Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.12
16:55
Які зізнань моїх появи,
Що схожі з тишею трави
Уже й квітневої отави
Прилук сутужної любові,
А спробуй серцем улови.
І знай - моє напоготові,
Як і билось, і далі битись,
І я - кохання вірний витязь.
Що схожі з тишею трави
Уже й квітневої отави
Прилук сутужної любові,
А спробуй серцем улови.
І знай - моє напоготові,
Як і билось, і далі битись,
І я - кохання вірний витязь.
2026.04.12
16:32
комусь цікаве слово бог
комусь близькіше слово лох
надворі розбишака вітер
а ми не проти просто так сидіти
або пройтись учотирьох
в кого в кишені завалявся гріш
щоби водночас з’їсти
із двох боків один хотдог
комусь близькіше слово лох
надворі розбишака вітер
а ми не проти просто так сидіти
або пройтись учотирьох
в кого в кишені завалявся гріш
щоби водночас з’їсти
із двох боків один хотдог
2026.04.12
15:15
Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.
Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.
Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.
Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.
Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.
2026.04.12
14:22
У корчмі, що понад шляхом Кучманським стоїть,
Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток т
Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток т
2026.04.12
10:10
Десмонд має тачку їздити на ринок
Моллі виступає в кабаре
Десмонд каже їй: Люблю твоє обличчя
І Моллі каже так, і за руку бере
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Моллі виступає в кабаре
Десмонд каже їй: Люблю твоє обличчя
І Моллі каже так, і за руку бере
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра
2026.04.12
09:15
Колишній секретар Центральної Ради Євген Онацький згодом в еміграції випустив серію нарисів про видатних людей «Портрети в профіль» з дуже красномовними назвами.
Так, нарис про Володимира Вінниченка називається «Чесність із собою», про Михайла Грушевсько
Так, нарис про Володимира Вінниченка називається «Чесність із собою», про Михайла Грушевсько
2026.04.11
22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2026.04.11
16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл
2026.04.11
15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.
Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.
Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,
2026.04.11
13:28
Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)
Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!
Підіймайся на зарядку,
Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!
Підіймайся на зарядку,
2026.04.10
21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв
2026.04.10
21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).
Давно не ходять сюди туристи,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).
Давно не ходять сюди туристи,
2026.04.10
19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.
Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.
Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,
2026.04.10
18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми
2026.04.10
18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,
Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,
Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся
2026.04.10
18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.
Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.
Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про мишей, котів та собак
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про мишей, котів та собак
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, подумки гадають.
Аж тут кішка несе мишу, десь в полі зловила.
Діди мовчки на ту кішку усі подивились.
От один і каже: - Хлопці, а чи ж вам відомо,
Звідки миші з’явилися на світі оцьому?
Хтось, можливо, знав про теє, але слуха мовчки,
Щось новеньке, чи й відоме послухати хоче.
Все ж не мовчки тут сидіти. Хай розповідає.
Отож, ж дід повеселішав, що можливість має
Та й почина говорити: - В ті часи далекі,
Як прогнали людей з раю, жилось їм нелегко.
В поті чола собі хліба вони заробляли.
Хоч за свій гріх, зрозуміло самі ж і страждали.
А диявол, щоб ще важче життя їм зробити,
Був надумався ще й мишу на землю пустити.
Сотворив, аби та миша хліб в Адама крала.
Того хліба у Адама і так було мало,
А тут миша. Зовсім стало гірко йому жити.
Як Господь помітив теє, рішив пособити
Та й сотворив йому кішку, щоб мишей ловила.
От відтоді миша й кішка на світі з’явились.
Тут другий дід доєднався: - А як далі було?!
Коли люди розплодились, геть Бога забули.
У гріху взялися жити. Бог на те дивився
Досить довго, але, врешті, геть на них озлився
Та й надумав покарати – потоп напустити,
Аби грішників потопом усіх потопити.
Лише праведному Ною він про те повідав,
Велів ковчег будувати – пережити біди.
На ковчег той тварі всякі Ной зібрав зарані,
Як Господь відкрив, нарешті, всі небесні крани.
Полилась вода із неба, всю землю укрила.
Всіх людей на білім світі вона потопила.
Лиш ковчег по воді плава. А диявол бачить –
Не всі душі будуть в пеклі. Непорядок, значить.
Треба й ковчег потопити. Велів тоді миші,
Нехай вона зробить дірку в ковчеговім днищі.
Та тихесенько пробралась, у трюмі засіла
Та й взялася до підлого диявола діла.
Вигризла у днищі дірку – вода поступає.
Дуже скоро ковчег Ноя потопити має.
Аж тут кішка нагодилась та все те уздріла.
Перш за все, прогнала мишу, на ту дірку сіла
Та й хвостом своїм заткнула, щоб воду спинити.
Тож, дияволу не дала ковчег потопити.
За те Бог її відзначив, дозволив пухнатій
Жити поряд з чоловіком, селитися в хаті.
Тут і третій дід озвався: - А я інше знаю.
Ще від прадіда від свого оце пам’ятаю.
Жив-був цар. Якось зимою пішов полювати.
Слуги вигнали ведмедя. Виліз волохатий
І на царя. Звалив того, роздере на шмаття.
Слуги стали з переляку собак відпускати.
Налетіли злі собаки на ведмедя того,
З усіх боків стали рвати, кидатись на нього.
Ведмідь кинув царя й лісом подався тікати.
Отак удалось собакам царя врятувати.
У подяку за рятунок видав цар указа,
Щоби піддані собакам всім давали м’яса.
Той указ був на папері писаний цупкому,
Золота печатка царська стояла на ньому.
