25 червня 1964 року. Останній дзвоник для учнів восьмого класу
Солобковецької школи-інтернату. Я - "діджей". Ставлю голку на
платівку.Звучить "Маленька квітка" Фаусто Паппетті. Хлопці у
новеньких тенісках несміливо запрошують до танцю однокласниць у
таких же новеньких платтячках .Можливо, на перший свій танок і
в такому складі - останній. На очах "суворих" вчителів зрадливо
поблискують сльози ...Далі - життя! Ми роз"їхались хто куди. Я,
Микола Ткачук і Володя Дригула - на Донбас, до Макіївки, у
профтехучилище, солобківчанин Антон Міходуй - до столичного
технікуму радіоелектроніки, Ваня Титарчук - до старшого брата у
Київ, кам"янчани Кузьма Стадник, Юра Голіцин та Люда Токарева -
до свого старовинного міста над Смотричем, Вовка Палатник - до
Макова. Моя шкільна любов Люся Пйонтик - до медучилища на
Тернопільщину... Деякий час ще листувались, на канікули
навідувались до рідної школи, та час і життєві клопоти брали
своє...Нині багато хто з колишніх учасників того випускного
вже у засвітах. Світла їм пам"ять... Інші - доживають віку у
спогадах про той щасливий, як нам тоді здавалось, день...
Сподіваюсь, сьогодні вони зі світлим смутком і вдячністю
гостинним Солобківцям, рідній школі, іі вчителям, вихователям,
нянечкам і кухарям... згадають його. Таке не забувається ніколи.
І нехай, як тоді, у душі лунає щемна мелодія "Маленької квітки"...