Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про королька
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про королька
Дідусь з онуком подалися в ліс.
Якраз весна, навкруг все зеленіє,
Усе яскраво розквітає скрізь
Й душа від того в кожного радіє.
Ліс недалеко, скоро за селом.
Туди частенько з дідусем ходили.
Але улітку то усе було,
А тут весна лиш набирає сили.
Отож, цікаво хлопцю все навкруг,
Все розглядає та про все питає.
Весняний в себе удихає дух
Й від того в нього оченята сяють.
У розпалі якраз весняний день
І сонечко із неба пригріває.
Пташки співають весняних пісень
І теж у хлопця настрій піднімають.
Там десь сорока раптом затріщить,
Ворона каркне, але то нічого.
Пташиний спів усе одно дзвенить
І їм ніяк не перебити йо́го.
Навкруг берізки радо шелестять.
А далі сосни потяглись, ялини.
- Дідусю, глянь, синички он сидять!
Тільки, якісь вони, здається, дивні?!
В синичок, наче ж, жовтуватий низ.
Та й довший хвіст і голова маленька.
А ці, напевно, менші їх на зріст
Та й черевце не жовте, а сіреньке.
Хіба лиш жовтий чуб на голові.
То не синички? – Не синички, звісно.
Поглянь: маленькі, а такі живі.
То корольки – найменші птахи в лісі.
Іще золотомушками їх звуть
За отой чубчик жовтий, як корона.
Тобі б ще співу їхнього почуть.
Та тут поблизу каркнула ворона
І корольків, неначе вітер зніс.
- Лякливі трохи, бо ж маленькі птахи,
Як міряти від дзьоба і по хвіст,
То сантиметрів десять. Із розмахом,
Крил, мабуть, цілих двадцять наберуть.
А важить птаха вісім грам усьо́го.
То як, скажи, їй не лякливій буть?
Дід на ворону подивився строго
І та, мов зрозуміла, ізнялась
Із карканням та й лісом полетіла.
Тут звідкись зграйка корольків взялась,
На гілочки сосни тоненькі сіли.
Але на місці жодне не вси́дить.
Весь час перелітають, щось шукають.
Учепиться за гілочку й висить
Вниз головою й весело співає.
- А що вони шукають у гіллі?
- Комах усяких, павуків, личинок.
За здобич їм ідуть лише малі.
Ще ягоди їсть терна, черемшини.
Хоча й мале, але за рік з’їда
Комашок десь до десяти мільйонів.
Як не поїсть годину – то біда,
Той «голод» доведе її до скону.
Тож крутиться маленька цілий день.
Там щось ухопить, там комашку клюне.
А у перервах і співа пісень.
Тож їй ніколи не буває сумно.
- А взимку? Що зимою їсть вона?
- З ялин насіння чи комах, що вітром
Здуває часом. А бува пірна
У мох й комашок добуває звідти.
Зимою із синичками вони
Літають в зграї, залітають часом
В сади і парки. Там, поміж людьми
Харчуються з добра людського разом.
Зими переживе не всяка з них,
Від холоду багато помирає.
Та лиш весна ступає на поріг,
Вертаються в ліси, хто виживає.
На пари розділяються й самець
На гілочці тонесенькій ялини
Чи то сосни, чи буде ялівець,
Гніздо ладнає: тягне мох, стеблини,
Лишайник чи тоненькі гілочки.
І скоро десь на дереві високо,
Щоб ніякі не влізли хижаки
І, щоб не видно ні з якого боку,
З’являється гніздечко, а у нім
Вже скоро й пташенята. Мама й тато
Весь білий день комах збирають їм,
Бо ж пташенят буває і десяток.
За місяць ті й дорослими стають,
Летять з гнізда. Батьки ж не спочивають,
У те гніздечко, що уже зів’ють,
Вони нові яєчка відкладають.
Отож, із двадцять пташенят за рік
В сім’ї буває. Хоч багато гине
Зимою та й короткий пташок вік,
За літо нова виростає зміна.
