ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.18
05:33
Я уявити не можу,
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце немає тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце немає тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
2024.10.17
15:51
Скинувши Сатанаїла на землю із кодлом,
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
2024.10.17
11:56
пів біди визира із вікна
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
2024.10.17
10:07
маяк!
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
2024.10.17
09:27
Не так швидко, але вперто…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
2024.10.17
08:56
Щоразу, як заходить мова
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
2024.10.17
07:31
Вишенько-черешенько, дай-но свою ягідку,
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
2024.10.17
06:18
Негативні думки навернулися
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
2024.10.16
20:50
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
2024.10.16
13:13
В чому причина нинішнього страждання українського народу? Звісно, було 30 років "розбудови" країни по лекалах всенародної мудрості. Аж поки не стався останній всемудрий масовий вибір недопартії "слуг народу", що зламав усе і вся у внутрішніх механізма
2024.10.16
10:24
Хіба забудеш?
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
2024.10.16
09:52
У серці відлунює пісня чаклунки —
струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
2024.10.16
07:36
Жодних шансів… озирнулись…
Що б там хто не говорив,
І привабливо зімкнулись —
Бо повелено згори…
Темінь в темі… не цікаво
Ну і справи, ти диви
В сотий раз підносять каву…
Зупинися… не гніви…
Що б там хто не говорив,
І привабливо зімкнулись —
Бо повелено згори…
Темінь в темі… не цікаво
Ну і справи, ти диви
В сотий раз підносять каву…
Зупинися… не гніви…
2024.10.16
07:31
Я давно не торкався цих стебел,
Із яких ми, зробивши постіль,
Мрійно зводили очі до неба,
Наче манну чекали звідтіль.
Сподівався – і врешті потрапив
До цих місць, де й тепер наяву
Твого тіла привабливий запах
Освіжає високу траву.
Із яких ми, зробивши постіль,
Мрійно зводили очі до неба,
Наче манну чекали звідтіль.
Сподівався – і врешті потрапив
До цих місць, де й тепер наяву
Твого тіла привабливий запах
Освіжає високу траву.
2024.10.16
06:19
Здичавілі грона винограду
в безнадії дивляться у світ,
на задвірках кинутого саду
він плодив людині стільки літ,
а тепер самотньо помирає
геть забутий, наче не годив,
прилітають ще пташині зграї,
доїдати із лози плоди.
в безнадії дивляться у світ,
на задвірках кинутого саду
він плодив людині стільки літ,
а тепер самотньо помирає
геть забутий, наче не годив,
прилітають ще пташині зграї,
доїдати із лози плоди.
2024.10.15
22:16
Замісила бабця тісто
Дід замовив пирогів
І поперлися за місто…
До природи на прогін…
Розстелили скатертину
Всілись чемно на траві
Чарка витекла в чарчину
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дід замовив пирогів
І поперлися за місто…
До природи на прогін…
Розстелили скатертину
Всілись чемно на траві
Чарка витекла в чарчину
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.28
2024.09.25
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Колись грамотних людей було зовсім мало.
Були села, де попів зроду не бувало.
Ні молитись, ні хреста покласти не вміли
У тих селах люди, тож дикунами й жили.
Якось у таке село, де попів не знали,
І попа, і дяка з ним волості прислали.
Люди збіглися селом на ту вістку прямо,
Наче то купець прибув сюди з гарним крамом.
Чи цигани привели ведмедя з собою.
Оточили тих прибульців селяни юрбою.
А збіглося все село. Першим добре знати,
Тож останні заходились у перших питати:
- Чи такий піп, як і ми? -Та такий, їй Богу.
Тільки ззаду ще коса теліпає в нього.
- А така, як у дівчат, чи в очіпок вбрана?
- Ні, розчесана вона, вимита старанно.
- А у дяка є коса? – Є та менша того.
Стоять так і гомонять – що та і до чого.
А піп мовить: - Треба б нам хату одібрати,
Поки справжню церкву ми зможем збудувати.
