Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Горять вогні у долині, вся долина сяє.
Стомилося в путі військо, тепер спочиває.
Круг багать сидять солдати, нічого робити,
Повечеряли та й байки узялись травити.
Хто про жінок, хто про долю, хто про дива світу.
А там якось і до відьом дійшли непомітно.
Стали згадувать солдати, хто що чув чи знає.
Тут Микола одізвався: - Й не таке буває.
Мені, бачте й на шабаші вийшло побувати…
- Ой, Миколо, ти вже скажеш?! Не треба брехати!
- А чого мені брехати, як і, справді було.
Пам’ятаєте, два літа відтоді минуло,
Як дали мені відпустку. Я ж бігом зібрався,
Загорнув в торбину речі та й собі подався.
А дорога то неблизька, верстов відмотати
Треба мені чималенько. Та й десь ночувати.
Йду якось одної днини, уже сутеніє.
Бачу село при дорозі вогниками тліє.
Завернув у крайню хату та взявся просити,
Нехай пустять ночувати. Вийшла жінка звідти
Та і каже: - Я б пустила, та гостей чекаю.
А хата в мене малесенька, то, навіть, не знаю.
Будуть тобі заважати, не дадуть поспати.
- Та нічого, - кажу, - нам же к тому не звикати.
Натомився у дорозі, засну, як убитий.
Пожаліла, мабуть, жінка, рішила пустити.
Дала мені повечерять, я й уклався спати.
Спав чи ні, коли в опівніч входить баба в хату.
Далі друга, третя – ціла дюжина зібралась.
«Це, мабуть, не просто гості?!» - думка мені вкралась
Закрив очі, прислухаюсь, що ж то буде далі.
Ті посиділи на лавках. Тоді одна встала
Й каже усім: - Пора, сестри! Усі повставали,
А хазяйка біля печі ножика узяла
Та й встромила у долівку. Через нього вміло
Перекинулась і раптом в трубу полетіла.
А за нею друга, третя, загула й остання.
А в мені ж зробить те саме виникло бажання.
І так мене захопило, втриматись не в змозі.
Не біда, що утомився в далекій дорозі.
Бігом скочив до ножика та і перекинувсь.
Раптом, наче якийсь вітер ударив у спину.
Витягло мене трубою, у небо підняло,
Над лісами, болотами кудись потаскало.
Й притаскало до Києва на Лисую гору.
А там відьми всі збирались якраз на ту пору.
Тільки мене опустило, як відьма підходить,
Що у неї ночував я. І коня підводить
Мені білого та й каже: - Не втерпів, одначе!
Бери коня, тікай звідси, щоб ніхто не бачив.
Як ще жити не набридло, не втрачай і миті,
Бо, як хтось тебе замітить, то тобі не жити.
Спершу я розхоробри́вся, але потім бачу
В того голову свинячу, а в того собачу.
А одне на мене оком таким подивилось,
Що у мене руки й ноги умить затрусились.
Не став тоді сперечатись, на коня забрався.
А та мені: - Лети, - каже, - та не озирайся!
Птахом кінь здійнявся вгору, усе вище й вище.
Зовсім поряд сяють зорі, вітер в вухах свище.
А мені ж цікаво, що там між відьмами стало.
Не витримав,озирнувся…і усе пропало.
Полетів сторчма із неба, бо кінь десь подівся.
Добре, упав на стіг сіна, а то би убився.
Лежу ледь живий на сіні, в небо позираю,
Замість коня між ногами палицю тримаю.
Нога болить, тож ж додому годі вже дістатись,
Довелося з півдороги у полк повертатись.
Стомилося в путі військо, тепер спочиває.
Круг багать сидять солдати, нічого робити,
Повечеряли та й байки узялись травити.
Хто про жінок, хто про долю, хто про дива світу.
А там якось і до відьом дійшли непомітно.
Стали згадувать солдати, хто що чув чи знає.
Тут Микола одізвався: - Й не таке буває.
Мені, бачте й на шабаші вийшло побувати…
- Ой, Миколо, ти вже скажеш?! Не треба брехати!
- А чого мені брехати, як і, справді було.
Пам’ятаєте, два літа відтоді минуло,
Як дали мені відпустку. Я ж бігом зібрався,
Загорнув в торбину речі та й собі подався.
А дорога то неблизька, верстов відмотати
Треба мені чималенько. Та й десь ночувати.
Йду якось одної днини, уже сутеніє.
Бачу село при дорозі вогниками тліє.
Завернув у крайню хату та взявся просити,
Нехай пустять ночувати. Вийшла жінка звідти
Та і каже: - Я б пустила, та гостей чекаю.
А хата в мене малесенька, то, навіть, не знаю.
Будуть тобі заважати, не дадуть поспати.
- Та нічого, - кажу, - нам же к тому не звикати.
Натомився у дорозі, засну, як убитий.
Пожаліла, мабуть, жінка, рішила пустити.
Дала мені повечерять, я й уклався спати.
Спав чи ні, коли в опівніч входить баба в хату.
Далі друга, третя – ціла дюжина зібралась.
«Це, мабуть, не просто гості?!» - думка мені вкралась
Закрив очі, прислухаюсь, що ж то буде далі.
Ті посиділи на лавках. Тоді одна встала
Й каже усім: - Пора, сестри! Усі повставали,
А хазяйка біля печі ножика узяла
Та й встромила у долівку. Через нього вміло
Перекинулась і раптом в трубу полетіла.
А за нею друга, третя, загула й остання.
А в мені ж зробить те саме виникло бажання.
І так мене захопило, втриматись не в змозі.
Не біда, що утомився в далекій дорозі.
Бігом скочив до ножика та і перекинувсь.
Раптом, наче якийсь вітер ударив у спину.
Витягло мене трубою, у небо підняло,
Над лісами, болотами кудись потаскало.
Й притаскало до Києва на Лисую гору.
А там відьми всі збирались якраз на ту пору.
Тільки мене опустило, як відьма підходить,
Що у неї ночував я. І коня підводить
Мені білого та й каже: - Не втерпів, одначе!
Бери коня, тікай звідси, щоб ніхто не бачив.
Як ще жити не набридло, не втрачай і миті,
Бо, як хтось тебе замітить, то тобі не жити.
Спершу я розхоробри́вся, але потім бачу
В того голову свинячу, а в того собачу.
А одне на мене оком таким подивилось,
Що у мене руки й ноги умить затрусились.
Не став тоді сперечатись, на коня забрався.
А та мені: - Лети, - каже, - та не озирайся!
Птахом кінь здійнявся вгору, усе вище й вище.
Зовсім поряд сяють зорі, вітер в вухах свище.
А мені ж цікаво, що там між відьмами стало.
Не витримав,озирнувся…і усе пропало.
Полетів сторчма із неба, бо кінь десь подівся.
Добре, упав на стіг сіна, а то би убився.
Лежу ледь живий на сіні, в небо позираю,
Замість коня між ногами палицю тримаю.
Нога болить, тож ж додому годі вже дістатись,
Довелося з півдороги у полк повертатись.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