- А чому пташок корольками звуть?
Дід усміхнувся: - То давно бувало.
Людей на світі не було, мабуть.
Ще тільки сонце сяяти почало.
Тоді була ще молода Земля,
Ліси росли та розливались води.
Надумав Бог обрати короля,
Над птахами який би верховодив.
Зібрав птахів зі всього світу він
Та й каже: - Короля вам хочу дати.
Король же має бути лиш один.
Той, хто найвище зможе політати,
Під самим сонцем й стане королем.
Знялися птахи й в небо полетіли
Усі підряд – велике і мале.
Бо ж кожне бути королем хотіло.
Ворони, галки, сови, горобці,
Сороки, сойки, голуби, синиці.
І журавлі, і лебеді. Та всі
Кружляли десь у піднебесній висі.
Цвірінькало і каркало з небес,
І жайвір пісню радісну виводив,
Невидимий у піднебессі десь.
Лише орел сидів спокійний, гордий.
Бо ж знав: ніхто висо́ко не злетить,
Як здатен він. Отож вперед не рвався.
А ще в траві тихесенько сидить
Маленький птах, не знати як і звався.
Поки орел надумався злітать,
Той непомітно на хвоста усівся,
Аби орел зміг в небеса піднять.
Орел змахнув крилами, в небо звівся.
Все вище й вище стрімко підліта.
Вже вище, навіть, вищих хмар піднявся.
Для всіх то недосяжна висота.
Він вже згори всіх гордо роздивлявся.
Аж раптом пташка із хвоста знялась
І вище нього в небо підлетіла.
Бог, як уздрів те, раптом засміявсь.
- Ти бач, таке мале всіх одурило
І піднялося в небо вище всіх.
Для короля, звичайно, малувате.
Але, раз птах отак злетіти зміг,
Короликом його ми будем звати.
Відтоді так воно уже й пішло –
Королик- корольок всі звикли звати…
А нам вже слід вертатися в село,
Бабусі щоб з обідом не чекати.
Якраз весна, навкруг все зеленіє,
Усе яскраво розквітає скрізь
Й душа від того в кожного радіє.
Ліс недалеко, скоро за селом.
Туди частенько з дідусем ходили.
Але улітку то усе було,
А тут весна лиш набирає сили.
Отож, цікаво хлопцю все навкруг,
Все розглядає та про все питає.
Весняний в себе удихає дух
Й від того в нього оченята сяють.
У розпалі якраз весняний день
І сонечко із неба пригріває.
Пташки співають весняних пісень
І теж у хлопця настрій піднімають.
Там десь сорока раптом затріщить,
Ворона каркне, але то нічого.
Пташиний спів усе одно дзвенить
І їм ніяк не перебити йо́го.
Навкруг берізки радо шелестять.
А далі сосни потяглись, ялини.
- Дідусю, глянь, синички он сидять!
Тільки, якісь вони, здається, дивні?!
В синичок, наче ж, жовтуватий низ.
Та й довший хвіст і голова маленька.
А ці, напевно, менші їх на зріст
Та й черевце не жовте, а сіреньке.
Хіба лиш жовтий чуб на голові.
То не синички? – Не синички, звісно.
Поглянь: маленькі, а такі живі.
То корольки – найменші птахи в лісі.
Іще золотомушками їх звуть
За отой чубчик жовтий, як корона.
Тобі б ще співу їхнього почуть.
Та тут поблизу каркнула ворона
І корольків, неначе вітер зніс.
- Лякливі трохи, бо ж маленькі птахи,
Як міряти від дзьоба і по хвіст,
То сантиметрів десять. Із розмахом,
Крил, мабуть, цілих двадцять наберуть.
А важить птаха вісім грам усьо́го.
То як, скажи, їй не лякливій буть?
Дід на ворону подивився строго
І та, мов зрозуміла, ізнялась
Із карканням та й лісом полетіла.
Тут звідкись зграйка корольків взялась,
На гілочки сосни тоненькі сіли.