Одібрали. Піп зайшов, народ слідом пхає,
Бо ж молитися їх піп научити має.
Піп і каже: - Тож глядіть, що робити буду,
То і ви слідом робіть також, добрі люди.
Отак хрест святий кладіть, так поклони бийте.
Тут кадило дяк підніс, піп з ним став ходити
Та кадити. А народ хреститься щосили
І поклони гатить так, аж гулі набили.
Та чи дяк так учинив, чи так само стало
Та жарина за халяву попові упала.
Спершу дума він: «Нехай, що вона удіє
Крізь онучу! Згасне там», – майнула надія.
Та ногою туп-туп-туп, аби загасити.
А миряни і собі давай тупотіти.
А жарина ж не згаса, припіка, проклята.
Він ногою дриг-дриг-дриг, аж вона у п’яти.
А миряни всі за ним дригають ногами.
Тут онучу пропекло аж до тіла прямо.
Піп миттєво долі сів, чобіт став знімати
Та й закинув у куток: – Анафемо, клята!
А миряни і собі бігом посідали.
Роззувалися й в куток чоботи кидали
Саме в той, де піп сидить. Бачить – біда буде:
Закидають у кутку чоботами люди,
Що й ворожка не пізна. Тож мерщій піднявся,
Вхопив чоботи та з «церкви» чимскоріш подався.
А миряни і собі чоботи вхопили,
За настраханим попом гуртом полетіли…
Отакі були часи, така служба Божа,
Кажуть люди. Чи було, чи вигадки, може?
Були села, де попів зроду не бувало.
Ні молитись, ні хреста покласти не вміли
У тих селах люди, тож дикунами й жили.
Якось у таке село, де попів не знали,
І попа, і дяка з ним волості прислали.
Люди збіглися селом на ту вістку прямо,
Наче то купець прибув сюди з гарним крамом.
Чи цигани привели ведмедя з собою.
Оточили тих прибульців селяни юрбою.
А збіглося все село. Першим добре знати,
Тож останні заходились у перших питати:
- Чи такий піп, як і ми? -Та такий, їй Богу.
Тільки ззаду ще коса теліпає в нього.
- А така, як у дівчат, чи в очіпок вбрана?
- Ні, розчесана вона, вимита старанно.
- А у дяка є коса? – Є та менша того.
Стоять так і гомонять – що та і до чого.
А піп мовить: - Треба б нам хату одібрати,
Поки справжню церкву ми зможем збудувати.
Одібрали. Піп зайшов, народ слідом пхає,
Бо ж молитися їх піп научити має.
Піп і каже: - Тож глядіть, що робити буду,
То і ви слідом робіть також, добрі люди.
Отак хрест святий кладіть, так поклони бийте.
Тут кадило дяк підніс, піп з ним став ходити
Та кадити. А народ хреститься щосили
І поклони гатить так, аж гулі набили.
Та чи дяк так учинив, чи так само стало
Та жарина за халяву попові упала.
Спершу дума він: «Нехай, що вона удіє
Крізь онучу! Згасне там», – майнула надія.
Та ногою туп-туп-туп, аби загасити.
А миряни і собі давай тупотіти.
А жарина ж не згаса, припіка, проклята.
Він ногою дриг-дриг-дриг, аж вона у п’яти.
А миряни всі за ним дригають ногами.
Тут онучу пропекло аж до тіла прямо.
Піп миттєво долі сів, чобіт став знімати
Та й закинув у куток: – Анафемо, клята!
А миряни і собі бігом посідали.
Роззувалися й в куток чоботи кидали
Саме в той, де піп сидить. Бачить – біда буде:
Закидають у кутку чоботами люди,
Що й ворожка не пізна. Тож мерщій піднявся,
Вхопив чоботи та з «церкви» чимскоріш подався.
А миряни і собі чоботи вхопили,
За настраханим попом гуртом полетіли…
Отакі були часи, така служба Божа,
Кажуть люди. Чи було, чи вигадки, може?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію