслива, що не ступила на слизьку стежку гнітючих роздумів про наше неказисте битіє. А як почне морщити лоба - крок і попруть політичні памфлети. І добре, якщо би гарно та глибоко. Але зараз так ніхто не вміє. Окрім мене, звичайно. Бо маю багаторічний політичний досвід підкилимних оборудок, знаю це штукарство з нутра, так би мовити. Аби все виходило так як треба необхідно вийти за межі того простору, про який пишеш. Інакше мілкотім’я у висновках забезпечене.
Інтертекстуальні аспекти поетичної творчості моєї сусідки можна укласти в ложе етнічного самовизначення української нації. Навіть інтимна лірика носить яскраво виражений фольклорно-патріотичний характер. Ні, це не варіації на тему «Я ж тебе підманула, я ж тебе підвела». А щось середнє між « Ти - москаль ! Тобі не дам» та «Шлюб із бунтарем – оце мій хрест!».
Основні художні принципи майстрині змальовано, отже можна переходити до більш широкого тла наших взаємостосунків, які нічого спільного з поезією не мають. Культурний пласт прекрасної словесності слугує лише ліричним додатком до грубої життєвої прози: не може митець довго обходитися без любові, бо дуже швидко дурнішає. Сусіди першими відчувають, що від самітника починає віяти невдоволенням. Добре, якщо є взаємна приязнь між протилежними статями, тоді мости дружби наводяться блискавично і можуть скінчитися шлюбними ланцюгами. А якщо доводиться себе силувати? Як оце я себе? Ну, не подобається мені сусідка як жінка, а мацати треба. І не приведи Господи робити все косо-криво аби живо! Жінки мстиві, люту образу та зневагу пам'ятають до гроба, тож упещую так, що навіть Амур із Венерою цмокають язиками і плескають у долоні.
Але сьогодні парадигму наших усталених стосунків було зламано: замість кохання сусідка встромила мені в руки лопату і погнала на свій город садити картоплю. Я цургенив на горбаку лантух із бульбою і думав про те, де ж так накосячив, що лишився сьогодні і без пампухів, і без кульбітів у пахучій пазусі молодиці. «Наче все гаразд»,- думав я,- «ніде не оступився, ніде не прохопився необережним слівцем про її творчість та жіночу красу. То чому почуваю себе виним і ростроєним?».
Копирсалися на ріллі до вечора, тричі ходив до хати аби набрати ще картоплі на посадку. Мені вже так надокучило гепати заступом, що ладен був плюнути на все і піти додому. Тільки багатолітня витримка спасла мене від цього нерозважливого кроку. Терпів же я роками гастрит та виразку шлунку аж поки не потрапив з кровотечею під ніж хірурга, то невже не втримаюся до вечора?
Опісля вечері вмостилися в одному ліжку і, уперше за довгий час нашого інтимного життя я…заснув. Притулився до м’якої циці і провалився у глибокий сон непорочного праведника. Тієї ночі нічого не снилося, спав як убитий, а вранці схопився з ліжка як ошпарений. А сусідка поклала прохолодну долоню на моє чоло і тихо так мовить:
- Натомився, бідолашний? Ну, нічого, зараз будемо снідати чим Біг обдарував, а потім відпочинемо як слід, бо сьогодні неділя,- і грайливо мені підморгнула.
Не сподівався я від неї такої фамільярності, не заслужив насмішок, тому поволі встав і почав шукати свої штани.
- Не шукай,- одказує сусідка, - вони в пральній машині крутяться. Ти вчора прийшов брудний як чорт. Ось, бери підштанці мого колишнього, розмір якраз підходящий,- промовила жінка і сунула мені до рук вицвілий хебешний трикотаж ще радянського виробництва. Ще й безрукавку мені подала, вишиту синіми та рожевими метеликами.
Одягнувся, і пішов умити писка, а як повернувся!
У залі був накритий стіл: вертуни, голубці, котлети, заливний язик, шпик, смаженина! А салатів! Боже ж ти мій – та коли вона тільки встигла?
-Марусю! Що за свято у нас таке сьогодні? – питаю у неї.
- А ти пригадай…
- Зустрілися уперше під тином рік тому чи що?
