Йшли козаки на війну турка воювати.
Довелося у селі однім ночувати.
По хатах їх розвели. А декілька стали
У жида, у шинкаря нічку ночували.
Жид же добре справу знав – того не минути,
Щоб чогось тим козакам в нього не стягнути.
А жидівська ж Паска вже має наступати.
Тож до свята він гусей встиг відготувати.
То вже точно украдуть! Що його робити?
Тож надумав козаків той жид одурити.
Їх на ліжко спати вклав, сам на коєць вклався,
Де сиділи гуси ті. На те сподівався,
Що з-під нього не вкрадуть. Та й заспав, небога.
Козаки вночі коєць витягли з-під нього
Та і далі подались турка воювати.
А жидові довелось тільки жалкувати…
Проминув відтоді час, десь війна триває.
А то якось у село вістка долітає:
Постарались козаки, з москалями купно,
Врешті в турка узяли Плевну неприступну.
Всі дивуються в селі козаками тими.
Один лише жид-шинкар знизає плечима:
- Що ж там козакам було якусь Плевну брати,
Як з-під мене спромоглись коєць з гусьми взяти.