Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про мишей, котів та собак
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про мишей, котів та собак
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, подумки гадають.
Аж тут кішка несе мишу, десь в полі зловила.
Діди мовчки на ту кішку усі подивились.
От один і каже: - Хлопці, а чи ж вам відомо,
Звідки миші з’явилися на світі оцьому?
Хтось, можливо, знав про теє, але слуха мовчки,
Щось новеньке, чи й відоме послухати хоче.
Все ж не мовчки тут сидіти. Хай розповідає.
Отож, ж дід повеселішав, що можливість має
Та й почина говорити: - В ті часи далекі,
Як прогнали людей з раю, жилось їм нелегко.
В поті чола собі хліба вони заробляли.
Хоч за свій гріх, зрозуміло самі ж і страждали.
А диявол, щоб ще важче життя їм зробити,
Був надумався ще й мишу на землю пустити.
Сотворив, аби та миша хліб в Адама крала.
Того хліба у Адама і так було мало,
А тут миша. Зовсім стало гірко йому жити.
Як Господь помітив теє, рішив пособити
Та й сотворив йому кішку, щоб мишей ловила.
От відтоді миша й кішка на світі з’явились.
Тут другий дід доєднався: - А як далі було?!
Коли люди розплодились, геть Бога забули.
У гріху взялися жити. Бог на те дивився
Досить довго, але, врешті, геть на них озлився
Та й надумав покарати – потоп напустити,
Аби грішників потопом усіх потопити.
Лише праведному Ною він про те повідав,
Велів ковчег будувати – пережити біди.
На ковчег той тварі всякі Ной зібрав зарані,
Як Господь відкрив, нарешті, всі небесні крани.
Полилась вода із неба, всю землю укрила.
Всіх людей на білім світі вона потопила.
Лиш ковчег по воді плава. А диявол бачить –
Не всі душі будуть в пеклі. Непорядок, значить.
Треба й ковчег потопити. Велів тоді миші,
Нехай вона зробить дірку в ковчеговім днищі.
Та тихесенько пробралась, у трюмі засіла
Та й взялася до підлого диявола діла.
Вигризла у днищі дірку – вода поступає.
Дуже скоро ковчег Ноя потопити має.
Аж тут кішка нагодилась та все те уздріла.
Перш за все, прогнала мишу, на ту дірку сіла
Та й хвостом своїм заткнула, щоб воду спинити.
Тож, дияволу не дала ковчег потопити.
За те Бог її відзначив, дозволив пухнатій
Жити поряд з чоловіком, селитися в хаті.
Тут і третій дід озвався: - А я інше знаю.
Ще від прадіда від свого оце пам’ятаю.
Жив-був цар. Якось зимою пішов полювати.
Слуги вигнали ведмедя. Виліз волохатий
І на царя. Звалив того, роздере на шмаття.
Слуги стали з переляку собак відпускати.
Налетіли злі собаки на ведмедя того,
З усіх боків стали рвати, кидатись на нього.
Ведмідь кинув царя й лісом подався тікати.
Отак удалось собакам царя врятувати.
У подяку за рятунок видав цар указа,
Щоби піддані собакам всім давали м’яса.
Той указ був на папері писаний цупкому,
Золота печатка царська стояла на ньому.
У той час коти й собаки іще дружно жили.
Тож собаки котам-друзям указ доручили,
Щоби ті оберігали. А тім ліньки стало.
Тож вони десь на горищі указ той поклали
Та веліли, аби миші його сторожили.
І так довго і спокійно вони досить жили.
Люди вдосталь м’яса мають і собаки мають,
Ще і котам з того м’яса дещицю лишають.
А про мишей всі забули. Чекали-чекали
Та й від голоду папір той вони гризти стали.
Перетерли аж на порох. Аж часи настали,
Коли в людей того м’яса стало зовсім мало.
Перестали вони м’ясом собак годувати.
А собаки ж уже звикли вдосталь м’яса мати.
Щоби людям їх неправду врешті-решт довести,
Велять пси котам указ той негайно принести.
Кинулись ті на горище указ той забрати,
А шкідливі миші врозтіч кинулись тікати.
Адже знали, що за шкоду мусять відповісти.
А коти вслід обіцяли усіх їх поїсти.
З тих часів котів собаки терпіти не можуть.
І ганяють їх, і лають кожну днину Божу.
А коти, хоч і не винні, від собак тікають.
