Він інший. Він - мачо. А я – звичайнісінький хлопець.
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.

У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагди…
А в мене – сухий, запустілий і сірий Канзас.
Він знає, коли та кому показати характер.
Кого запросити до серця, кому туди зась.

Йому легковажне й віршоване не притаманне.
Тому і байок не побачиш у нього в меню.
То він не повівся, б як я, на любовні омани.
Навряд чи серйозно повірив би в ту маячню.

Він раціональний, насправді прагматик від Бога,
Бо розум із мріями пильний, як поліціянт.
Він не ностальгує, бо знає, що будь-який спогад -
Це співи померлих птахів, дух зів’ялих троянд.

У нього в очах майоріє таке незбориме,
Що всі розуміють: змагатися – просто дурня.
Він досить рішучій, то голосно грюкне дверима,
Де я б на порозі ще товкся, напевно, півдня.

Усе необхідне за мить обере та підкреслить.
Позбудеться зайвого швидко та геть без жалю.
У нього в душі не почнеться розслаблений безлад
Відлуннями неактуальних давно вже «люблю».

Він точно не влипне в кохання - воно павутиння
Скоріше для різних дівуль, ніби для комарні.
Його ідеал є простим: де інстинкти газдині
Та матері, а не потрахатись, все ж основні.

Він знає: комфортність – це те, що розсудливу суму
Самотностей зацементує в пристойну сім'ю.
То дивно, чого це він із розчарованим сумом
Із дзеркала заздрісно зирка на долю мою.

2024