Невже це й справді

Я тонкосльозим став од старості?

Тільки-но сирена розлуниться

Своїм протяжним воєм,

Як щось важке й холодне

Навалиться на серце,

До болю зчавить горло...

Але ж з-поміж 6 мільйонів,

Спалених,

Присипаних живцем в ровах,

Розстріляних, повішених

Голодом доведених до смерті,

Нема нікого з мого роду.

І з-поміж тих, хто майже голіруч постав

На захист права на свій Дім,

Хто боронив той Дім,

Назавше відклавши шкільний підручник,

Теж нема нікого з мого роду.

І лише серед тих, кого

Безвусі палестинські гицлі

Пошматували в автобусах, в кафе,

Могла буть і моя дружина.

Хвалити Б-га, обійшлось -

Поламано лиш ребра

Та невибутній шум карьожить вуха.

От і сьогодні спиняюсь

На невмолимий клич сирени,

А поруч – памолодь

І навіть ті, кого годиться називать онуками.

Зажурені.

А в декого, як-от і в мене,

На щоки наплива сльоза.

І я подумав тої миті,

Що з кожним роком глибше вростаю

У цей згорьований віддавна край,

Де так переплелись століття,

Що пізнаєш історію не з книжки,

І де не можна буть уже чужинцем.

В Ізраїлі вшановують тих, хто поліг у війнах, і жертв терактів. Траурні заходи почалися з сирени по всій країні. А завтрашнього вечора настане День Незалежності Держави Ізраїль.