Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
2025.12.27
12:49
Страх нагадує кригу,
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
2025.12.27
02:11
Боже, припини війну!
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
2025.12.26
22:33
Стільки народ мій мудрості втілив у приказки й прислів’я, що в дурнях залишатися якось уже й незручно. Ну, от хоча б: «Дозволь собаці лапу покласти на стіл,то він увесь захоче видертись». Або ж: «Зашморгом цей дивиться», «Добре говорить, а зле робить».
2025.12.26
22:25
Хоч родом з бувшого сторіччя,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
2025.12.26
17:24
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
2025.12.26
15:11
З віконня ковзнувши, стрибайте собі
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Горять вогні у долині, вся долина сяє.
Стомилося в путі військо, тепер спочиває.
Круг багать сидять солдати, нічого робити,
Повечеряли та й байки узялись травити.
Хто про жінок, хто про долю, хто про дива світу.
А там якось і до відьом дійшли непомітно.
Стали згадувать солдати, хто що чув чи знає.
Тут Микола одізвався: - Й не таке буває.
Мені, бачте й на шабаші вийшло побувати…
- Ой, Миколо, ти вже скажеш?! Не треба брехати!
- А чого мені брехати, як і, справді було.
Пам’ятаєте, два літа відтоді минуло,
Як дали мені відпустку. Я ж бігом зібрався,
Загорнув в торбину речі та й собі подався.
А дорога то неблизька, верстов відмотати
Треба мені чималенько. Та й десь ночувати.
Йду якось одної днини, уже сутеніє.
Бачу село при дорозі вогниками тліє.
Завернув у крайню хату та взявся просити,
Нехай пустять ночувати. Вийшла жінка звідти
Та і каже: - Я б пустила, та гостей чекаю.
А хата в мене малесенька, то, навіть, не знаю.
Будуть тобі заважати, не дадуть поспати.
- Та нічого, - кажу, - нам же к тому не звикати.
Натомився у дорозі, засну, як убитий.
Пожаліла, мабуть, жінка, рішила пустити.
Дала мені повечерять, я й уклався спати.
Спав чи ні, коли в опівніч входить баба в хату.
Далі друга, третя – ціла дюжина зібралась.
«Це, мабуть, не просто гості?!» - думка мені вкралась
Закрив очі, прислухаюсь, що ж то буде далі.
Ті посиділи на лавках. Тоді одна встала
Й каже усім: - Пора, сестри! Усі повставали,
А хазяйка біля печі ножика узяла
Та й встромила у долівку. Через нього вміло
Перекинулась і раптом в трубу полетіла.
А за нею друга, третя, загула й остання.
А в мені ж зробить те саме виникло бажання.
І так мене захопило, втриматись не в змозі.
Не біда, що утомився в далекій дорозі.
Бігом скочив до ножика та і перекинувсь.
Раптом, наче якийсь вітер ударив у спину.
Витягло мене трубою, у небо підняло,
Над лісами, болотами кудись потаскало.
Й притаскало до Києва на Лисую гору.
А там відьми всі збирались якраз на ту пору.
Тільки мене опустило, як відьма підходить,
Що у неї ночував я. І коня підводить
Мені білого та й каже: - Не втерпів, одначе!
Бери коня, тікай звідси, щоб ніхто не бачив.
Як ще жити не набридло, не втрачай і миті,
Бо, як хтось тебе замітить, то тобі не жити.
Спершу я розхоробри́вся, але потім бачу
В того голову свинячу, а в того собачу.
А одне на мене оком таким подивилось,
Що у мене руки й ноги умить затрусились.
Не став тоді сперечатись, на коня забрався.
А та мені: - Лети, - каже, - та не озирайся!
Птахом кінь здійнявся вгору, усе вище й вище.
Зовсім поряд сяють зорі, вітер в вухах свище.
А мені ж цікаво, що там між відьмами стало.
