Від совковості ліки непросто знайти.
І війна – мабуть, форма гіркої спокути.
І чому дехто так вже боїться орди,
Якщо з себе її він не вигнав нікуди?
Чутно голос слабкий: «Щось, здається мені,
Далебі, є проблеми у нашої влади…».
І одразу істерика: «Що за дурні
Ці слова?»… Починають так гучно волати –
Тії крики почують, напевно, мерці
Хоч і скрізь шар землі та могильнії плити.
Не здивує, коли «демократи» оці
Забажають і терміни ще обнулити.
«Як ти смієш! Ти йолоп! Скажи-ризикни,
Що колись юнаком він смалив конопельки!
Та це п’ята колонна! Та всіх нас вони
Поховають, якщо не заткнути їм пельки!
Хто посміє сказати – кумир наш без рук
Гірше, ніж хтось іще, грає на піаніно -
То є ворог народу, загарбнику друг!
Розіп’яти! Повісити! Чуєш, скотино?».
Хай Бог милує! Бо демократія ця –
Щось подібне до того, що нині в ординців.
Не позбулись совковості ще до кінця -
До Європи пускають хіба поодинці.
Всім, хто з чимось незгодний, заткнути роти.
Язики вкоротити, де мовили гостро.
І чому люди ці так бояться орди?
Там зійшли б за своїх вони, є щось підозра.
Ну давай, «демократе» - катуй та мордуй.
Жди міцної руки, а від неї - порядку.
Далебі, важко гнати з країни орду,
Не прогнавши ординство із себе спочатку.