Та мишей, що зле вчинили, постійно ганяють.
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, подумки гадають.
Аж тут кішка несе мишу, десь в полі зловила.
Діди мовчки на ту кішку усі подивились.
От один і каже: - Хлопці, а чи ж вам відомо,
Звідки миші з’явилися на світі оцьому?
Хтось, можливо, знав про теє, але слуха мовчки,
Щось новеньке, чи й відоме послухати хоче.
Все ж не мовчки тут сидіти. Хай розповідає.
Отож, ж дід повеселішав, що можливість має
Та й почина говорити: - В ті часи далекі,
Як прогнали людей з раю, жилось їм нелегко.
В поті чола собі хліба вони заробляли.
Хоч за свій гріх, зрозуміло самі ж і страждали.
А диявол, щоб ще важче життя їм зробити,
Був надумався ще й мишу на землю пустити.
Сотворив, аби та миша хліб в Адама крала.
Того хліба у Адама і так було мало,
А тут миша. Зовсім стало гірко йому жити.
Як Господь помітив теє, рішив пособити
Та й сотворив йому кішку, щоб мишей ловила.
От відтоді миша й кішка на світі з’явились.
Тут другий дід доєднався: - А як далі було?!
Коли люди розплодились, геть Бога забули.
У гріху взялися жити. Бог на те дивився
Досить довго, але, врешті, геть на них озлився
Та й надумав покарати – потоп напустити,
Аби грішників потопом усіх потопити.
Лише праведному Ною він про те повідав,
Велів ковчег будувати – пережити біди.
На ковчег той тварі всякі Ной зібрав зарані,
Як Господь відкрив, нарешті, всі небесні крани.
Полилась вода із неба, всю землю укрила.
Всіх людей на білім світі вона потопила.
Лиш ковчег по воді плава. А диявол бачить –
Не всі душі будуть в пеклі. Непорядок, значить.
Треба й ковчег потопити. Велів тоді миші,
Нехай вона зробить дірку в ковчеговім днищі.
Та тихесенько пробралась, у трюмі засіла
Та й взялася до підлого диявола діла.
Вигризла у днищі дірку – вода поступає.
Дуже скоро ковчег Ноя потопити має.
Аж тут кішка нагодилась та все те уздріла.
Перш за все, прогнала мишу, на ту дірку сіла
Та й хвостом своїм заткнула, щоб воду спинити.
Тож, дияволу не дала ковчег потопити.
За те Бог її відзначив, дозволив пухнатій
Жити поряд з чоловіком, селитися в хаті.
Тут і третій дід озвався: - А я інше знаю.
Ще від прадіда від свого оце пам’ятаю.
Жив-був цар. Якось зимою пішов полювати.
Слуги вигнали ведмедя. Виліз волохатий
І на царя. Звалив того, роздере на шмаття.
Слуги стали з переляку собак відпускати.
Налетіли злі собаки на ведмедя того,
З усіх боків стали рвати, кидатись на нього.
Ведмідь кинув царя й лісом подався тікати.
Отак удалось собакам царя врятувати.
У подяку за рятунок видав цар указа,
Щоби піддані собакам всім давали м’яса.
Той указ був на папері писаний цупкому,
Золота печатка царська стояла на ньому.
У той час коти й собаки іще дружно жили.
Тож собаки котам-друзям указ доручили,
Щоби ті оберігали. А тім ліньки стало.
Тож вони десь на горищі указ той поклали
Та веліли, аби миші його сторожили.
І так довго і спокійно вони досить жили.
Люди вдосталь м’яса мають і собаки мають,
Ще і котам з того м’яса дещицю лишають.
А про мишей всі забули. Чекали-чекали
Та й від голоду папір той вони гризти стали.
Перетерли аж на порох. Аж часи настали,
Коли в людей того м’яса стало зовсім мало.
Перестали вони м’ясом собак годувати.
А собаки ж уже звикли вдосталь м’яса мати.
Щоби людям їх неправду врешті-решт довести,
Велять пси котам указ той негайно принести.
Кинулись ті на горище указ той забрати,
А шкідливі миші врозтіч кинулись тікати.
Адже знали, що за шкоду мусять відповісти.
А коти вслід обіцяли усіх їх поїсти.
З тих часів котів собаки терпіти не можуть.
І ганяють їх, і лають кожну днину Божу.
А коти, хоч і не винні, від собак тікають.
Та мишей, що зле вчинили, постійно ганяють.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
