Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Колись грамотних людей було зовсім мало.
Були села, де попів зроду не бувало.
Ні молитись, ні хреста покласти не вміли
У тих селах люди, тож дикунами й жили.
Якось у таке село, де попів не знали,
І попа, і дяка з ним волості прислали.
Люди збіглися селом на ту вістку прямо,
Наче то купець прибув сюди з гарним крамом.
Чи цигани привели ведмедя з собою.
Оточили тих прибульців селяни юрбою.
А збіглося все село. Першим добре знати,
Тож останні заходились у перших питати:
- Чи такий піп, як і ми? -Та такий, їй Богу.
Тільки ззаду ще коса теліпає в нього.
- А така, як у дівчат, чи в очіпок вбрана?
- Ні, розчесана вона, вимита старанно.
- А у дяка є коса? – Є та менша того.
Стоять так і гомонять – що та і до чого.
А піп мовить: - Треба б нам хату одібрати,
Поки справжню церкву ми зможем збудувати.
Одібрали. Піп зайшов, народ слідом пхає,
Бо ж молитися їх піп научити має.
Піп і каже: - Тож глядіть, що робити буду,
То і ви слідом робіть також, добрі люди.
Отак хрест святий кладіть, так поклони бийте.
Тут кадило дяк підніс, піп з ним став ходити
Та кадити. А народ хреститься щосили
І поклони гатить так, аж гулі набили.
Та чи дяк так учинив, чи так само стало
Та жарина за халяву попові упала.
Спершу дума він: «Нехай, що вона удіє
Крізь онучу! Згасне там», – майнула надія.
Та ногою туп-туп-туп, аби загасити.
А миряни і собі давай тупотіти.
А жарина ж не згаса, припіка, проклята.
Він ногою дриг-дриг-дриг, аж вона у п’яти.
А миряни всі за ним дригають ногами.
Тут онучу пропекло аж до тіла прямо.
Піп миттєво долі сів, чобіт став знімати
Та й закинув у куток: – Анафемо, клята!
А миряни і собі бігом посідали.
Роззувалися й в куток чоботи кидали
Саме в той, де піп сидить. Бачить – біда буде:
Закидають у кутку чоботами люди,
Що й ворожка не пізна. Тож мерщій піднявся,
Вхопив чоботи та з «церкви» чимскоріш подався.
А миряни і собі чоботи вхопили,
За настраханим попом гуртом полетіли…
Отакі були часи, така служба Божа,
Кажуть люди. Чи було, чи вигадки, може?
Були села, де попів зроду не бувало.
Ні молитись, ні хреста покласти не вміли
У тих селах люди, тож дикунами й жили.
Якось у таке село, де попів не знали,
І попа, і дяка з ним волості прислали.
Люди збіглися селом на ту вістку прямо,
Наче то купець прибув сюди з гарним крамом.
Чи цигани привели ведмедя з собою.
Оточили тих прибульців селяни юрбою.
А збіглося все село. Першим добре знати,
Тож останні заходились у перших питати:
- Чи такий піп, як і ми? -Та такий, їй Богу.
Тільки ззаду ще коса теліпає в нього.
- А така, як у дівчат, чи в очіпок вбрана?
- Ні, розчесана вона, вимита старанно.
- А у дяка є коса? – Є та менша того.
Стоять так і гомонять – що та і до чого.
А піп мовить: - Треба б нам хату одібрати,
Поки справжню церкву ми зможем збудувати.
Одібрали. Піп зайшов, народ слідом пхає,
Бо ж молитися їх піп научити має.
Піп і каже: - Тож глядіть, що робити буду,
То і ви слідом робіть також, добрі люди.
Отак хрест святий кладіть, так поклони бийте.
Тут кадило дяк підніс, піп з ним став ходити
Та кадити. А народ хреститься щосили
І поклони гатить так, аж гулі набили.
Та чи дяк так учинив, чи так само стало
Та жарина за халяву попові упала.
Спершу дума він: «Нехай, що вона удіє
Крізь онучу! Згасне там», – майнула надія.
Та ногою туп-туп-туп, аби загасити.
А миряни і собі давай тупотіти.
А жарина ж не згаса, припіка, проклята.
Він ногою дриг-дриг-дриг, аж вона у п’яти.
А миряни всі за ним дригають ногами.
Тут онучу пропекло аж до тіла прямо.
Піп миттєво долі сів, чобіт став знімати
Та й закинув у куток: – Анафемо, клята!
А миряни і собі бігом посідали.
Роззувалися й в куток чоботи кидали
Саме в той, де піп сидить. Бачить – біда буде:
Закидають у кутку чоботами люди,
Що й ворожка не пізна. Тож мерщій піднявся,
Вхопив чоботи та з «церкви» чимскоріш подався.
А миряни і собі чоботи вхопили,
За настраханим попом гуртом полетіли…
Отакі були часи, така служба Божа,
Кажуть люди. Чи було, чи вигадки, може?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
