У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.

Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
"Рукі проч от вєлікіх строчєк!"

Поліграфівна - в авангарді...
Все винюхуючи в азарті,
Показавши троянду штучну,
Поспішає туди, де гучно.

Підтягнулась і баба Женя.
Репетує, мов навіжена:
"А була ж у часи минулі
Я пастушкою з Ліверпуля!"

А позаду біжить Кузьмівна.
Готувала свій виступ гнівний.
В неї слів так було багато,
Та забула, про що казати.

І стрибає жваво Наталка.
Бо вона так відверто й палко,
Але тихо, майже без звуку,
Тисне всім і ноги, і руки.

Всі в чужому. Своє згубили,
Поламали свободі крила!
Не потрібні рабському роду
Ані слово, ані свобода!

Правду, що не дає спокою,
Затоптати краще юрбою.
Ось чому вся громадськість вийшла
У колгоспі "Червоне дишло".