ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Колись грамотних людей було зовсім мало.
Були села, де попів зроду не бувало.
Ні молитись, ні хреста покласти не вміли
У тих селах люди, тож дикунами й жили.
Якось у таке село, де попів не знали,
І попа, і дяка з ним волості прислали.
Люди збіглися селом на ту вістку прямо,
Наче то купець прибув сюди з гарним крамом.
Чи цигани привели ведмедя з собою.
Оточили тих прибульців селяни юрбою.
А збіглося все село. Першим добре знати,
Тож останні заходились у перших питати:
- Чи такий піп, як і ми? -Та такий, їй Богу.
Тільки ззаду ще коса теліпає в нього.
- А така, як у дівчат, чи в очіпок вбрана?
- Ні, розчесана вона, вимита старанно.
- А у дяка є коса? – Є та менша того.
Стоять так і гомонять – що та і до чого.
А піп мовить: - Треба б нам хату одібрати,
Поки справжню церкву ми зможем збудувати.
Одібрали. Піп зайшов, народ слідом пхає,
Бо ж молитися їх піп научити має.
Піп і каже: - Тож глядіть, що робити буду,
То і ви слідом робіть також, добрі люди.
Отак хрест святий кладіть, так поклони бийте.
Тут кадило дяк підніс, піп з ним став ходити
Та кадити. А народ хреститься щосили
І поклони гатить так, аж гулі набили.
Та чи дяк так учинив, чи так само стало
Та жарина за халяву попові упала.
Спершу дума він: «Нехай, що вона удіє
Крізь онучу! Згасне там», – майнула надія.
Та ногою туп-туп-туп, аби загасити.
А миряни і собі давай тупотіти.
А жарина ж не згаса, припіка, проклята.
Він ногою дриг-дриг-дриг, аж вона у п’яти.
А миряни всі за ним дригають ногами.
Тут онучу пропекло аж до тіла прямо.
Піп миттєво долі сів, чобіт став знімати
Та й закинув у куток: – Анафемо, клята!
А миряни і собі бігом посідали.
Роззувалися й в куток чоботи кидали
Саме в той, де піп сидить. Бачить – біда буде:
Закидають у кутку чоботами люди,
Що й ворожка не пізна. Тож мерщій піднявся,
Вхопив чоботи та з «церкви» чимскоріш подався.
А миряни і собі чоботи вхопили,
За настраханим попом гуртом полетіли…
Отакі були часи, така служба Божа,
Кажуть люди. Чи було, чи вигадки, може?
Були села, де попів зроду не бувало.
Ні молитись, ні хреста покласти не вміли
У тих селах люди, тож дикунами й жили.
Якось у таке село, де попів не знали,
І попа, і дяка з ним волості прислали.
Люди збіглися селом на ту вістку прямо,
Наче то купець прибув сюди з гарним крамом.
Чи цигани привели ведмедя з собою.
Оточили тих прибульців селяни юрбою.
А збіглося все село. Першим добре знати,
Тож останні заходились у перших питати:
- Чи такий піп, як і ми? -Та такий, їй Богу.
Тільки ззаду ще коса теліпає в нього.
- А така, як у дівчат, чи в очіпок вбрана?
- Ні, розчесана вона, вимита старанно.
- А у дяка є коса? – Є та менша того.
Стоять так і гомонять – що та і до чого.
А піп мовить: - Треба б нам хату одібрати,
Поки справжню церкву ми зможем збудувати.
Одібрали. Піп зайшов, народ слідом пхає,
Бо ж молитися їх піп научити має.
Піп і каже: - Тож глядіть, що робити буду,
То і ви слідом робіть також, добрі люди.
Отак хрест святий кладіть, так поклони бийте.
Тут кадило дяк підніс, піп з ним став ходити
Та кадити. А народ хреститься щосили
І поклони гатить так, аж гулі набили.
Та чи дяк так учинив, чи так само стало
Та жарина за халяву попові упала.
Спершу дума він: «Нехай, що вона удіє
Крізь онучу! Згасне там», – майнула надія.
Та ногою туп-туп-туп, аби загасити.
А миряни і собі давай тупотіти.
А жарина ж не згаса, припіка, проклята.
Він ногою дриг-дриг-дриг, аж вона у п’яти.
А миряни всі за ним дригають ногами.
Тут онучу пропекло аж до тіла прямо.
Піп миттєво долі сів, чобіт став знімати
Та й закинув у куток: – Анафемо, клята!
А миряни і собі бігом посідали.
Роззувалися й в куток чоботи кидали
Саме в той, де піп сидить. Бачить – біда буде:
Закидають у кутку чоботами люди,
Що й ворожка не пізна. Тож мерщій піднявся,
Вхопив чоботи та з «церкви» чимскоріш подався.
А миряни і собі чоботи вхопили,
За настраханим попом гуртом полетіли…
Отакі були часи, така служба Божа,
Кажуть люди. Чи було, чи вигадки, може?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію