Останній вірш душа напише на своїй
невидимій для ока оболонці.
Вона не виграла цей вирішальний бій.
Вона його програла? Сонце
пропало в непроглядній чорноті,
нічого й цятки світлого не видно.
Трапляються затьмарення в бутті,
для чогось, очевидно, необхідні.

Зоставшись в безпросвітній чорноті,
утративши усі орієнтири,
зайнятись чим затемненій душі?
В собі шукати світлотворчі сили.

Ні зовні, ні у чомусь – у собі,
де джерело невичерпно багате
поширюючих світло промінців,
якщо його удасться розшукати.

Якщо – це міра не умов, – зусиль,
докладених до пошуків затятих,
попри утому, страх й гризучий біль,
які пітьмою слідують по п’ятах.

У темноті не пишуться вірші.
І той останній, лишений на оболонці,
не прочитати наново душі,
поки вона не створить нове сонце.
Поволі освітляючи пітьму,
перечитає, що лишила на прощання
й задумається – а чому
цей має зоставатися останнім?

травень 24