Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.26
00:27
Не все в цім світі українське…
З найважливіших запитань
Чому на смак, як мед, злодійське
І в шані виблядки і срань…
Чому нарід шанує панство
Можливо досить а, нарід?
Суцільно виключно зухвальство
Ми ж — джерело своїх же бід…
З найважливіших запитань
Чому на смак, як мед, злодійське
І в шані виблядки і срань…
Чому нарід шанує панство
Можливо досить а, нарід?
Суцільно виключно зухвальство
Ми ж — джерело своїх же бід…
2025.10.25
22:51
Про бійку між Гітлером і Сталіним)
“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,
“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,
2025.10.25
22:26
Старому немає з ким говорити,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,
2025.10.25
21:03
Не нагадуй мені про себе,
Бо валізи осінь готує.
Заблокую споминів сервер,
Все минуле сховаю в тубу.
Не нагадуй мені про себе,
Зона серця вже недосяжна.
Не для мене моделінг-вебка,
Бо валізи осінь готує.
Заблокую споминів сервер,
Все минуле сховаю в тубу.
Не нагадуй мені про себе,
Зона серця вже недосяжна.
Не для мене моделінг-вебка,
2025.10.25
19:20
Горне хвилею скреслу кригу
Повновода ріка Десна…
Мій старий молодий Чернігів!
У нас доля на двох одна.
Починалася світла віра
Від Антонієвих печер –
І курганів твоїх кумири
Повновода ріка Десна…
Мій старий молодий Чернігів!
У нас доля на двох одна.
Починалася світла віра
Від Антонієвих печер –
І курганів твоїх кумири
2025.10.25
14:01
В ту саму мить мій намір стих…
В цю саму мить переболіло
І віднесло мене від злих
Спочатку душу… згодом й тіло…
А вітер ніжно побурчав…
А згодом зорі з неба сплигли…
Осіння дівонька-свіча…
Ну, тобіш всьо… на свято встигли….
В цю саму мить переболіло
І віднесло мене від злих
Спочатку душу… згодом й тіло…
А вітер ніжно побурчав…
А згодом зорі з неба сплигли…
Осіння дівонька-свіча…
Ну, тобіш всьо… на свято встигли….
2025.10.25
09:59
Не позичайте почуття любові,
перлини слів, що лиш одній належать.
Високих замків, а ні вітру в полі,
щоб боляче не падати із вежі.
Сумління не ятрить борги любовні.
Самотина вінчається з зорею.
Ще не ввібрала погляди бездонні,
перлини слів, що лиш одній належать.
Високих замків, а ні вітру в полі,
щоб боляче не падати із вежі.
Сумління не ятрить борги любовні.
Самотина вінчається з зорею.
Ще не ввібрала погляди бездонні,
2025.10.25
06:31
Знедавна не стало вже сили
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
2025.10.25
00:02
Хтось шукає позитиву,
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить,
Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить,
Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
2025.10.24
23:58
Так сумно часом на душі –
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
2025.10.24
22:00
Подих осені ледь уловимий
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
2025.10.24
20:18
І хто придумав цей затяжний антракт?
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
2025.10.24
19:43
ПрянИть опалий лист, гірчить повітря,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
2025.10.24
19:35
Київ незламно рахує години,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
2025.10.24
19:06
Той день був пам’ятний для Яакова.
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
2025.10.24
16:33
Почувайся як удома.
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Люта правда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Люта правда
Шановне жіноцтво!
Що робити з чоловіками, які не вміють і не люблять ні цілуватися, ні кохатися?
З виду симпатичні крем'язи, бубонять збудливим басом, а як доходить до діла - ужасть! Ховаються під ковдру і чавлять хропака. А жінка чекає ласки, уваги, жагучого шепотіння. І так щоднини. Та навіть дерев'яна держак лопати не витримає і трішне від образи. А жінка почувається устократ гірше, бо душа у неї як квіточка, а в такого неуважного чоловіка волохата і нечесана як барянячий ковтун.
А жінки прагнуть любові, уваги, терпіння та ніжності.
Кум особливо не заморочується, навчальних порносайтів не одвідує, психологію жінки не вивчає
Тому, як тільки прокидається - ляп п'ятірнею жінку по сідниці та реве: - Їсти давай!
