Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Перша козацька Січ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша козацька Січ
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку долю.
Хоче в степу панувати, татарву прогнати,
Щоб не сміла на Вкраїну його нападати.
Щоб не сміла сіл палити та людей хапати,
Гнати в Крим та і за море кудись продавати.
Зібрав Байда навкруг себе таких же завзятих,
Хто звик шаблею у полі гарно працювати.
Таких вже було багато у тім чистім полі,
Хто шукав для себе слави та вільної волі.
Не став Байда у Черкасах далеких сидіти.
Йому ж треба за ордою у полі глядіти.
Здумав кріпость збудувати поряд із ордою,
Щоби добре слідкувати за її ходою.
Обрав острів невеликий при Хортиці самій,
Там і взявся будувати разом з козаками.
Ставили дубові стіни, вали насипали.
Гармат, правда на ті стіни поки ще не мали.
Пише Байда листа тоді королеві свому
Аби той прислав гармати для кріпості йо́му.
Та не хоче король чомусь з Кримом воювати,
Листи шле та ні одної не прислав гармати.
Але ж Байда не той, щоби без тих гармат бути.
Як не дав король, то треба десь піти здобути.
А там саме при березі Дніпра турки стали,
Іслам-Кермень – свою кріпость були збудували.
Довелося яничарам в тій кріпості сісти,
Щоб козаків не пускати униз Дніпром плисти.
Та походом не ходити в татарські улуси.
Байда на те подивився й задуматись мусив.
Його, звісно та фортеця зовсім не лякала,
Та на мурах там гармати потрібні стояли.
От би їх собі забрати?! Не довго збирався,
Зібрав славних козаченьків та й в похід подався.
Не встояла та фортеця супроти козаків,
Розігнали яничарів по балках, байраках.
Прихопили всі гармати, що на мурах стріли,
Привезли та й у фортеці своїй встановили.
Розізлився Девлет-Гірей від нахабства того.
Ще прибули яничари у поміч до нього
І всі разом подалися козаків карати,
Зруйнувати їм фортецю й гармати забрати.
Суне степом чорна хмара, видна ще здалека.
Доведеться козаченькам на цей раз нелегко.
Бо і каторги турецькі ідуть Дніпром вгору,
Біля острова малого опиняться скоро.
Ті із суші, ті водою фортецю оточать,
Чимскоріше захопити й зруйнувати хочуть.
Думали, що легка справа, той похід їм буде,
Але стріли козаченьки орду груди в груди.
Захотіли турки острів з суден захопити,
Із гармат їх козаченькам вдалось потопити.
А хто острова дістався – голови позбувся.
Майже місяць хан у полі, наче жаба дувся.
Кидав орду штурмувати, на мурз своїх злився.
Та за місяць там, де був він, там і залишився.
Полягло орди чимало у тому поході,
Але ханові, здається, нікого не шкода.
А козакам геть набридло в фортеці сидіти,
На мурашник на татарський із мурів глядіти.
Просять Байду: «Може, вийдем, трохи погуляєм,
Що ж ми взаперті сидіти цілий місяць маєм?!»
«А чого б його й не вийти!» Затемна зібрались,
Та тихенько на той берег татарський дістались,
А уже там запосілись, на орду напали,
Перебили цвіт татарський, вцілілих погнали.
До татарських аж улусів гнали без упину,
Ще й там добре погуляли. Пригнали скотину,
Щоб голодним не сидіти. Славно погуляли.
Хану кримському добряче прочуханки дали.
Хан, одначе, в Крим дістався, живий залишився,
Готуватись до походу знову заходився.
Поплакався до султана, просив про підмогу.
І той знову яничарів присила до нього.
Ще й господарю Молдови повелів збиратись,
Щоб з нахабним тим козацтвом, врешті розібратись.
Байда також не чекає, листи посилає
Й королеві, і цареві – помочі прохає.
Та від них зимою снігу випросить нелегко.
Сидять та спостерігають за всім тим здалека.
Прийшла осінь і орда знов по степу простує,
Девлет-Гірей свою помсту козакам готує.
Іще більше воріженьків навкруги зібралось,
Наче, ті мурахи степом без кінця мотались.
Загриміли знов гармати, стріли полетіли.
Знову степ навкруг татари устелили тілом.
Знову хан не зна спокою, жене мурз до бою,
І пливуть тіла татарські у Крим вниз водою.
Знову місяць не змовкала в степу канонада.
Бились славно козаченьки цілий місяць, правда,
Скоро порох закінчився і ядер не стало.
Та і їжі у запасах залишилось мало.
Чи ж тут з голоду вмирати? Зібрались козаки
Уночі та посідали хто в свої байдаки,
А хто бродом через плавні і пішки подався.
Отож, хан у результаті з облизнем зостався.
Розлютився, як побачив – козаків немає.
Кого ж він тепер здолає? Кого покарає?
Велів кріпость зруйнувати, отак лиш помстився.
Вести ж орду на Черкаси так і не рішився.
Не вдалася перемога, хоч острів здобули,
Але довго у степах тих так і не побули.
Бо ж зима уже на носі. Подались до Криму,
Також турки й молдавани подались за ними.
А козаки знов вернулись, на острові стали.
Правда, нову там фортецю вже не будували.
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку долю.
Хоче в степу панувати, татарву прогнати,
Щоб не сміла на Вкраїну його нападати.
Щоб не сміла сіл палити та людей хапати,
Гнати в Крим та і за море кудись продавати.
Зібрав Байда навкруг себе таких же завзятих,
Хто звик шаблею у полі гарно працювати.
Таких вже було багато у тім чистім полі,
Хто шукав для себе слави та вільної волі.
Не став Байда у Черкасах далеких сидіти.
Йому ж треба за ордою у полі глядіти.
Здумав кріпость збудувати поряд із ордою,
Щоби добре слідкувати за її ходою.
Обрав острів невеликий при Хортиці самій,
Там і взявся будувати разом з козаками.
Ставили дубові стіни, вали насипали.
Гармат, правда на ті стіни поки ще не мали.
Пише Байда листа тоді королеві свому
Аби той прислав гармати для кріпості йо́му.
Та не хоче король чомусь з Кримом воювати,
Листи шле та ні одної не прислав гармати.
Але ж Байда не той, щоби без тих гармат бути.
Як не дав король, то треба десь піти здобути.
А там саме при березі Дніпра турки стали,
Іслам-Кермень – свою кріпость були збудували.
Довелося яничарам в тій кріпості сісти,
Щоб козаків не пускати униз Дніпром плисти.
Та походом не ходити в татарські улуси.
Байда на те подивився й задуматись мусив.
Його, звісно та фортеця зовсім не лякала,
Та на мурах там гармати потрібні стояли.
От би їх собі забрати?! Не довго збирався,
Зібрав славних козаченьків та й в похід подався.
Не встояла та фортеця супроти козаків,
Розігнали яничарів по балках, байраках.
Прихопили всі гармати, що на мурах стріли,
Привезли та й у фортеці своїй встановили.
Розізлився Девлет-Гірей від нахабства того.
Ще прибули яничари у поміч до нього
І всі разом подалися козаків карати,
Зруйнувати їм фортецю й гармати забрати.
Суне степом чорна хмара, видна ще здалека.
Доведеться козаченькам на цей раз нелегко.
Бо і каторги турецькі ідуть Дніпром вгору,
Біля острова малого опиняться скоро.
Ті із суші, ті водою фортецю оточать,
Чимскоріше захопити й зруйнувати хочуть.
Думали, що легка справа, той похід їм буде,
Але стріли козаченьки орду груди в груди.
Захотіли турки острів з суден захопити,
Із гармат їх козаченькам вдалось потопити.
А хто острова дістався – голови позбувся.
Майже місяць хан у полі, наче жаба дувся.
Кидав орду штурмувати, на мурз своїх злився.
Та за місяць там, де був він, там і залишився.
Полягло орди чимало у тому поході,
Але ханові, здається, нікого не шкода.
А козакам геть набридло в фортеці сидіти,
На мурашник на татарський із мурів глядіти.
Просять Байду: «Може, вийдем, трохи погуляєм,
Що ж ми взаперті сидіти цілий місяць маєм?!»
«А чого б його й не вийти!» Затемна зібрались,
Та тихенько на той берег татарський дістались,
А уже там запосілись, на орду напали,
Перебили цвіт татарський, вцілілих погнали.
До татарських аж улусів гнали без упину,
Ще й там добре погуляли. Пригнали скотину,
Щоб голодним не сидіти. Славно погуляли.
Хану кримському добряче прочуханки дали.
Хан, одначе, в Крим дістався, живий залишився,
Готуватись до походу знову заходився.
Поплакався до султана, просив про підмогу.
І той знову яничарів присила до нього.
Ще й господарю Молдови повелів збиратись,
Щоб з нахабним тим козацтвом, врешті розібратись.
Байда також не чекає, листи посилає
Й королеві, і цареві – помочі прохає.
Та від них зимою снігу випросить нелегко.
Сидять та спостерігають за всім тим здалека.
Прийшла осінь і орда знов по степу простує,
Девлет-Гірей свою помсту козакам готує.
Іще більше воріженьків навкруги зібралось,
Наче, ті мурахи степом без кінця мотались.
Загриміли знов гармати, стріли полетіли.
Знову степ навкруг татари устелили тілом.
Знову хан не зна спокою, жене мурз до бою,
І пливуть тіла татарські у Крим вниз водою.
Знову місяць не змовкала в степу канонада.
Бились славно козаченьки цілий місяць, правда,
Скоро порох закінчився і ядер не стало.
Та і їжі у запасах залишилось мало.
Чи ж тут з голоду вмирати? Зібрались козаки
Уночі та посідали хто в свої байдаки,
А хто бродом через плавні і пішки подався.
Отож, хан у результаті з облизнем зостався.
Розлютився, як побачив – козаків немає.
Кого ж він тепер здолає? Кого покарає?
Велів кріпость зруйнувати, отак лиш помстився.
Вести ж орду на Черкаси так і не рішився.
Не вдалася перемога, хоч острів здобули,
Але довго у степах тих так і не побули.
Бо ж зима уже на носі. Подались до Криму,
Також турки й молдавани подались за ними.
А козаки знов вернулись, на острові стали.
Правда, нову там фортецю вже не будували.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
