Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Колись грамотних людей було зовсім мало.
Були села, де попів зроду не бувало.
Ні молитись, ні хреста покласти не вміли
У тих селах люди, тож дикунами й жили.
Якось у таке село, де попів не знали,
І попа, і дяка з ним волості прислали.
Люди збіглися селом на ту вістку прямо,
Наче то купець прибув сюди з гарним крамом.
Чи цигани привели ведмедя з собою.
Оточили тих прибульців селяни юрбою.
А збіглося все село. Першим добре знати,
Тож останні заходились у перших питати:
- Чи такий піп, як і ми? -Та такий, їй Богу.
Тільки ззаду ще коса теліпає в нього.
- А така, як у дівчат, чи в очіпок вбрана?
- Ні, розчесана вона, вимита старанно.
- А у дяка є коса? – Є та менша того.
Стоять так і гомонять – що та і до чого.
А піп мовить: - Треба б нам хату одібрати,
Поки справжню церкву ми зможем збудувати.
Одібрали. Піп зайшов, народ слідом пхає,
Бо ж молитися їх піп научити має.
Піп і каже: - Тож глядіть, що робити буду,
То і ви слідом робіть також, добрі люди.
Отак хрест святий кладіть, так поклони бийте.
Тут кадило дяк підніс, піп з ним став ходити
Та кадити. А народ хреститься щосили
І поклони гатить так, аж гулі набили.
Та чи дяк так учинив, чи так само стало
Та жарина за халяву попові упала.
Спершу дума він: «Нехай, що вона удіє
Крізь онучу! Згасне там», – майнула надія.
Та ногою туп-туп-туп, аби загасити.
А миряни і собі давай тупотіти.
А жарина ж не згаса, припіка, проклята.
Він ногою дриг-дриг-дриг, аж вона у п’яти.
А миряни всі за ним дригають ногами.
Тут онучу пропекло аж до тіла прямо.
Піп миттєво долі сів, чобіт став знімати
Та й закинув у куток: – Анафемо, клята!
А миряни і собі бігом посідали.
Роззувалися й в куток чоботи кидали
Саме в той, де піп сидить. Бачить – біда буде:
Закидають у кутку чоботами люди,
Що й ворожка не пізна. Тож мерщій піднявся,
Вхопив чоботи та з «церкви» чимскоріш подався.
А миряни і собі чоботи вхопили,
За настраханим попом гуртом полетіли…
Отакі були часи, така служба Божа,
Кажуть люди. Чи було, чи вигадки, може?
Були села, де попів зроду не бувало.
Ні молитись, ні хреста покласти не вміли
У тих селах люди, тож дикунами й жили.
Якось у таке село, де попів не знали,
І попа, і дяка з ним волості прислали.
Люди збіглися селом на ту вістку прямо,
Наче то купець прибув сюди з гарним крамом.
Чи цигани привели ведмедя з собою.
Оточили тих прибульців селяни юрбою.
А збіглося все село. Першим добре знати,
Тож останні заходились у перших питати:
- Чи такий піп, як і ми? -Та такий, їй Богу.
Тільки ззаду ще коса теліпає в нього.
- А така, як у дівчат, чи в очіпок вбрана?
- Ні, розчесана вона, вимита старанно.
- А у дяка є коса? – Є та менша того.
Стоять так і гомонять – що та і до чого.
А піп мовить: - Треба б нам хату одібрати,
Поки справжню церкву ми зможем збудувати.
Одібрали. Піп зайшов, народ слідом пхає,
Бо ж молитися їх піп научити має.
Піп і каже: - Тож глядіть, що робити буду,
То і ви слідом робіть також, добрі люди.
Отак хрест святий кладіть, так поклони бийте.
Тут кадило дяк підніс, піп з ним став ходити
Та кадити. А народ хреститься щосили
І поклони гатить так, аж гулі набили.
Та чи дяк так учинив, чи так само стало
Та жарина за халяву попові упала.
Спершу дума він: «Нехай, що вона удіє
Крізь онучу! Згасне там», – майнула надія.
Та ногою туп-туп-туп, аби загасити.
А миряни і собі давай тупотіти.
А жарина ж не згаса, припіка, проклята.
Він ногою дриг-дриг-дриг, аж вона у п’яти.
А миряни всі за ним дригають ногами.
Тут онучу пропекло аж до тіла прямо.
Піп миттєво долі сів, чобіт став знімати
Та й закинув у куток: – Анафемо, клята!
А миряни і собі бігом посідали.
Роззувалися й в куток чоботи кидали
Саме в той, де піп сидить. Бачить – біда буде:
Закидають у кутку чоботами люди,
Що й ворожка не пізна. Тож мерщій піднявся,
Вхопив чоботи та з «церкви» чимскоріш подався.
А миряни і собі чоботи вхопили,
За настраханим попом гуртом полетіли…
Отакі були часи, така служба Божа,
Кажуть люди. Чи було, чи вигадки, може?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