Жінка й дає, звикла, бідолашна борова годувати.
Аж тут навідався я. Зайшов до кімнати, а Микола їсть шматочки хамону, який нарізала тоненько ого дружина і дивиться телевізор.
- Привіт,- кажу.
- Привіт, Сашуо. Сідай, будемо разом витріщатися на шоу.
- Дай шматочок хамону,- кажу.
-На.
Спробував, пожував. І справді смачно. А тоді визопив у Миколи миску з під рук, побіх до кухні, ухопив його дружину за талію іншою рукою - і навтьоки з хати.
У спину почув крик: - Ти шо робиш, гаспиде! Я тебе удавлю!
Настю акуратно поклав у своє ліжко, накрив коцом, погладив по голівці та тихо щачинив лвері кімнати. Хай спить, бідолашна. Чоловік її настільки замордував, що у неї вже не було сил слова вимовити.
А Микола приперся під мої двері і почав у них грюкати. Відчиняю.
- Скотиняка! Де моя дружина, де мій хамон?
- Хамон я з'їв, дружина вже не твоя, а моя. Хочег побитися? Давай!
Микола хотів мене ляпнути п'ятірнею, навіть руку підняв. Але, чомусь, зупинився, почав плакати.
Я дав йому копняка під зад і зачинив двері. Отака от ідіоттська істлрія. Кому розповідаю - ніхто не вірить.
А з Настею ми живемо вже 17 років. Маємо троє діточок. Її колишній років п'ять тому так напився, що зупинилося серце.
А тепер скажіть чи правильно вчинив, що так підступно вкрав чужу жінку? І зробив своєю. А вона стала світитися від щастя. Хіба це зло?
23.06.2024р
Що робити з чоловіками, які не вміють і не люблять ні цілуватися, ні кохатися?
З виду симпатичні крем'язи, бубонять збудливим басом, а як доходить до діла - ужасть! Ховаються під ковдру і чавлять хропака. А жінка чекає ласки, уваги, жагучого шепотіння. І так щоднини. Та навіть дерев'яна держак лопати не витримає і трішне від образи. А жінка почувається устократ гірше, бо душа у неї як квіточка, а в такого неуважного чоловіка волохата і нечесана як барянячий ковтун.
А жінки прагнуть любові, уваги, терпіння та ніжності.
Кум особливо не заморочується, навчальних порносайтів не одвідує, психологію жінки не вивчає
Тому, як тільки прокидається - ляп п'ятірнею жінку по сідниці та реве: - Їсти давай!
Жінка й дає, звикла, бідолашна борова годувати.
Аж тут навідався я. Зайшов до кімнати, а Микола їсть шматочки хамону, який нарізала тоненько ого дружина і дивиться телевізор.
- Привіт,- кажу.
- Привіт, Сашуо. Сідай, будемо разом витріщатися на шоу.
- Дай шматочок хамону,- кажу.
-На.
Спробував, пожував. І справді смачно. А тоді визопив у Миколи миску з під рук, побіх до кухні, ухопив його дружину за талію іншою рукою - і навтьоки з хати.
У спину почув крик: - Ти шо робиш, гаспиде! Я тебе удавлю!
Настю акуратно поклав у своє ліжко, накрив коцом, погладив по голівці та тихо щачинив лвері кімнати. Хай спить, бідолашна. Чоловік її настільки замордував, що у неї вже не було сил слова вимовити.
А Микола приперся під мої двері і почав у них грюкати. Відчиняю.
- Скотиняка! Де моя дружина, де мій хамон?
- Хамон я з'їв, дружина вже не твоя, а моя. Хочег побитися? Давай!
Микола хотів мене ляпнути п'ятірнею, навіть руку підняв. Але, чомусь, зупинився, почав плакати.
Я дав йому копняка під зад і зачинив двері. Отака от ідіоттська істлрія. Кому розповідаю - ніхто не вірить.
А з Настею ми живемо вже 17 років. Маємо троє діточок. Її колишній років п'ять тому так напився, що зупинилося серце.
А тепер скажіть чи правильно вчинив, що так підступно вкрав чужу жінку? І зробив своєю. А вона стала світитися від щастя. Хіба це зло?
23.06.2024р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