- Не вгадав,- посміхнулася молодуха.
- Перша збірка віршів вийшла тридцять років тому?
- Таке скажеж! Ні!
- Та кажи уже, не мучай! –гавкнув я.
- Ех ти, забудько,- одказала розрум’янена пані. –День народження у тебе сьогодні. П’ятдесят годочків пройшло як вилупився ти на світ Божий.
- Он що! І справді забув! Ой як приємно, Марусю! Ну просто в серце поцілила!
Цілував я її довго, думав до столу одразу сісти та похрумати гарненько але не вдалося – потягнула мене Маруся під балдахін, поклала на подушки з вишитими амурчиками.
А як сонце стало пополудні ми і справді сіли до столу: їли, пили, зубоскалили. Під вечір умостилися дивитися передвиборчі баталії між партійними балаболками. Зиркнувши на стиглу картоплю на столі запитав:
- А шо то за бздик учора був з саджанням бульби? Можна ж було розтягнути на пару днів аби не так важко.
-Ні, дорогенький, - одказала сусідка. - Бач, який стіл тобі накрила? Не на сотню гривень і не на дві. Тут і в тисячу не вкладешся. Тому відпрацювати мусів на повну катушку. А завтра ти б чкурнув на роботу і довелося б мені самій копирсатися на городі. А так і вовки ситі, і вівці цілі. Згоден?
Авжеж, згоден. До такого я б не дотумкав.
- А тепер послухай мою нову поему, яку я написала, поки ти спав,- одказала Маруся і затягнула безкінечну дзюркітливу пісню жайворонка в піднебессі.
Ось так, дорогенькі мої,- прагматизм іде в ногу з високим та щемким мистецтвом. Хіба у вас не так?
22.04.2019 р.
Пише вона прудко, розлого, не те що я, опеньок столичний. До того ж літераторка вельми патріотична: була і в Народному Русі, і в Українській Народній Партії, і в «Свободі». Нині до Андрія Білецького прибилася, пропагує у селищі Національний корпус. Отже, людина не пропаща.
Усі ми мудрішаємо. Не одразу, але прогрес є. Тому підтримка того чи іншого життєвого орієнтира для митця - нагальна потреба. А то так і буде бовтатися у кошлатій верлібристиці чи силабо-тоніці, вивуджуючи з поетичного пневмоторексу нікому не потрібні драглі обструктивних консонансних ідіом. Пише людина метеопоезію та щось пейзажне усе життя, журиться над струмками та дубами і щаслива, що не ступила на слизьку стежку гнітючих роздумів про наше неказисте битіє. А як почне морщити лоба - крок і попруть політичні памфлети. І добре, якщо би гарно та глибоко. Але зараз так ніхто не вміє. Окрім мене, звичайно. Бо маю багаторічний політичний досвід підкилимних оборудок, знаю це штукарство з нутра, так би мовити. Аби все виходило так як треба необхідно вийти за межі того простору, про який пишеш. Інакше мілкотім’я у висновках забезпечене.
Інтертекстуальні аспекти поетичної творчості моєї сусідки можна укласти в ложе етнічного самовизначення української нації. Навіть інтимна лірика носить яскраво виражений фольклорно-патріотичний характер. Ні, це не варіації на тему «Я ж тебе підманула, я ж тебе підвела». А щось середнє між « Ти - москаль ! Тобі не дам» та «Шлюб із бунтарем – оце мій хрест!».
Основні художні принципи майстрині змальовано, отже можна переходити до більш широкого тла наших взаємостосунків, які нічого спільного з поезією не мають. Культурний пласт прекрасної словесності слугує лише ліричним додатком до грубої життєвої прози: не може митець довго обходитися без любові, бо дуже швидко дурнішає. Сусіди першими відчувають, що від самітника починає віяти невдоволенням. Добре, якщо є взаємна приязнь між протилежними статями, тоді мости дружби наводяться блискавично і можуть скінчитися шлюбними ланцюгами. А якщо доводиться себе силувати? Як оце я себе? Ну, не подобається мені сусідка як жінка, а мацати треба. І не приведи Господи робити все косо-криво аби живо! Жінки мстиві, люту образу та зневагу пам'ятають до гроба, тож упещую так, що навіть Амур із Венерою цмокають язиками і плескають у долоні.
Але сьогодні парадигму наших усталених стосунків було зламано: замість кохання сусідка встромила мені в руки лопату і погнала на свій город садити картоплю. Я цургенив на горбаку лантух із бульбою і думав про те, де ж так накосячив, що лишився сьогодні і без пампухів, і без кульбітів у пахучій пазусі молодиці. «Наче все гаразд»,- думав я,- «ніде не оступився, ніде не прохопився необережним слівцем про її творчість та жіночу красу. То чому почуваю себе виним і ростроєним?».
Копирсалися на ріллі до вечора, тричі ходив до хати аби набрати ще картоплі на посадку. Мені вже так надокучило гепати заступом, що ладен був плюнути на все і піти додому. Тільки багатолітня витримка спасла мене від цього нерозважливого кроку. Терпів же я роками гастрит та виразку шлунку аж поки не потрапив з кровотечею під ніж хірурга, то невже не втримаюся до вечора?
Опісля вечері вмостилися в одному ліжку і, уперше за довгий час нашого інтимного життя я…заснув. Притулився до м’якої циці і провалився у глибокий сон непорочного праведника. Тієї ночі нічого не снилося, спав як убитий, а вранці схопився з ліжка як ошпарений. А сусідка поклала прохолодну долоню на моє чоло і тихо так мовить:
- Натомився, бідолашний? Ну, нічого, зараз будемо снідати чим Біг обдарував, а потім відпочинемо як слід, бо сьогодні неділя,- і грайливо мені підморгнула.
Не сподівався я від неї такої фамільярності, не заслужив насмішок, тому поволі встав і почав шукати свої штани.
- Не шукай,- одказує сусідка, - вони в пральній машині крутяться. Ти вчора прийшов брудний як чорт. Ось, бери підштанці мого колишнього, розмір якраз підходящий,- промовила жінка і сунула мені до рук вицвілий хебешний трикотаж ще радянського виробництва. Ще й безрукавку мені подала, вишиту синіми та рожевими метеликами.
Одягнувся, і пішов умити писка, а як повернувся!
У залі був накритий стіл: вертуни, голубці, котлети, заливний язик, шпик, смаженина! А салатів! Боже ж ти мій – та коли вона тільки встигла?
-Марусю! Що за свято у нас таке сьогодні? – питаю у неї.
- А ти пригадай…
- Зустрілися уперше під тином рік тому чи що?
- Не вгадав,- посміхнулася молодуха.
- Перша збірка віршів вийшла тридцять років тому?
- Таке скажеж! Ні!
- Та кажи уже, не мучай! –гавкнув я.
- Ех ти, забудько,- одказала розрум’янена пані. –День народження у тебе сьогодні. П’ятдесят годочків пройшло як вилупився ти на світ Божий.
- Он що! І справді забув! Ой як приємно, Марусю! Ну просто в серце поцілила!
Цілував я її довго, думав до столу одразу сісти та похрумати гарненько але не вдалося – потягнула мене Маруся під балдахін, поклала на подушки з вишитими амурчиками.
А як сонце стало пополудні ми і справді сіли до столу: їли, пили, зубоскалили. Під вечір умостилися дивитися передвиборчі баталії між партійними балаболками. Зиркнувши на стиглу картоплю на столі запитав:
- А шо то за бздик учора був з саджанням бульби? Можна ж було розтягнути на пару днів аби не так важко.
-Ні, дорогенький, - одказала сусідка. - Бач, який стіл тобі накрила? Не на сотню гривень і не на дві. Тут і в тисячу не вкладешся. Тому відпрацювати мусів на повну катушку. А завтра ти б чкурнув на роботу і довелося б мені самій копирсатися на городі. А так і вовки ситі, і вівці цілі. Згоден?
Авжеж, згоден. До такого я б не дотумкав.
- А тепер послухай мою нову поему, яку я написала, поки ти спав,- одказала Маруся і затягнула безкінечну дзюркітливу пісню жайворонка в піднебессі.
Ось так, дорогенькі мої,- прагматизм іде в ногу з високим та щемким мистецтвом. Хіба у вас не так?
22.04.2019 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію