Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.29
14:56
Баба стогне третій день –
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
2025.12.29
13:44
Білий аркуш паперу -
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
2025.12.29
13:10
Чому з небес не впали оксамити?
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
2025.12.29
00:56
Питає вчителька: - Де був учора ти?
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
2025.12.29
00:12
дружня пародія)
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
2025.12.28
22:35
Небритої щоки торкнувся спокій,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
2025.12.28
22:17
Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Один із зграї лебединої
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціліти:
Один – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло .
А третій –став легендою у вічній мерзлоті.
***
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)
Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
***
З листів Михайла Драй-Хмари до родини
2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.
29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.
Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли..
***
Розстрілювали не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
***
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри ».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Один із зграї лебединої
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціліти:
Один – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло .
А третій –став легендою у вічній мерзлоті.
***
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)
Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
***
З листів Михайла Драй-Хмари до родини
2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.
29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.
Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли..
***
Розстрілювали не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
***
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри ».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