Але на місці жодне не вси́дить.
Весь час перелітають, щось шукають.
Учепиться за гілочку й висить
Вниз головою й весело співає.
- А що вони шукають у гіллі?
- Комах усяких, павуків, личинок.
За здобич їм ідуть лише малі.
Ще ягоди їсть терна, черемшини.
Хоча й мале, але за рік з’їда
Комашок десь до десяти мільйонів.
Як не поїсть годину – то біда,
Той «голод» доведе її до скону.
Тож крутиться маленька цілий день.
Там щось ухопить, там комашку клюне.
А у перервах і співа пісень.
Тож їй ніколи не буває сумно.
- А взимку? Що зимою їсть вона?
- З ялин насіння чи комах, що вітром
Здуває часом. А бува пірна
У мох й комашок добуває звідти.
Зимою із синичками вони
Літають в зграї, залітають часом
В сади і парки. Там, поміж людьми
Харчуються з добра людського разом.
Зими переживе не всяка з них,
Від холоду багато помирає.
Та лиш весна ступає на поріг,
Вертаються в ліси, хто виживає.
На пари розділяються й самець
На гілочці тонесенькій ялини
Чи то сосни, чи буде ялівець,
Гніздо ладнає: тягне мох, стеблини,
Лишайник чи тоненькі гілочки.
І скоро десь на дереві високо,
Щоб ніякі не влізли хижаки
І, щоб не видно ні з якого боку,
З’являється гніздечко, а у нім
Вже скоро й пташенята. Мама й тато
Весь білий день комах збирають їм,
Бо ж пташенят буває і десяток.
За місяць ті й дорослими стають,
Летять з гнізда. Батьки ж не спочивають,
У те гніздечко, що уже зів’ють,
Вони нові яєчка відкладають.
Отож, із двадцять пташенят за рік
В сім’ї буває. Хоч багато гине
Зимою та й короткий пташок вік,
За літо нова виростає зміна.
- А чому пташок корольками звуть?
Дід усміхнувся: - То давно бувало.
Людей на світі не було, мабуть.
Ще тільки сонце сяяти почало.
Тоді була ще молода Земля,
Ліси росли та розливались води.
Надумав Бог обрати короля,
Над птахами який би верховодив.
Зібрав птахів зі всього світу він
Та й каже: - Короля вам хочу дати.
Король же має бути лиш один.
Той, хто найвище зможе політати,
Під самим сонцем й стане королем.
Знялися птахи й в небо полетіли
Усі підряд – велике і мале.
Бо ж кожне бути королем хотіло.
Ворони, галки, сови, горобці,
Сороки, сойки, голуби, синиці.
І журавлі, і лебеді. Та всі
Кружляли десь у піднебесній висі.
Цвірінькало і каркало з небес,
І жайвір пісню радісну виводив,
Невидимий у піднебессі десь.
Лише орел сидів спокійний, гордий.
Бо ж знав: ніхто висо́ко не злетить,
Як здатен він. Отож вперед не рвався.
А ще в траві тихесенько сидить
Маленький птах, не знати як і звався.
Поки орел надумався злітать,
Той непомітно на хвоста усівся,
Аби орел зміг в небеса піднять.
Орел змахнув крилами, в небо звівся.
Все вище й вище стрімко підліта.
Вже вище, навіть, вищих хмар піднявся.
Для всіх то недосяжна висота.
Він вже згори всіх гордо роздивлявся.
Аж раптом пташка із хвоста знялась
І вище нього в небо підлетіла.
Бог, як уздрів те, раптом засміявсь.
- Ти бач, таке мале всіх одурило
І піднялося в небо вище всіх.
Для короля, звичайно, малувате.
Але, раз птах отак злетіти зміг,
Короликом його ми будем звати.
Відтоді так воно уже й пішло –
Королик- корольок всі звикли звати…
А нам вже слід вертатися в село,
Бабусі щоб з обідом не чекати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