У той час коти й собаки іще дружно жили.
Тож собаки котам-друзям указ доручили,
Щоби ті оберігали. А тім ліньки стало.
Тож вони десь на горищі указ той поклали
Та веліли, аби миші його сторожили.
І так довго і спокійно вони досить жили.
Люди вдосталь м’яса мають і собаки мають,
Ще і котам з того м’яса дещицю лишають.
А про мишей всі забули. Чекали-чекали
Та й від голоду папір той вони гризти стали.
Перетерли аж на порох. Аж часи настали,
Коли в людей того м’яса стало зовсім мало.
Перестали вони м’ясом собак годувати.
А собаки ж уже звикли вдосталь м’яса мати.
Щоби людям їх неправду врешті-решт довести,
Велять пси котам указ той негайно принести.
Кинулись ті на горище указ той забрати,
А шкідливі миші врозтіч кинулись тікати.
Адже знали, що за шкоду мусять відповісти.
А коти вслід обіцяли усіх їх поїсти.
З тих часів котів собаки терпіти не можуть.
І ганяють їх, і лають кожну днину Божу.
А коти, хоч і не винні, від собак тікають.
Та мишей, що зле вчинили, постійно ганяють.
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, подумки гадають.
Аж тут кішка несе мишу, десь в полі зловила.
Діди мовчки на ту кішку усі подивились.
От один і каже: - Хлопці, а чи ж вам відомо,
Звідки миші з’явилися на світі оцьому?
Хтось, можливо, знав про теє, але слуха мовчки,
Щось новеньке, чи й відоме послухати хоче.
Все ж не мовчки тут сидіти. Хай розповідає.
Отож, ж дід повеселішав, що можливість має
Та й почина говорити: - В ті часи далекі,
Як прогнали людей з раю, жилось їм нелегко.
В поті чола собі хліба вони заробляли.
Хоч за свій гріх, зрозуміло самі ж і страждали.
А диявол, щоб ще важче життя їм зробити,
Був надумався ще й мишу на землю пустити.
Сотворив, аби та миша хліб в Адама крала.
Того хліба у Адама і так було мало,
А тут миша. Зовсім стало гірко йому жити.
Як Господь помітив теє, рішив пособити
Та й сотворив йому кішку, щоб мишей ловила.
От відтоді миша й кішка на світі з’явились.
Тут другий дід доєднався: - А як далі було?!
Коли люди розплодились, геть Бога забули.
У гріху взялися жити. Бог на те дивився
Досить довго, але, врешті, геть на них озлився
Та й надумав покарати – потоп напустити,
Аби грішників потопом усіх потопити.
Лише праведному Ною він про те повідав,
Велів ковчег будувати – пережити біди.
На ковчег той тварі всякі Ной зібрав зарані,
Як Господь відкрив, нарешті, всі небесні крани.
Полилась вода із неба, всю землю укрила.
Всіх людей на білім світі вона потопила.
Лиш ковчег по воді плава. А диявол бачить –
Не всі душі будуть в пеклі. Непорядок, значить.
Треба й ковчег потопити. Велів тоді миші,
Нехай вона зробить дірку в ковчеговім днищі.
Та тихесенько пробралась, у трюмі засіла
Та й взялася до підлого диявола діла.
Вигризла у днищі дірку – вода поступає.
Дуже скоро ковчег Ноя потопити має.
Аж тут кішка нагодилась та все те уздріла.
Перш за все, прогнала мишу, на ту дірку сіла
Та й хвостом своїм заткнула, щоб воду спинити.
Тож, дияволу не дала ковчег потопити.
За те Бог її відзначив, дозволив пухнатій
Жити поряд з чоловіком, селитися в хаті.
Тут і третій дід озвався: - А я інше знаю.
Ще від прадіда від свого оце пам’ятаю.
Жив-був цар. Якось зимою пішов полювати.
Слуги вигнали ведмедя. Виліз волохатий
І на царя. Звалив того, роздере на шмаття.
Слуги стали з переляку собак відпускати.
Налетіли злі собаки на ведмедя того,
З усіх боків стали рвати, кидатись на нього.
Ведмідь кинув царя й лісом подався тікати.
Отак удалось собакам царя врятувати.
У подяку за рятунок видав цар указа,
Щоби піддані собакам всім давали м’яса.
Той указ був на папері писаний цупкому,
Золота печатка царська стояла на ньому.
У той час коти й собаки іще дружно жили.
Тож собаки котам-друзям указ доручили,
Щоби ті оберігали. А тім ліньки стало.
Тож вони десь на горищі указ той поклали
Та веліли, аби миші його сторожили.
І так довго і спокійно вони досить жили.
Люди вдосталь м’яса мають і собаки мають,
Ще і котам з того м’яса дещицю лишають.
А про мишей всі забули. Чекали-чекали
Та й від голоду папір той вони гризти стали.
Перетерли аж на порох. Аж часи настали,
Коли в людей того м’яса стало зовсім мало.
Перестали вони м’ясом собак годувати.
А собаки ж уже звикли вдосталь м’яса мати.
Щоби людям їх неправду врешті-решт довести,
Велять пси котам указ той негайно принести.
Кинулись ті на горище указ той забрати,
А шкідливі миші врозтіч кинулись тікати.
Адже знали, що за шкоду мусять відповісти.
А коти вслід обіцяли усіх їх поїсти.
З тих часів котів собаки терпіти не можуть.
І ганяють їх, і лають кожну днину Божу.
А коти, хоч і не винні, від собак тікають.
Та мишей, що зле вчинили, постійно ганяють.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