Не витримав,озирнувся…і усе пропало.
Полетів сторчма із неба, бо кінь десь подівся.
Добре, упав на стіг сіна, а то би убився.
Лежу ледь живий на сіні, в небо позираю,
Замість коня між ногами палицю тримаю.
Нога болить, тож ж додому годі вже дістатись,
Довелося з півдороги у полк повертатись.
Стомилося в путі військо, тепер спочиває.
Круг багать сидять солдати, нічого робити,
Повечеряли та й байки узялись травити.
Хто про жінок, хто про долю, хто про дива світу.
А там якось і до відьом дійшли непомітно.
Стали згадувать солдати, хто що чув чи знає.
Тут Микола одізвався: - Й не таке буває.
Мені, бачте й на шабаші вийшло побувати…
- Ой, Миколо, ти вже скажеш?! Не треба брехати!
- А чого мені брехати, як і, справді було.
Пам’ятаєте, два літа відтоді минуло,
Як дали мені відпустку. Я ж бігом зібрався,
Загорнув в торбину речі та й собі подався.
А дорога то неблизька, верстов відмотати
Треба мені чималенько. Та й десь ночувати.
Йду якось одної днини, уже сутеніє.
Бачу село при дорозі вогниками тліє.
Завернув у крайню хату та взявся просити,
Нехай пустять ночувати. Вийшла жінка звідти
Та і каже: - Я б пустила, та гостей чекаю.
А хата в мене малесенька, то, навіть, не знаю.
Будуть тобі заважати, не дадуть поспати.
- Та нічого, - кажу, - нам же к тому не звикати.
Натомився у дорозі, засну, як убитий.
Пожаліла, мабуть, жінка, рішила пустити.
Дала мені повечерять, я й уклався спати.
Спав чи ні, коли в опівніч входить баба в хату.
Далі друга, третя – ціла дюжина зібралась.
«Це, мабуть, не просто гості?!» - думка мені вкралась
Закрив очі, прислухаюсь, що ж то буде далі.
Ті посиділи на лавках. Тоді одна встала
Й каже усім: - Пора, сестри! Усі повставали,
А хазяйка біля печі ножика узяла
Та й встромила у долівку. Через нього вміло
Перекинулась і раптом в трубу полетіла.
А за нею друга, третя, загула й остання.
А в мені ж зробить те саме виникло бажання.
І так мене захопило, втриматись не в змозі.
Не біда, що утомився в далекій дорозі.
Бігом скочив до ножика та і перекинувсь.
Раптом, наче якийсь вітер ударив у спину.
Витягло мене трубою, у небо підняло,
Над лісами, болотами кудись потаскало.
Й притаскало до Києва на Лисую гору.
А там відьми всі збирались якраз на ту пору.
Тільки мене опустило, як відьма підходить,
Що у неї ночував я. І коня підводить
Мені білого та й каже: - Не втерпів, одначе!
Бери коня, тікай звідси, щоб ніхто не бачив.
Як ще жити не набридло, не втрачай і миті,
Бо, як хтось тебе замітить, то тобі не жити.
Спершу я розхоробри́вся, але потім бачу
В того голову свинячу, а в того собачу.
А одне на мене оком таким подивилось,
Що у мене руки й ноги умить затрусились.
Не став тоді сперечатись, на коня забрався.
А та мені: - Лети, - каже, - та не озирайся!
Птахом кінь здійнявся вгору, усе вище й вище.
Зовсім поряд сяють зорі, вітер в вухах свище.
А мені ж цікаво, що там між відьмами стало.
Не витримав,озирнувся…і усе пропало.
Полетів сторчма із неба, бо кінь десь подівся.
Добре, упав на стіг сіна, а то би убився.
Лежу ледь живий на сіні, в небо позираю,
Замість коня між ногами палицю тримаю.
Нога болить, тож ж додому годі вже дістатись,
Довелося з півдороги у полк повертатись.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
